2. Держава, як головний суб’єкт управління інноваційною діяльністю.

Держава є головним суб'єктом управління інноваційною діяльністю. Реалізуючи інноваційну модель розвитку, вона, як орган управління усіма економічними процесами в країні, визначає пріоритети науково-технічної діяльності і підтримує їх розвиток через систему фінансово-кредитних та податкових інструментів, формує організаційні механізми інформаційного і ресурсного забезпечення інноваційної діяльності, створює умови для зростання науково-технічного потенціалу країни. Будучи суб'єктом управління, держава визначає стратегічні і поточні завдання у сфері інноваційної діяльності, формуючи довгострокову і поточну інноваційну політику.

Довгострокова інноваційна політика. Суть її полягає у створенні умов для загального соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі із залученням прямих і непрямих інструментів економічного впливу шляхом формування стимулюючого законодавчого та інституційного середовища для всіх суб'єктів інноваційного процесу, її метою є:

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• пряме державне фінансування важливих інноваційних проектів;

• підтримка нових конкурентоспроможних наукомістких галузей та виробництв;

• формування єдиного технологічного простору;

• здійснення сприятливої кредитної, податкової митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• пряме державне фінансування розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

• регулювання інноваційної діяльності в регіонах тощо.

Поточна інноваційна політика. Ця політика передбачає оперативне регулювання та підтримку інноваційної діяльності на мікроекономічному рівні, зокрема:

• координацію інноваційної діяльності, в т. ч. на рівні регіонів: розроблення програм інноваційного розвитку, сприяння кооперації та взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитних установ у процесі здійснення інноваційної діяльності;

• захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовку висококваліфікованих робітничих кадрів;

• визначення доцільності надання фінансової підтримки для реалізації конкретних інноваційних проектів;

• здійснення моніторингу реалізації інноваційних проектів з метою визначення ефективності вкладення інвестицій;

• організацію, планування і контроль ресурсного забезпечення підтримуваних державою інноваційних проектів з державних і недержавних джерел;

• розроблення організаційних форм підтримки інноваційної діяльності на рівні регіонів (технопарки, технополіси, інноваційні центри тощо);

• створення венчурних інноваційних фондів, що користуються податковими пільгами.

Керівні дії держави як суб'єкта управління мають здійснюватися з урахуванням характерних особливостей різних галузей економіки і конкурентоспроможності їх продукції. Галузі господарського комплексу України залежно від рівня конкурентоспроможності продукції, що випускається ними, умовно поділяють на три групи:

1. галузі, що мають високу конкурентоспроможність на світовому ринку (аерокосмічна галузь, військові технології, технології зварювання);

2. галузі з потенційною конкурентоспроможністю на світових ринках (металургійна промисловість, машинобудування);

3. галузі, підприємства яких здебільшого не спроможні конкурувати на світових ринках (агропромисловий комплекс, легка і харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів).

Інноваційну політику щодо першої групи підприємств слід спрямовувати на зміцнення і розвиток їх виробничо-економічного потенціалу; щодо другої - на розроблення протекціоністських заходів держави для їх проникнення на світовий ринок і закріплення на ньому; щодо третіх, які переважно орієнтуються на внутрішній ринок, - на формування умов досконалої конкуренції, за яких підприємства націлені на нововведення з метою зміцнення своїх позицій на існуючому ринку.

Державна інноваційна політика - сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.