Стратегічний менеджмент

1. Становлення та розвиток теорії стратегічного менеджменту

“Синтетичні” вчення про управління, які з’явилися в середині ХХ століття, розглядають управління як багатопланове, комплексне та змінюване явище, що пов’язане багатьма зв’язками з внутрішнім та зовнішнім середовищем організації. Основою для більшості сучасних вчень, в загальному розумінні, є так званий системний підхід до організації, який розглядає її як багатопланове явище, що пов’язує в єдине органічне ціле цілі, ресурси та процеси, які відбуваються в організації та поза нею. Для окремих вчень характерним є наявність наголосу на якийсь ключовий, з точки зору даного вчення, напрямок (цілі, зовнішнє середовище, структури тощо). Однак їх принципова відмінність від “одномірних” вчень полягає в тому, що всі вони виходять з багатомірності організації та управління нею, а також з необхідності врахування в управлінській діяльності впливу та взаємодії багатьох факторів (зовнішніх та внутрішніх), які здійснюють прямий, опосередкований вплив на функціонування організації. Другою особливою відмінністю управлінських вчень даного напрямку є те, що всі вони виходять з наявності так званого системного ефекту, який виражається в тому, що ціле завжди якісно відмінне від простої суми її складових [10, 37].

Серед “синтетичних” вчень про управління значне місце займають ситуаційні теорії. Зміст даних теорій полягає в тому, що результати одних і тих же управлінських дій в різних ситуаціях можуть сильно відрізнятися. Тому, здійснюючи всі необхідні управлінські дії, такі як планування, організація, мотивація або контроль, менеджери повинні виходити з того, в якій ситуації вони діють.

Однією з найбільш популярних у 80-ті роки ХХ століття системних концепцій менеджменту є теорія “7–S”, яка була розроблена двома парами дослідників, які працювали з консультаційною фірмою “МакКінсі”. Першу пару склали Томас Пітер та Роберт Уотерман – автори відомої книги “В пошуках ефективного управління”, а другу – Річард Паскаль та Ентоні Атос – автори не менш відомого бестселера “Мистецтво японського управління: посібник для американських керуючих” [10, 39].

Дослідження даних спеціалістів в галузі управління призвели їх до висновку, що ефективна організація формується на базі семи взаємопов’язаних складових, зміна кожної з яких потребує відповідної зміни інших шести. Так як англійською мовою назва всіх цих складових починається з “s”, ця концепція отримала назву “7–S”.

Ключовими складовими в даній концепції є:

• Стратегія (stradegy) – плани та напрямки дій, що визначають розподіл ресурсів та фіксують зобов’язання зі здійснення певних дій у часі для досягнення поставлених цілей.

• Структура (structure) – внутрішня композиція організації, що відображає розподіл організації на підрозділи, ієрархічну суборди-націю цих підрозділів та розподіл влади між ними.

• Системи (systems) – процедури та рутинні процеси, що відбуваються в організації.

• Штат (staff) – важливі групи кадрів, які існують в організації, охарактеризовані за віком, статтю, освітою тощо.

• Стиль (style) – спосіб, яким керівники управляють організацією, а також організаційна культура.

• Кваліфікація (skill) – відмінні особливості ключових людей в організації.

• Організаційні цінності (shared values) – розуміння та зміст основних напрямків діяльності, які організація доводить до своїх членів.

У відповідності до даної концепції, тільки ті організації можуть ефективно функціонувати та розвиватися, в яких менеджери взмозі утримувати в гармонічному стані систему, що утворюють названі 7 компонентів.

Важливим кроком в розвитку методології сучасного менеджменту є формування “теорії хаосу”. Книга Дж.Глика “Хаос: становлення нової науки”. В основу теорії хаосу були покладені дослідження вченого метролога Едварда Лоренса, який виявив, що навіть незначні зміни викликають глибокий вплив та потрясіння у всій системі.

Одним з найвидатніших теоретиків сучасності в галузі стратегічного менеджменту є Пітер Друкер. Центром ідей Друкера про управління є вчення про менеджмент як про професійну діяльність та про менеджера як про професію. Найбільш відомим теоретичним положенням, висунутим Друкером, є його концепція управління за цілями. Ідея Друкера про те, що управління повинно починатись з розробки цілей, потім переходити до формування функцій, системи взаємодії та процесу, докорінно змінила логіку управління.

Головне призначення цільового управління – досягти результату з найменшими втратами ресурсів, в першу чергу, часу. Іншими словами, цільове управління орієнтовано на кінцевий результат.

Отож, завдання менеджменту стають все більш складними, охоплюючи не тільки виробництво, розподіл, обмін, фінансування, але й канали та комунікації, через які здійснюються ці процеси, вирішення питань соціального характеру. Все це потребує аналізу конкретної ситуації за всіма прийнятними факторами, оцінки ступеню їх впливу на діяльність організації з метою розробки прийняття та реалізації управлінських рішень.