6. Управління ризиками.

Під ризиками в менеджменті розуміється небезпека ухвалення рішення, наслідком якого є втрата частини прибутку.

Прибуток і ризик - ключові орієнтири в діяльності ризик-тейкера, завдання якого полягає в перебуванні оптимального варіанта поєднання рентабельності, забезпеченні фінансової безпеки підприємства.

При оцінці ступеня ризику інноваційних проектів широко використовується поняття "мінімальної межі ризику". Така межа означає прибутковість від варіантів розміщення коштів у банках під відсоток.

Менеджер з ризиків, забезпечуючи комплексну безпеку фірми, веде роботу за наступними напрямками:

• оцінює потенційні джерела небезпеки, виявляючи основний для своєї фірми профіль ризиків у конкретних умовах;

• визначає ймовірність настання несприятливої події й оцінює можливі максимальні втрати;

• зменшує ризик.

Управління базується на стратегії і тактиці ризик-менеджера.

Перша ґрунтується на довгострокових стратегічних й інноваційних цілях і оцінках невизначеності господарських ситуацій, на ефективних методах досягнення цих цілей протягом тривалого періоду. При цьому головна увага приділяється питанням прогнозування, стратегічного планування, виробленню обґрунтованої інноваційної концепції і програми адаптації підприємства до невизначеності. Стратегія визначає тактику, тобто сукупність методів, прийомів, використовуваних у конкретних умовах господарської ситуації для досягнення поставлених цілей, що не суперечать стратегічним інноваційним цілям.

У даний час існує чотири основних базових методи, використовуваних у ризик-менеджменті як засоби боротьби з ризиком.

Перший метод - це усунення, тобто запобігання ризиків у підприємницькій діяльності.

Мабуть, поки що неможливо позбутися від ризику стихійних лих. Але нам під силу цілком усунути ризик впровадження свідомо нежиттєздатного інноваційного проекту. Важко, але можливо вгадати ризик впровадження інших новацій.

Другий метод - зменшення несприятливого впливу тих чи інших факторів на результати інноваційної діяльності, шляхом розробки превентивних заходів (підвищення якості проектів, планування, підготовки, використання гнучких технологій, вибору оптимальної товарної стратегії).

Третій метод управління ризиком полягає в його передачі, перекладі. Він реалізується шляхом формування ефективної системи страхування усіх видів ризику.Якщо ризик не страхується, то необхідно проводити заходи щодо створення відповідного резервного фонду на підприємстві і розробляти кризовий план управління в надзвичайних ситуаціях.

Четвертий метод є найбільш діючим методом ризикового менеджменту, що одержав назву "оволодіння ризиком". Іноді звертаються до розподілу ризику між виконавцями. Є й інші способи зменшення ризику втрат у господарській діяльності підприємства взагалі й в інноваційній зокрема.

Він застосовний (навіть необхідний), коли потенційні втрати незначні, коли робиться все можливе для попередження чи зниження збитку від впливу непередбачених обставин, коли чітко виявлені шанси на одержання доходу.

Резюмуючи викладене, варто сказати, що інноваційний менеджер повинен мати право на ризик і визначені межі економічної, адміністративної і професійної відповідальності за ризик. Рівність повноважень і відповідальності - необхідні складові успішної діяльності інноваційного менеджера.