3. Києворуська модель державно-церковних відносин в Україні. .

Києворуська (княжа) модель — визначальні риси:

- державне сприяння поширенню християнства й становленню церковної системи

- наділення церкви широкою правовою юрисдикцією

- передачею їй частини державних функцій;

Після хрещення Русі-України простежувалися елементи цезаропапизму, які, однак, не розвинулися. Церква набула статусу державної, який передбачав державне фінансування (десятина), виконання певних державницьких функцій. Зокрема церква перебрала на себе розгляд судових справ, що стосувалися церковного кліру, його сімей та челяді, населення церковних володінь. Канонічно та організаційно вона залежала від Константинопольського патріархату, який призначав Київських митрополитів (найчастіше греків). Лише двічі руські князі домагалися поставлення на київську кафедру митрополитів-русичів — Іларіона (1051) та Климента Смолятича (1147).

+ хрещення Русі со второго вопроса

4. Державно-церковні відносини в Україні в хііі – XV ст. Боротьба Москви та Литви за вплив на землі Київської митрополії. Берестейська унія та її наслідки.

Утворення у зв’язку з остаточним занепадом Київської Русі нових держав з іншими політичними центрами призвело до міждержавної боротьби за митрополичу кафедру, за місце перебування митрополита. Ця боротьба точилася два століття і скінчилася поділом єдиної для всього православного слов’янського Сходу Київської митрополії під юрисдикцією Константинопольського патріарха на дві окремі митрополії: Київську і Московську.

У XIV — середині XV ст., коли процес централізації російських земель навколо Москви активізується, і водночас після Кревської унії (1385), коли почалося об’єднання Польщі й Великого князівства Литовського, обидві держави намагаються мати власних митрополитів Православної церкви, щоб зміцнити основні важелі влади.

У другій половині XIV ст. між литовськими й московськими князями точилася жорстока боротьба за Київську митрополичу кафедру. Події розгорталися за вже відомим сценарієм: кожен з князів-претендентів висував свою кандидатуру. 1414-1415 рр. — період особливо гострої боротьби за Київську митрополію у трикутнику Литва — Москва — Візантія. Собори єпископів православної церкви 1415 р. в Новогрудку (березень, серпень, листопад), внаслідок яких було поставлено митрополитом «Церкви Київської і всієї Русі» Григорія Цамблака, продемонстрували явну антивізантійську й антимосковську політику. Опір Московського митрополита Фотія, який намагався подати обрання Цамблака як незаконне, не мав успіху. Шляхи Православної церкви у московській і польсько-литовській державах, таким чином, розійшлися.

Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).

1. Основна мета польської влади. Для подальшого зміцнення Речі Посполитої, як вважали польська влада і католицькі кола, було необхідно об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками. Православні єпископи також виступали за об'єднання церков, але при цьому інтереси православних і католицьких ієрархів, так само як і їх бачення ролі і становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різними.

2. Основні причини укладення унії для православних єпископів:

а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;

б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;

в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і підкорялися тільки владі Папи та короля;

г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав реальну владу.

3. Основні причини укладення унії для католицьких священиків і польської шляхти:

а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;

б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.

в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

4. Таємні переговори. У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 р. єпископи Луцький К. Терлецький і Володимирський I. Потій після видання королем універсалу, у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії.