23. Творчість Синена та Юрія Корпанюків. Продовжувачі творчої традиції династії Шкрібляків, яворівської школи різьби, були брати Юрій (1892-1976) та Семен (1894-1970) Корпанюки з Яворова – сини Катерини Шкрібляк, дочки Юрія Шкрібляка, вони вписали нову яскраву сторінку в історію гуцульської різьби. Їх роботи мають цікавий почерк, характерний тільки для них. Вони сміливо відходять традиційного поділу орнаментальних площин на виробах. Композиція їх орнаментів переважно симетричні із застосуванням геометричних мотивів. Вони роблять новаторські спроби організувати композицію орнаменту на всій площині тарелі, не виділяючи периферійного. Здебільшого вони застосовували контурне різьблення майже без вибраного фону а де він застосовувався, робили його не глибоким (на глибину фучкової лінії) і гладким, вміло поєднували різьбу з інкрустацією. Їхні вироби створювали враження легкості і композиційної завершеності.
24. Гуцульське ліжникарство. Художні особливості і технологія виготовлення ліжників.
овеча вовна. (фарбування вовни - анилінові барвники.) Нитки для виготовлення ліжника прядуть вручну, а потім змотують у «гушки» Ліжник виконують за принципом гладкого двостороннього килима, на двох ремізному верстаті полотняним переплетенням. Ліжники, що сходять з верстата, просвідчуються, бо нитки підкання легко збивають. Щоб тканнну ущільнити, ліжник протягом 6-8 годин піддають холодному валянню у "валилі". Воно має вигляд відкритої діжі глибиною 2 метри. Вода, шо з великою силою падає з гори, "валяє"- обертає ліжник, надаючи відповідної щільності та вибиваючи кінці легко спряденої вовни. Після валила ліжник просушують у вертикальному положенні, він ущільнюється, але не стає ворсистим. Тільки після прочісування гребенем - щіткою ліжник вкривається м'яким, пухким ворсом. Художня довершеність ліжника залежить від уміння комбінувати в різних сполученнях прості геометричні елементи, добирати їх й поєднувати інтенсивні, яскраві кольори, вміло сполучати кольоровий орнамент з сірим, білим або чорним тлом. Через ворсистість їх узори позбавлені чітких контурів, характерних для інших тканин. Вони розпливчаті, м яко переходять один в інший. Поряд з яскравими багатобарвними ліжниками відомі "саморідні" сіро - біло - чорні з нефарбованої вовни. Вони відзначаються стриманим- колоритом. Привертають на себе увагу ліжники композиційно-ритмічною будовою,колоритом,структурою. Давнім типом ліжника є поперечносмугастий ліжник,поширений візерунок кривулі на чорному або сірому тлі. Типовий в наш час ліжник кривий. Ще є візерунок очкатий,головкатий,лопатковий,сливовий.
25. Закарпатська кераміка-на Закарпатті є 2 напрямки декорування керамічних виробів. Перший характерний розписом ангобами. В основі орнаментики вертикальні смуги, кривульки з крапками. Найкращими майстрами цього осередку вважаються І. Малета, Ю. Церковник.Другий напрямок характерний тим, що вироби покривалися чорним ангобом. Основна орнаментальна композиція розміщується на верхній частині виробу або по найбільш опуклому місці. Справжніми майстрами були В.Демичко, І.Беретканич, В.Галас, В.Газдик.
33.Творчість Юрія Шкрібляка. (1822-1884) Зачинатель нового періоду у розвитку гуцульської різьби по дереву, основоположник яворівської школи різьби. Він підніс просте ремесло на вершину мистецтва. Народився в селянській сім’ї; все життя прожив у рідному селі. З дитячих літ (під впливом батька) захопився різьбярством. Працював переважно в техніці пласкої різьби по дереву, іноді з інкрустацією («жируванням») металом, дротом або баранячим рогом. Вироби майстра (баклаги, барильця, ложі для пістолів і рушниць, ложки, пляшки, порохівниці, тарілки, топірці, хрести, ціпки, чарки, чаші та ін.) відзначаються вишуканою орнаментикою (в традиційному гуцульському геометричному стилі), оригінальною формою, досконалим технічним виконанням (за допомогою токарного верстата, доліт, різців, стамесок тощо).
26. Кераміка Косівщини - технологія народної майоліки зокрема ріжкове та фляндроване декорування покритих білим або червоним ангобом. Майстри косова виробляли побутово-декоративний посуд і кахлі, ввели новий доповнюючий вид декорування виробів - ритуванням. Одним з основоположників косовського розпису був відомий гончар І.Баранок і його сини Михайло та Йосип. Композиційний декор з використанням образів людей, тварин, архітектура. Відомий гончар Олекса його роботи оздоблені сюжетними розписами взятими з життя місцевого населення. До робіт Гончара Олекси Бахматюка належать великі миски, свічники, збанки, колачі, декоровані багатим рослинним орнаментом у поєднанні з геометричними малюнками або зображенням тварин. Щоб надати найбільшої виразності малюнку, Бахматюк вдався до різних декоративних засобів: ритмічно чергував смуги і плями, залишаючи білі не розписані площини. Характерний елементи декору багатопелюсткова еліпсоподібна квітка, обведена хвилястою лінією. оздоблює свої вироби місцевими архітектурними мотивами зображення тварин та квітково-рослинними малюнками. Завдяки цим людям у середині ХІХ виникла і розвинулася школа косовської кераміки.
27. Типологія художніх виробів зі шкіри Орнаментально-композиційні оздоблення Типологія виробів зі шкіри ґрунтується на основних галузях їх застосування Обладнання інтер'єру — рід шкіряних виробів для декорування стін на оббивки меблів Кордибани— типологічна група шкіряних шпалер, оздоблених тисненням, розписом і позолотою, переважно рослинною орнаментикою. Оббивочна шкіра — тип декоративної шкіри для оббивки диванів і крісел, прикрашена тисненням або розписом. Настінні прикраси — типологічна група сучасних шкіряних плакеток, декорованих тисненням, інкрустацією, випалюванням, розписом і под. Одяг прикрашених вишивкою, аплікацією, ажурним вирізуванням — головні убори, верхній плечовий одяг і взуття. Доповнення до одягу пишно декорованих тисненням, аплікацією, металом, плетенням — паски, торбинки, прикраси, ремінці для годинників, зап'ястні ремінці і т.п. Паски — шкіряні вироби для підперезування у поясі й закріплення поясного одягу. Паски різняться шириною й оздобленням. У Карпатах вузькі пояси називали букурійками, а широкі — чересами. Череси виготовляли різної ширини: на одну пряжку — пасок, на дві — малий ремінь, на три — великий ремінь. До цієї типологічної групи входять також. Торбинка — це шкіряні вироби з пасом для транспортування предметів. У Карпатах розрізняють чоловічі торбини — табівки прикрашені набиваним металом. У них носили курильне приладдя. Торбинки менших розмірів називали ташками. Ix зовнішній бік суцільно вкривали бляхою із сітчастим орнаментом. Вони служили скоріше прикрасою. Маленьку торбинку, стяг нуту у верхній частині й прикріплену до паска, називали калиткою, оздоблювали капелями й китицями. Прикраси як доповнення до жіночого святкового одягу: кулони, брошки, паски, браслети, півобручі до волосся, декоративні квіти. Дрібні особисті речі —капшуки, гаманці, портмоне, футляри для окулярів, ключів та ін. Знаряддя праці - предмети упряжі. Лимарі колись виготовляли хомути, гужі, черезсідельники, шлеї, сідла, сіделка, віжки. Палітурні предмети поділяють на дві типологічні групи: обкладинки й коробки.
29.Кераміка Опішні. Відомі майстри. Художні особливості. Столицею гончарства в Україні вважається с-ще Опішня Полтавської обл. Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби,виготовлені з ангобів,тобто тієї ж таки глини. Часом,щоб отримати потрібні барви до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню,кольори виявляються досить спокійними і теплими – переважають ніжно-блакитний,бежевий,коричневий,м’який зелений. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи,Азії і навіть Північної Америки. В Опішні виготовляють різні види керамічного посуду: миски,глечики,барильця,посуд у вигляді фігурок тварин – барана,лева. Виробам опішнянських гончарів була властива своєрідна декоративність. Так, Федір Червінка,крім гравірування по вологому черепку,наліплював рельєфні орнаментальні деталі;Василь Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звірів і птахів,а художник-кераміст Юрій Лебіщак розробляв декор на основі мотивів запозичених із шовкових гаптів. В Опішному збереглася унікальна,єдина в межах України,виробнича гончарна споруда з горнами початку XX століття.