3. Поняття про життєву кризу та критичний період.

Життєва криза — феномен внутрішнього світу людини, котрий виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху. Життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався. Виділяють такі типи життєвих криз:

вікові (нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя тощо;

за критерієм тривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні — близько чотирьох — шести тижнів; довготривалі — до одного року;

за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;

діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”; криза мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;

критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;

за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини.

Загалом життєва криза — це складний феномен індивідуального життя людини, як має ряд особливостей, серед яких найважливішими, є наступні:

- у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє ситуацію, де панують емоції);

- влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості.

Критичні періоди в розвитку індивіда - це вікові інтервали, в контексті яких підвищується чутливість до певних впливів та знижується резистентність (опір) щодо них. Критичні періоди можна розглядати як періоди ризику, в межах яких з високою ймовірністю може бути порушено нормальний хід фізіологічного дозрівання. У критичні періоди відбувається перебудова психічного життя попереднього періоду і формується психологічна структура, яка визначатиме розвиток на подальшому етапі. Критичні періоди - це переходи на вищий рівень розвитку. У критичні періоди знижуються адаптаційні можливості організму, індивід стає більш вразливим. У віковій психології як критичний виділяють вік 3, 7, 12-13 років. Кризи дозрівання організму співпадають із кризами психічного розвитку, але однозначної відповідності між ними немає.

4. Дайте визначення поняттю «навчання». Проаналізуйте відмінності понять «навчання», «учіння» та «научіння».

НАВЧАННЯ - це доцільно організована, методично правильно побудована й змістовно насичена цілеспрямована діяльність суб´єктів та об´єктів педагогічного процесу, спрямована насамперед на свідоме, міцне й глибоке опанування системи професійних знань, навичок і вмінь, виховання, розвиток і формування певної сукупності морально-психічних, професійних і громадянських якостей, необхідних у процесі життєдіяльності.

Учіння визначається як научіння людини в результаті цілеспрямованого, свідомого присвоєння їм переданого (трансльованого) його соціокультурного (суспільно-історичного) досвіду і формованого на цій основі індивідуального досвіду. Отже, учіння розглядається як різновид наученія.Навчання в найбільш вживаною сенсі цього терміна означає цілеспрямовану, послідовну передачу (трансляцію) соціокультурного (суспільно-історичного) досвіду іншій людині в спеціально створених умовах. У психолого-педагогічному відношенні навчання розглядається як управління процесом накопичення знань, формування пізнавальних структур, як організація і стимулювання навчально-пізнавальної активності учня. Крім того, поняття "научіння" і "навчання" дорівнює застосовні і до людини, і до тварин, на відміну від поняття "учіння". У зарубіжній психології поняття "научіння" вживається як еквівалент "навчання". Якщо "навчання" і "учіння" позначають процес придбання індивідуального досвіду, то термін "научіння" описує і сам процес, і його результат.       Розглянуту тріаду понять вчені трактують по-різному. Наприклад, точки зору А.К. Маркової і Н.Ф. Тализіна такі: А.К. Маркова: розглядає научіння як придбання індивідуального досвіду, але перш за все звертає увагу на автоматизований рівень навичок; навчання трактує до загальноприйнятої точки зору - як спільну діяльність вчителя і учня, що забезпечує засвоєння школярами знань і оволодіння способами набуття знань; вчення представляє як діяльність учня по засвоєнню нових знань і оволодіння способами набуття знань (Маркова А.К., 1990; анотація). Н.Ф. Тализіна дотримується існувала в радянський період трактування поняття "научіння" - застосування даного поняття виключно до тварин; навчання рассматріваетcя нею тільки як діяльність учителя по організації педагогічного процесу, а учіння - як діяльність учня, включеного в навчальний процес (Тализіна Н.Ф., 1998 ; анотація) (http://www.psy.msu.ru/about/kaf/pedo.html; см. кафедру педагогіки та педагогічної психології факультету психології МГУ).           Таким чином, психологічні поняття "научіння", "навчання", "учіння" охоплюють широке коло явищ, пов'язаних з набуттям досвіду, знань, навичок, умінь в процесі активної взаємодії суб'єкта з предметним і соціальним миром - в поведінці, діяльності, спілкуванні.           Придбання досвіду, знань і умінь відбувається протягом усього життя індивіда, хоча найбільш інтенсивно цей процес протікає в період досягнення зрілості. Отже, процеси навчання співпадають у часі з розвитком, дозріванням, оволодінням формами групової поведінки об'єкта навчання, а у людини - з соціалізацією, освоєнням культурних норм і цінностей, формуванням особистості.           Отже, научіння / навчання / учіння - це процес набуття суб'єктом нових способів здійснення поведінки й діяльності, їх фіксації та / або модифікації. Найбільш загальним поняттям, що позначає процес і результат придбання індивідуального досвіду біологічною системою (від найпростіших до людини як вищої форми її організації в умовах Землі), є "научіння". Научіння людини в результаті цілеспрямованого, свідомого присвоєння їм переданого йому суспільно-історичного досвіду і формованого на цій основі індивідуального досвіду визначається як учіння.

Отже, научання-навчання-учіння - процеси надбання суб´єктом нових способів здійснення поведінки і діяльності, їхньої фіксації і/або модифікації. Зміна психологічних структур, яка відбувається внаслідок цього процесу, забезпечує можливість подальшого

5. Розкрийте внутрішні і зовнішні фактори учіння

Учіння – цілеспрямоване засвоєння соціального досвіду або діяльність особистості, ціль якої научіння.

Фактори учіння:

Зовнішні:

1. Можливості – умови і засоби за допомогою яких людина навчається

2. Очікування – те, як оточуючі ілюдина бачить результат учіння

3. Вимоги – вплив значущих людей, що примушує виконувати певні дії

4. Зміст і форми подання матеріалу (ступінь складності, структура, обсяг матеріалу, кількість відомостей)

Внутрішні :

1. Мотивація – зацікавленість. Мотив навчально-пізнавальної діяльності – це намагання учня досягти певного рівня розвитку в учінні та професійній діяльності, в основі якої лежать глибокі, міцні й різноманітні загальнонаукові та професійні знання, навички й уміння.

До зовнішніх мотивів належать прагнення отримати певний розвиток в учінні, набути нові знання, навички, вміння, взаємодіяти з товаришами. Усвідомлення та сприйняття навчально-пізнавальних дій, ролі знань, навичок і вмінь як у житті, так і в конкретній професійній діяльності.

Внутрішні мотиви можна класифікувати у дві групи:  - перша – пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в самій навчально-пізнавальній діяльності, грунтуються на інтересі учнів до змісту професійної діяльності (намагання пізнати щось нове, корисне і необхідне, оволодіти професійними навичками та вміннями, зрозуміти сутність різних професійних явищ тощо) і процесу пізнавальних дій (намагання виявляти розумову активність, обмірковувати та обґрунтовувати певні проблеми тощо);  - друга – мотиви досягнення, в основі яких, за Д. Аткінсоном, лежить прагнення до успіху й уникнення невдач. Це можуть бути широкі соціальні мотиви, мотиви самовизначення, вдосконалення; вузькокорисні мотиви (намагання отримати заохочення, високі оцінки, прагнення бути найкращим серед товаришів); негативні мотиви (намагання уникнути неприємних відносин з педагогами, товаришами).

2. Рівень домагань –наскільки масштабну мету ставить людина перед собою.

3. Здібності ( індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності.), схильності людини.

Окремим фактором є взаємодія того, хто навчає і того, кого навчають.