3. Проектування орг-х структур.

Є 4 групи ситуаційних чинників, які впливають на проектув-я орг-ї : 1.Стан зовн. середовища(х-ся складністю; динамізмом(як швидко змінюються фактори, які впливають на проектування орг-ї). 2.Технологія роботи всередині орг-ї(Технологія - конверсійний процес, який викор-ть для трансформації вкладень у випуск. З гол. форми технології: 1. Одинична. 2. Великосерійна. 3.Технологія безперервного в-чого процессу). 3.Страт, вибір кер-ва орг-ї по відношенню до її цілей. 4.Поведінка прац-в

Гол. форми проектування: Функціональна (U-) форма. Функціональна форма —це проектування, що ґрунтується на функціональному підході до структуризації. Цей проект названий U-формою ((7— unitary, унітарний). В організації, що має структуру типу U-форми, працівники та організаційні одиниці об'єднані у великі функціональні відділи, такі як відділ маркетингу, виробни­чий відділ. Іншою загальною формою проектування організації є конгломератна або Н-форма. Форму конгломерату вико­ристовують організації, які утворилися внаслідок об'єднання різних, не пов'язаних між собою підприємств. Отже, проект Н-форми, по суті, є холдинговою компанією, яка діє за непов'язаної диверсифікації (Н - holding). Цей підхід грунтується на продуктовій формі структури, тобто головний менеджер незалежно управляє кожним підприємством або групою під­приємств і відповідає за прибутки або збитки фірми. Філіальна (М-) форма. Філіальна структура організації також використовує про­дуктову форму організації, однак, на відміну від Н-форми, відділипов'язані між собою. Отже, філійна форма або М-форма, ґрунтується на багатьох виробництвах, пов'язаних між собою, що працюють у межах великої організації. Матрична форма. Матрична модель є ше одним підходом до організаційного проектування. Вона ґрунтується на двох поєднаних критеріях структуризації. Основа матричної організаційної структури - група функціональних відділів. Інші групи, шо займаються продуктом, або тимчасові відділи тоді накладаються на функціональні відділи. Працівники створеної матриці є одночасно членами функці­онального відділу й однієї або кількох проектних груп.Комбінована форма.

Ієрархічні структури упр-я - хар-ся твердою ієрархією влади * орг-ї, формалізацією правил і процедур, які викор-ся централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності. Адаптивні структури упр-ня хар-ся розмитістю ієрархії упр-ня, невел. к-тю рівнів упр-ня, гнучкістю структури влади, слабким чи помірним викор-ям формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленою відповідальністю в діяльності проектні, матричні, програмно-цільові, проблемно-цільові структури).

Нові форми структури організації: Групова орг-я - покладається винятково на проектні групи з малим або й нульовим % функціональної ієрархії. Віртуальна орг-я - має слабку або взагалі не має формальної структури. Вона має невел. обслуговуючий персонал, невел. штат тимчас. прац-ків і адміністрації. Навчальна орг-я - намагається поєднати постійне удосконалення з постійним навчанням та Т кваліфікації своїх прац-в.

Організаційна структура –– (рівні і ланки управління) сукупність підрозділів та їх повноважень. Управлінська структура –– сукупність посадових осіб, їх владних повноважень і відповідальності.

Організаційні структури: Бюрократичні (механістичні, жорсткі): лінійна, функціональна, лінійно-функціональна (змішана, комбінована), дивізійна (продуктова, регіональна, орієнтована на споживача) і Адаптивні: проектна, матрична, конгломератна.

При лінійній структурі управління дуже чітко здійснюється прин­цип єдиноначальності: кожен підрозділ очолює керівник, наділений усі­ма повноваженнями, здійснює одноособове керівництво підлеглими йому ланками і, який зосереджує у своїх руках усі функції управління. Керів­ники підрозділів нижчих ступенів безпосередньо підпорядковуються тільки одному керівнику більш високого рівня управління, вищий орган управління не має права віддавати розпорядження виконавцям, минаючи їхнього безпосереднього керівника. Даний вид структур характеризуєть­ся одномірністю зв'язків: тут мають місце тільки вертикальні зв'язки.

Для функціональної структури управління характерне створення структурних підрозділів, кожен з яких має свою чітко визначені, конк­ретні завдання й обов'язки. Отже, в умовах даної структури кожен орган управління, а також виконавець спеціалізуються на вико­нанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Створюється апарат фахівців, що відповідають тільки за визначену ділянку роботи.

В основі функціональної структури управління лежить принцип по­вного розпорядництва: виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції обов'язкове для підрозділів.

В основі лінійно-штабної структури управління лежить лінійна струк­тура, але при лінійних керівниках створюються спеціальні підрозділи (штабні служби), що спеціалізуються на виконанні визначених управлін­ських функцій. Ці служби не мають права прийняття рішень, а лише забезпечують силами своїх фахівців більш кваліфіковане виконан­ня лінійним керівником своїх обов'язків. Діяльність функціональних фахівців у цих умовах зводиться до пошуку найбільш раціональних ва­ріантів вирішення завдань. Остаточне ухвалення вирішення і передача його підлеглим для виконання здійснюється лінійним керівником. В умо­вах цього виду структур управління зберігається принцип єдиноначаль­ності. Важливим завданням лінійних керівників при цьому стає коорди­нація дій функціональних служб (ланок) і направлення їх у русло загаль­них інтересів організації.

На відміну від лінійно-штабної в лінійно-функціональній структурі, найпоширенішій структурі ієрархічного типу, яка й дотепер широко вико­ристовується в усьому світі, функціональні підрозділи можуть самі віддавати розпорядження нижчестоящим ланкам, але не з усіх, а з обмеженого кола питань.

Основу лінійно-функціональних структур складає, крім лінійних принципів керівництва, спеціалізація управлінської діяльності за функ­ціональними підсистемами підприємства (маркетинг, дослідження й роз­робки, виробництво, фінанси й економіка, персонал тощо), а також «шах­тний» принцип побудови. Цей принцип означає, що в кожній функціо­нальній підсистемі формується ієрархія служб («шахта»), що пронизує все підприємство від верху до низу.

Дивізійні структури — структури, засновані на виділенні великих авто­номних виробничо-господарських підрозділів (відділень, дивізіонів) і відпо­відних їм рівнів управління з наданням цим підрозділам оперативно-вироб­ничої самостійності і з перенесенням на цей рівень відповідальності за одер­жання прибутку.

Адаптивні структури управління

Для адаптивних (гнучких, органічних) організаційних структур ха­рактерна відсутність бюрократичної регламентації діяльності органів уп­равління, відсутність детального поділу праці за видами робіт, розмитість рівнів управління і невелика їхня кількість, гнучкість структури управ­ління, децентралізація прийняття рішень, індивідуальна відповідальність кожного працівника за загальні результати діяльності.

До різновидів структур адаптивного типу можна віднести: проектні, матричні, програмно-цільові, проблемно-цільові, структури, засновані на груповому підході (командні, проблемно-групові, бригадні), мережні організаційні структури.

Проектні структури - це структури управління комплексними вида­ми діяльності, які через їх вирішальне значення вимагають забезпечення безупинного координуючого та інтегруючого впливу при жорстких об­меженнях за витратами, термінами і якістю робіт. Проектні структури в підприємствах, як правило, застосовуються тоді, коли виникає необхідність розробити і здійснити організаційний проект комплексного характеру, що охоплює, з одного боку, вирішення широ­кого кола спеціалізованих технічних, економічних, соціальних і інших питань, а з іншого — діяльність різних функціональних і лінійних підрозділів.

Матрична структура відображає закріплення в організаційній побудові фірми двох напрямків керівництва, двох організаційних альтернатив. Вертикальний напрямок — управління функціональними та лінійними структурними підрозділами підприємства. Горизонтальний — управління окремими проектами, програмами, продуктами, для реалізації яких залучаються людські й інші ресурси різних підрозділів організації.