1. Мовна норма. Типи мовних норм.

Мовна норма- уніфіковані,традиційні,найбільш поширені,свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи,обрані в процесі суспільної комунікації.

Типи мовних норм:

1. Орфоепічні норми- регламентують правила вимови звуків, звукосполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

Фонематичні- це порушення,пов’язані зі змішуванням фонем,із заміною однієї фонеми іншою,наприклад:

Вимова |c| [везти] [казка] Замість |з| [вести] [каска]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем,наприклад :

Павильно : плутати,плутаю Не правильно: путати,путаю,

Дуже часто вживають замість нонеми |ф| поєднання фонем |хв|, а замість |хв| фонему |ф|:

Правильно: факт,фарба,фах,фахівець, Неправильно: хват,хварба,хвах,хвахівець

Фонетичні помилки-це суто вимовні недогляди,що виявляються у вимові різних варіантів звуків наприклад: вимова [л’] замість [л]: лекція-лєкція,

Вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: директор-діректор,тираж-тіраж

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постано’ва,план,гаранті’йний,ви’тяг,видаве’ць,му’дрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні а,і,у- в усіх позиціях вимовляються виразно,чітко:

[зна’ти]-знати; [пунктуа’л’н’іс’т’]; [з’в”ітува’ти]-звітувати

У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[і’инод’і]-іноді [і’инший]-інший

2. Звук [о] вимовляють виразно й здебільшого не змінюеться; лише перед складом з постійно ноголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у]:

[тоуму’]- тому [соубі]-собі

3. Звуки [е] [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е] з наближенням до [и]

[меита’]- мета [реиагува’ти]-реагувати

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко:

[по’ле]- поле

[и] з наближенням до [е]

[виеда’ток]- видаток [сиестеиматичнией]-систематичний

Звуки [е] [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко:

[поле’м”іка]-полеміка [креидит]- кредит

Вимова приголосни звуків

1. Дзвінкі приголосні   [б]    [ґ]    [д]    [з]    [з]    [ж]    [дж]    [Дз] 

В кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[наро’д]- народ [нака’з]-наказ [до’в’ідка]-довідка

2. Глухі приголосні

  [п] [к] [т] [с]  [ш] [ч] [ц]   перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко :

[про’з’ба] – орфографічно просьба [бород’ба’]-боротьба

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними :

[С тобо’ю]-орфографічно з тобою [сказа’ти]-сказати

4. Префікси роз- без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[Розписка] і [росписка]-розписка беизпомиелко’ві] і [беиспомиелко’виі]- безпомилковий

5. Губні

. МОВНІ НОРМИ

Мовна норма - уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, сві­домо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма - усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування.

Розрізняють такі типи літературних норм: орфоепічні, морфоло­гічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звуко-сполук та граматичних форм слів

акцентуаційні,

Лексичні норми регламентують правила слововживання. їх фік­сують насамперед словники:

Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

Морфологічнінорми „передбачають вживання у мовленні повно­значних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови"⁶.

Орфографчні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм

Пунктуаційні норми система правил що регулюють вживання розділових знаків