3.4. Шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу підприємства

Як показав аналіз, власний капітал досліджуваного підприємства не виконує основних своїх функцій, що зумовлює незадовільну ефективність його використання.

Цілий ряд функцій власний капітал не може виконувати в силу збитковості підприємства.Зрозуміло, що рентабельність тісно пов’язана з рівнем витрат підприємства, тим більше, що саме на етапі формування витрат отримується від’ємний результат діяльності підприємства.

Тому особливу увагу необхідно зосередити на зниженню накладних витрат, адже вони розподіляються на всю реалізовану продукцію. І вони піддаються найбільшому впливу для управління. Проблеми існують у підприємства з реалізацією продукції. Тут працювати необхідно в двох напрямах:

• проводити виважену маркетингову політику: адже збільшення обсягу продаж знизить рівень накладних витрат на одиницю реалізованої продукції;

• використовувати всі реальні можливості для фактичного зниження витрат усіх видів і особливо накладних.

Зниження прямих витрат потребує значних капітальних інвестицій для впровадження нових технологій, нової техніки, вдосконалення організації ви­робництва тощо. Для ТОВ «Карпатнафтохім» на даний момент це нереально адже підприємство при наявній ситуації не в змозі отримати кредит.

Тому важливим резервом зниження вартості виробів може бути відносна економія накладних витрат (на одиницю продукції). Реалізація цієї мети вимагає посиленої уваги керівництва до питань, пов'язаних із визначенням раціональності структури накладних витрат та пошуком шляхів їх зниження.

Реальним напрямом зниження рівня накладних витрат є перехід від системи їх обліку й оцінки до системи управління ними.

Система управління накладними витратами на підприємс­тві має функціональний та організаційний аспекти, складовими цієї системи є: нормування, планування і прогнозування накладних витрат за видами продукції та структурними підрозділами підприємства; управлінський та фінансо­вий облік; аналіз і оцінка ефективності формування витрат; поточний кон­троль за накладними витратами і відповідальність за неефективне управління ними; стимулювання працівників за зниження рівня накладних витрат і під­вищення ефективності їх використання тощо.

У процесі управління накладні витрати відповідно до чинних норматив­них документів групуються за такими комплексними статтями:

— загальновиробничі витрати;

— адміністративні (загальногосподарські) витрати;

— витрати на збут (позавиробничі або комерційні витрати).

Класифікація накладних витрат необхідна передусім для розуміння того, як ними управляти, а також дає змогу організувати за єдиною методологією планування, облік, аналіз та поточний контроль і створити належний меха­нізм стимулювання їх зниження. На основі наведеної класифікації можна точніше (на конкретних прикладах) показати різницю між будь-якими компо­нентами витрат, розробити відповідний механізм управління накладними вит­ратами на усіх стадіях розвитку виробництва.

На теперішньому етапі підприємству необхідно змінити підходи до планування рентабельності і ре­зультатів виробництва. Якщо в умовах планової економіки існували загальні й обов'язкові для всіх норми і нормативи витрат (галузеві міжгалузеві), що давало змогу складати планову калькуляцію і контролювати дотримання підпри­ємствами зазначених нормативів, то сьогодні визначальною рисою стала конкуренція виробників, а отже, і конкуренція витрат.

Важливим важелем регулювання витрат є їх нормування, під яким слід розуміти встановлення максимально можливої відносної величини накладних витрат у загальних витратах на виробництво товарної .продукції або її вартості.

При цьому окремо на календарний рік слід встановлювати нормативи адмі­ністративних витрат, витрат на збут, витрат на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й інших загальновиробничих витрат. Така диференціація пов'язана із різними джерелами фінансування накладних витрат. Так, загально-виробничі витрати, в тому числі й витрати на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування, є складовою статтею собівартості товарної продукції і окре­мих виробів, а адміністративні витрати, в тому числі й адміністративні витрати цехів, та витрати на збут — це складові частини валового прибутку підприємс­тва.

Останній визначається як різниця між чистим доходом підприємств від ре­алізації продукції (робіт, послуг) і собівартістю їх реалізації. Через це, на мою думку, нормативи адміністративних витрат і витрат на збут необхідно встановити у відсотках до обсягу виробництва товарної продукції в цілому по під­приємству, а загальновиробничі, в тому числі й витрати на утримання і експлу­атацію машин і устаткування, — у відсотках до собівартості товарної продукції. Нормативи накладних витрат можуть бути визначені такими методами:

— статистичним, при якому за основу беруть рівень витрат та інші показ­ники у базовому році з відповідними корективами на зміни, які можуть мати місце у плановому періоді;

— розрахунковим, при якому річні витрати визначаються по кожній зі

статей.

Як видно з таблиці 3.12 на формування прибутку негативно впливають т. зв. “Інші операційні витрати” куди входить цілий ряд ряд витрат не пов’язаних безпосередньо з виготовленням продукції.

Деякі статті витрат (витрати на дослідницьку роботу та розробки) скорочувати не слід, з огляду на специфіку діяльності підприємства, але керівництву підприємства насамперед необхідно приділити увагу своєчасному погашенню заборгованостей по розрахункам, щоб уникнути штрафів, нарахування пені тощо, посилити контроль за адміністративними витратами та і взагалі необхідно переглянути політику витрат в цілому. Адже і витрати, які входять в собівартість продукції також значні. В 2010 році “збій” у формуванні прибутку був присутній уже на стадії формування собівартості. Тому актуальними являються заходи по зниженню собівартості. Сюди входять і вивчення ринку комплектуючих і матеріалів з метою пошуку більш дешевих компонентів, акцентація при нових розробках на зниження матеріаломісткості, встановлення системи відповідальності за перевитрати і ще цілий ряд заходів. Тільки в комплексі вони зможуть змінити ситуацію з прибутковістю підприємства.

Необхідно звернути увагу і на оперативну функцію власного капіталу, з огляду на те, що ресурсно-потенційна функція ним виконується незадовільно. Адже основний капітал (капітал, направлений на фінансування необоротних активів), для того, щоб ефективно функціонувати повинен “обслуговуватися” певною кількістю оборотного капіталу. На досліджуваному підприємстві відбувається негативна тенденція до постійного росту частки основного капіталу в загальній сумі капіталу підприємства (табл. 3.13).

Таблиця 3.13