1. Узагальнені уявлення про світ і саму людину, її місце в світі, смисл людського життя тощо:

A) світогляд;

2. Історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично-перетворююче освоєння світу дані в синкретичній, взаємоопосередкованій єдності:

C) міф;

3. Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища:

B) синкретизм;

4. Одна з найбільш широких сфер людської свідомості, якій властиві певні закономірності розвитку і функціонування, а також певний спосіб діяльності з відображуваним у свідомості матеріалом:

D) форма суспільної свідомості;

5. Форма суспільної свідомості, яка дає теоретичне розв’язання питань світогляду з погляду відношення людини і світу, мислення та буття, духовного і матеріального:

A) філософія;

6. Інтелектуальна емоція, що спонукає до орієнтації та дослідження, викликана розбіжністю між очікуваним і дійсним:

B) здивування;

7. Все, з чим людина має справу, коли воно впливає на її думки і поведінку, на уявлення про себе і своє місце в світі, а особливо ж коли змінює їх:

C) предмет філософії;

8. Питання, які так називають тому, що кожне покоління людей шукає відповіді на них і дає свої варіанти їх розв’язання чи нерозв’язання:

A) вічні питання філософії;

9. Філософський принцип пояснення світу, який за основу всього існуючого бере одне начало і пояснює різноманітність світу як прояв цього начала:

B) монізм;

10. Філософський принцип пояснення світу, який виходить з визнання двох рівноправних, незалежних і самостійних першоначал – духу і матерії, ідеального і матеріального:

E) дуалізм.

11. Філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводяться до єдиного начала:

D) плюралізм;

12. Питання про відношення мислення до буття, свідомості – до матерії, духу – до природи, про те, що з них є первинним і визначальним, що чим породжується:

C) основне питання філософії;

13 Один з двох головних напрямів у філософії, який вважає первинним і визначальним дух, свідомість, мислення, а природу, матерію, буття – вторинним, вивідним:

D) ідеалізм;

14. Те, на що спрямована діяльність суб’єкта, те, що підлягає діянню й існує поза і незалежно від свідомості суб’єкта:

E) об’єкт.

15. Носій певного роду діяльності; джерело активності, спрямованої на об’єкт:

C) суб’єкт;

16. Різновид ідеалізму, який вважає першоосновою світу загальне духовне начало, яке існує поза індивідуальною свідомістю людини і незалежно від неї:

E) об’єктивний ідеалізм.

17. Різновид ідеалізму, який вважає первинною, визначальною у світі індивідуальну свідомість або її окремі елементи (відчуття, волю тощо):

D) суб’єктивний ідеалізм;

18. Крайня форма суб’єктивного ідеалізму, за якою єдиною реальністю є свідомість суб’єкта, його “Я”, а об’єктивна дійсність – продукт свідомості індивіда:

A) соліпсизм;

19. Один з двох головних напрямів у філософії, який вважає первинним і визначальним природу, матерію, буття, а дух, свідомість, мислення – вторинним, вивідним:

A) матеріалізм;

20. Теоретично неусвідомлене переконання людей в об’єктивному, тобто незалежному від людської свідомості, існуванні предметів, явищ природи й закономірностей її розвитку:

E) стихійний матеріалізм.

21. Філософське вчення, що заперечує можливість пізнання об’єктивного світу і сутності речей:

B) агностицизм;

22. Філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу й існування надійного критерію істини. Його крайньою формою є агностицизм:

D) скептицизм;

23. Механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів; безпринципне запозичення й змішування суперечливих ідей, оцінок, теорій:

C) еклектика;

24. Найдавніші пам’ятки індійської літератури, написані в кінці 2-го – 1-й половині 1-го тисячоліття до н.е.:

A) Веди;

25. Релігійно-філософські твори, що коментують Веди, філософська частина Вед:

C) Упанішади;

26. В індійських релігійно-філософських системах закон відплати, який при перевтіленнях людини після смерті визначає характер її наступного існування відповідно до моральної поведінки в минулому:

B) карма;

27. В індійській філософії та релігії уявлення про спорідненість усього живого і переродження душі в різних тілесних формах (людини, тварини, рослини, бога):

D) сансара;

28. Етичний принцип індійської філософії і релігії, що вимагає незаподіяння найменшої шкоди будь-яким живим істотам; пов’язаний з ученням про переселення душ:

B) ахінса;

29. В індійській філософії і релігії стан вищого блаженства людської душі, яка звільняється від перевтілень, страждань і зливається з духовною першоосновою світу:

B) нірвана;

30. В індійській ідеалістичній філософії абсолют, який лежить в основі всіх речей, світова душа:

E) Брахман.

31. В індійській ідеалістичній філософії всепроникне суб’єктивне духовне начало, індивідуальна душа:

A) атман;

32. Поняття давньокитайської філософії, яке означало: в теорії пізнання – “шлях” усіх речей природи, її закономірність; в етиці – смисл життєвого шляху людини, етичну норму; в логіці – підставу, засновок, аргумент:

D) дао;

33. Поняття давньокитайської філософії, яке означало слабке, пасивне, негативне, жіноче начало:

A) інь;

34. Поняття давньокитайської філософії, яке означало сильне, активне, позитивне, чоловіче начало:

C) ян;

35. Головне поняття конфуціанства, моральний закон, який велить: “Чого не бажаєш собі, того не роби й іншим”:

D) жень;

36. Один з основних принципів конфуціанства, який вимагав суворої підпорядкованості у суспільстві: “Правитель повинен бути правителем, а підданий – підданим, батько – батьком, а син – сином”:

B) лі;

37. Принцип конфуціанства, який вимагав приведення становища розореної й зубожілої родової знаті у відповідність з її іменами й титулами шляхом повернення їй колишньої величі й багатства:

E) чжен мін.

38. Етичне правило конфуціанства, яке вимагало вірності правителю і своєму пану:

C) чжун;

39. Етичне правило конфуціанства, яке вимагало пошани до батьків:

A) сяо;

40. Термін, запроваджений давньогрецьким філософом Анаксімандром для позначення безконечного в просторі і часі, без’якісного матеріального першоначала:

E) апейрон.

41. Утруднення у вирішенні проблеми, пов’язаної з суперечністю між даними спостереження і способами мисленого аналізу їх:

D) апорія;

42. Поняття, введене давньогрецьким філософом Левкіппом для позначення найдрібніших, далі вже не подільних одиниць буття, з яких складаються всі речі:

D) атом;

43. В ідеалістичній філософії – духовне первоначало, яке становить суть та першооснову всіх речей (у Платона – нематеріальний прообраз речі):

A) ідея;

44. Термін давньогрецької філософії, який вживався у значеннях “слово”, “смисл”, “судження”, “пропорційність”, “основа”, “розум” і набув значення об’єктивної закономірності, необхідності:

E) логос.

45. У філософії Арістотеля – внутрішня мета руху, закладена у прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало:

A) ентелехія;

46. Ідеалістичне вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети і все в розвитку природи і суспільства доцільне:

E) телеологія.

47. Напрям в античній філософії 2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до стирання відмінностей між ученнями й школами:

B) еклектика;

48. Вчення перших християнських теологів, Отців Церкви, які в 2 – 3 ст. заклали основи церковної догматики, теології і філософії християнства:

B) патристика;

49. Середньовічна ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обґрунтувати релігійний світогляд:

D) схоластика;

50. Основне положення якого-небудь вчення (наприклад релігії), яке приймається на віру, без доказів і не може бути об’єктом критики:

B) догма;

51. Релігійно-філософський термін, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу, сходження нижчих форм буття з вищого буття – єдиного непорушного універсального начала:

C) еманація;

52. Релігійно-ідеалістичне вчення, яке пояснює виникнення органічного й неорганічного світу Божим творенням, заперечує зміну біологічних видів в їхньому історичному розвитку:

A) креаціонізм;

53. Об’єктивно-ідеалістичний напрям у середньовічній схоластиці, який вважав, що загальні поняття (універсалії) є не відображенням предметів і явищ матеріального світу в свідомості людей, а реальними духовними сутностями, які становлять субстанцію речей:

D) реалізм;

54. Напрям у середньовічній схоластиці, який вважав, що реально існують лише поодинокі речі, а загальні поняття (універсалії) – тільки імена, знаки, назви, породжені людським мисленням:

E) номіналізм.

55. Філософський термін, який вживали для позначення загальних понять (наприклад стіл, люди) на відміну від одиничних (даний конкретний стіл, дана конкретна людина):

A) універсалії;

56. Галузь християнського богослов’я, що обґрунтовує і захищає віровчення християнства:

B) апологетика;

57. Богослов’я; сукупність релігійних доктрин; теоретичний виклад, тлумачення й виправдання певних релігійних поглядів:

E) теологія.

58. Філософське й богословське вчення середньовічного італійського, філософа-схоласта Фоми Аквінського (1225 – 1274), за яким розум повинен підпорядковуватися вірі, а філософія – бути служницею богослов’я:

A) томізм;

59. Період у розвитку країн Західної і Центральної Європи (14 – 16 ст.), рух спрямований на утвердження гуманістичного світогляду та розвиток світської культури, на звільнення духовного життя з-під впливу релігії і схоластики:

E) Відродження.

60. Релігійно-ідеалістичний погляд, за яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій у ньому:

D) антропоцентризм;

61. Система поглядів, за якими центром Всесвіту є нерухома Земля, а Сонце й усі небесні світила обертаються навколо неї:

D) геоцентризм;

62. Система поглядів, за якими центром Всесвіту є Сонце, навколо якого обертаються планети, в тому числі й Земля:

E) геліоцентризм.

63. Система ідей та поглядів на людину як найвищу цінність, а також практичне ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей:

C) гуманізм;

64. Релігійно-філософське вчення, яке визнає Бога першопричиною світу, але заперечує дальше Його втручання в явища природи й суспільного життя:

A) деїзм;

65. Світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Визнає існування Бога поза світом і над ним:

C) теїзм;

66. Великий світ, Всесвіт:

D) макрокосмос;

67. Малий світ, людина:

E) мікрокосмос.

68. Система уявлень про природу, яка прагнула дати всеосяжну і цілісну картину світу, але, не маючи потрібних для цього наукових даних, заміняла ще невідомі дійсні зв’язки філософськими роздумами і фантастичними уявленнями:

D) натурфілософія;

69. Філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією:

B) пантеїзм;

70. Антифеодальний і антикатолицький рух у країнах Західної та Центральної Європи 16 – 17 ст., який відобразив потреби пристосування релігії до нових суспільних відносин і внаслідок якого виникли протестантські церкви:

A) реформація;

71. Англійський філософ, засновник англійського матеріалізму і експерементуючої науки Нового часу:

D) Френсіс Бекон;

72. Докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового:

B) революція;

73. Метод дослідження, форма умовиводу, який полягає в переході від загального до окремого:

D) дедукція;

74. Метод дослідження, форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне:

E) індукція.

75. Напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід:

B) емпіризм;

76. Напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення):

D) раціоналізм;

77. Напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань:

B) сенсуалізм;

78. Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети:

E) метод.

79. Кінцева основа всієї різноманітності існуючого, яка для власного існування не потребує нічого, крім самої себе:

C) субстанція;

80. Загальна, єдина (переважно пасивна) основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ; речовина або предмет:

B) субстрат;

81. У вченні Г. В. Лейбніца – абсолютно прості, непротяжні духовні сутності, що лежать в основі будь-якого буття:

E) монада.

82. Буржуазне соціологічне вчення 17 – 18 ст. про походження і сутність держави, за яким держава виникла внаслідок договору між людьми, що до цього перебували в “природному стані”:

A) теорія суспільного договору;

83. Німецький філософ, засновник німецької класичної філософії:

B) Іммануїл Кант;

84. Термін, запроваджений І. Кантом для позначення безумовного веління моральної свідомості:

C) категоричний імператив;

85. Філософське поняття, що позначає знання, набуте з досвіду:

D) апостеріорі;

86. Філософське поняття, що позначає знання, наявне в свідомості до досвіду, передуюче досвіду:

B) апріорі;

87. У філософії І. Канта – той, що зумовлює можливість пізнання; той, що одвічно притаманний розсудку і зумовлює досвід; не набутий з досвіду:

D) трансцендентальний;

88. У філософії І. Канта – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання, непізнаванний:

D) трансцендентний;

89. Те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях; у Канта – межове поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість (бо без неї пізнання неможливе):

A) ноумен;

90. Виняткове, рідкісне явище; явище, взяте в його цілісності, в єдності з його сутністю; очевидна даність, що осягається інтуїцією; явище, що дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів:

D) феномен;

91. Внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їхньої природи:

A) іманентний;

92. Центральна категорія філософської системи Г. Гегеля, якою позначався духовний деміург, творець світу в його становленні і діяльному саморозвитку:

A) Абсолютна Ідея;

93. Одна з центральних категорій філософії Г. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось; є засобом подолання, примирення суперечностей і відтворення їх на вищій основі:

B) зняття;

94. Термін, яким позначають ідею про триступінчастість розвитку; у Г. Гегеля складається з тези (вихідний момент), антитези (заперечення тези) і синтезу (заперечення антитези і поєднання рис двох попередніх ступенів на вищому рівні):

C) тріада;

ТЕМА 5

95. Марксистсько-ленінське філософське вчення, яке дає матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання і перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів його розвитку:

E) діалектичний матеріалізм.

96. Складова частина марксистсько-ленінської філософії, наука про найзагальніші закони і рушійні сили розвитку суспільства, умови та форми їхньої дії в тих чи інших соціально-економічних формаціях:

B) історичний матеріалізм;

97. Філософсько-соціологічна категорія, що відбиває перетворення діяльності людей та її результатів у самостійну, чужу і пануючу над ними силу:

D) відчуження;

98. У марксизмі – історичний тип суспільства, що базується на певному способі виробництва, характеризується специфічною структурою та законами розвитку:

B) суспільно-економічна формація;

99. Великі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю другої внаслідок відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства:

D) класи суспільні;

100. У марксизмі – сукупність виробничих відносин, що являють собою основу для всіх інших відносин та явищ свідомості у суспільстві:

B) базис;

101. У марксизмі – сукупність ідей, ідеологічних відносин, а також організацій і суспільних інститутів, що підтримують їх (держава, політичні партії, профспілки та інші громадські організації). Виникає і розвивається на основі сукупності виробничих відносин:

C) надбудова;

102. Представники суспільної думки в Росії 40 – 50 рр. ХІХ ст., які вважали необхідним і неминучим для Росії західноєвропейський, буржуазний шлях розвитку:

E) західники.

103. Представники суспільної думки в Росії 40 – 50 рр. ХІХ ст., які дотримувалися уявлень про самобутній шлях історичного розвитку Росії:

B) слов’янофіли;

104. “…Філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них” (Ленін В. І. ПЗТ, т. 18, с. 120):

E) матерія.

105. Філософський напрям, що протиставляє містиці, твердженням про обмеженість людського розуму переконання у його безмежній силі, здатності пізнавати світ:

A) раціоналізм;

106. Ідеалістичне філософське вчення, яке твердить про обмеженість можливостей людського розуму в процесі пізнання, протиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання:

E) ірраціоналізм.

107. Рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання:

B) несвідоме;

108. Активні психічні процеси, які, не будучи в певний момент центром смислової діяльності свідомості, впливають на хід свідомих процесів:

C) підсвідоме;

109. У психоаналізі – сукупність несвідомих інстинктів, потягів, пристрастей, що цілковито основуються на принципі задоволення і спонукають людину до відповідних дій:

D) Ід;

110. У психоаналізі – середня ланка побудови особистості, яка є посередником між “Воно” та “Супер-Его”, а також регулятором свідомої психічної діяльності у взаємовідношеннях між індивідуумом і навколишнім світом:

A) Его;

111. У психоаналізі – найвища ланка побудови особистості, яка виконує функції цензора, що відкидає несвідомі потяги і бажання або допускає їх у свідомість у зміненому вигляді:

C) Супер-Его;

112. У психоаналізі – вид відхилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переключення їхньої енергії на досягнення соціальних і культурних цілей:

E) сублімація.

113. Категорія, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському “Я”, внаслідок якого людина є конкретною неповторною особистістю:

B) екзистенція;

114. Течія в філософії, яка проголошує єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечує пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення в цілому:

C) позитивізм;

115. Офіційна філософська доктрина католицизму, яка відроджує і модернізує схоластичне вчення Фоми Аквінського, поєднуючи його з ідеалістичними філософськими системами 18 – 20 ст.:

E) неотомізм.

116. Релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності Верховної Особи – Бога:

A) персоналізм;

117. Релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання Божественну Мудрість, а джерелом його – містичну інтуїцію та одкровення:

D) теософія;

118. Релігійно-містичне вчення, яке ставить місце Бога обожнену людину і твердить, що людині притаманні надприродні якості, завдяки яким вона може безпосередньо спілкуватися зі світом духів:

B) антропософія;

ТЕМА 6

119. Вид церковно-історичної літератури, описи життя святих (житія святих):

A) агіографія;

120. Вчення, яке вважає, що енергії, які виходять від Бога, можуть сприйматися органами чуттів людини. Це досягається через самозаглиблення у свій внутрішній світ та в універсальний світ духовних явищ, наслідком чого є просвітлення:

C) ісихазм;

121. Центри освіти та духовного життя в Україні, що виникали, починаючи від XVI ст., з метою збереження православних засад життя та протидії католицькому засиллю:

A) братські школи;

122. Письменники, які у своїх творах у формі обговорення спірних релігійних питань відображали боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення:

E) полемісти.

123. Європейська течія в галузі культурного і суспільного життя, що ставила собі за мету сформувати погляди, які виходили передусім з вимог людського розуму:

C) Просвітництво;

124. Український філософ-пантеїст; просвітитель-гуманіст, демократ, поет; автор вчення про дві натури і три світи:

E) Сковорода Г. С.

125. У вченні Г. Сковороди вид діяльності, що особливо припадає людині до душі, відповідає її природним схильностям та здібностям:

A) споріднена праця;

126. Прояви в українському національному характері та філософській думці любові до землі, культ землі:

B) антеїзм;

127. Рухливість, динамізм та певна зосередженість української філософської думки навколо проблем духовного вдосконалення, пов’язаного з глибокою релігійністю:

D) барокальність;

128. Одна з провідних особливостей української філософії, що полягає у наданні переваги прямому щирому почуттю над раціональним міркуванням при вирішенні смисложиттєвих проблем:

E) емоційність.

129. Особливість української філософії та духовності взагалі, що полягає у цінуванні краси в усіх її виявах:

A) естетизм;

130. Зосередженість української філософії на дослідженні серця (почуттів) людини:

C) кордоцентризм;

131. Концепція М. В. Гоголя, згідно з якою у боротьбі Бога та диявола за людські душі найнебезпечнішим для людини постає маленьке, непомітне зло:

E) філософія непомітного зла.

132. Філософія П. О. Куліша, який закликав повернутися до близькості з природою та простих форм життя:

A) хуторянська філософія;

133. Український і російський філософ-ідеаліст; розробив вчення про серце; стверджував, що ідея ні до чого не змушує, а лише є зразком для діяльності:

A) Юркевич П. Д.;

134. Назва, якою часто позначають філософську концепцію П. Д. Юркевича:

C) філософія серця;

135. Державний устрій, спосіб правління, для якого характерні повний контроль держави над усіма сферами життя суспільства, фактична ліквідація конституційних прав та свобод, репресії:

D) тоталітаризм;

136. Буржуазна концепція, за якою в ході історичного розвитку поступово зникає відмінність між капіталізмом і соціалізмом, відбувається їхнє зближення, поступове злиття:

E) теорія конвергенції.

137. Розроблена В. К. Винниченком світоглядна позиція, за якою людина повинна жити у згоді з собою, з природою, з людьми, з нацією, повинна бути чесною з собою:

B) конкордизм;

138. Вчення, яким обґрунтовував свою державницьку ідею В. К. Липинський, пояснюючи його як віру у наперед визначене вищими силами призначення українського народу здійснити високу справу в історії людства, повести його до більшої досконалості:

A) месіанство;

139. Принцип, розроблений Д. І. Донцовим; першою його підставою є зміцнення волі нації до життя, до влади, до експансії, а другою – прагнення до боротьби та свідомість її конечності:

B) інтегральний націоналізм;

140. Напрям у сучасній філософії, який розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність та має національний колорит: говорить про українську людину, українця:

C) український персоналізм;

ТЕМА 7

141. Філософське вчення про буття, його основи, принципи, структуру і закономірності:

A) онтологія;

142. Філософська категорія, яка позначає все, що реально існує:

C) буття;

143. Відсутність, заперечення буття; стосовно до існування окремого предмета – межа, за якою даний предмет ще не існує або вже не існує. Протиставляється буттю взагалі:

D) небуття;

144. Те, що вже існує в собі і для себе, але ще не одержало подальших визначень:

B) дещо;

145. Відсутність, небуття конкретного сущого або ж відсутність буття взагалі. Протиставляється багатоманітності різних дещо:

E) ніщо.

146. У широкому розумінні – все існуюче, тобто матеріальний світ та всі ідеальні утворення:

B) реальність;

147. Нематеріальне начало, на відміну від матеріального, природного начала:

A) дух;

148. Філософська категорія для позначення нематеріальної, духовно-образної реальності; суб’єктивний образ об’єктивної реальності:

C) ідеальне;

149. Віра в існування душ і духів як надприродних носіїв життя, що управляють усім матеріальним світом:

E) анімізм.

150. Об’єктивна матеріальна дійсність, яка є об’єктом людської практики і пізнання (частина матеріального світу, з якою взаємодії людина):

B) природа;

151. Категорія мислення, яка фіксує відособленість (практичну і теоретичну) одних предметів від інших; об’єкт пізнання й предмет діяльності:

D) річ;

152. Спосіб існування матерії. У найбільш загальному вигляді – це будь-яка зміна взагалі:

A) рух;

153. Об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування (відділеність) і взаємодію матеріальних тіл:

C) простір;

154. Об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує послідовність, тривалість, ритми і темпи, відокремленість різних станів у змінах і розвитку матеріальних систем і процесів:

E) час.

155. Сукупність дискретних (роздільних, перервних) утворень, що мають масу спокою, просторову обмеженість, хімічні властивості тощо; один з двох основних видів матерії:

B) речовина;

156. Один з двох основних видів матерії, що характеризується неперервністю і відсутністю маси спокою:

D) поле фізичне;

157. Газоподібне середовище, де концентрації позитивних і негативних іонів практично однакові, а хаотичний рух частинок переважає над упорядкованим рухом їх навіть в електричному полі:

B) плазма;

158. Фундаментальні елементарні частинки, з яких побудовано всі відомі й невідомі (але можливі) елементарні частинки:

A) кварки;

159. Фізична величина, яка характеризує знецінювання (розсіювання) енергії, зумовлене перетворенням усіх її видів на теплову і рівномірним розподілом тепла між тілами:

D) ентропія;

160. Ідеалістичне вчення, за яким в організмах міститься особлива нематеріальна надприродна сила, що спрямовує й регулює всі біологічні процеси в них:

A) віталізм;.

161. Абсолютизація законів механіки, спроба пояснити за допомогою механіки всі явища природи й суспільства; перенесення законів нижчих форм руху на вищі:

D) механіцизм;

162. Сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія:

A) система;

163. Внутрішня будова чогось, спосіб зв’язку елементів системи:

C) структура;

164. Певна завершеність, внутрішня єдність об’єкта, його відносна автономність, протиставленість оточенню, пов’язана з внутрішньою активністю, якісна своєрідність об’єкта, зумовлена специфічними закономірностями його функціонування та розвитку:

E) цілісність.

ТЕМА 8

165. Загальна властивість матерії, яка полягає в тому, що за певних умов взаємодії одна матеріальна система через свої зміни, зберігаючи якісну визначеність, відтворює в специфічній для неї формі певні сторони іншої системи, що взаємодіє з нею:

A) відображення;

166. Здатність живого організму відповідати на вплив зовнішнього середовища або внутрішнього органічного процесу. Є основною і початковою властивістю живих істот:

B) подразливість;

167. Реакція організму людини та тварин на подразнення рецепторів:

D) рефлекс;

168. Відображення окремих властивостей предметів і явищ об’єктивної дійсності та станів організму внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуттів:

E) відчуття.

169. Спеціалізовані периферичні органи людини і тварин, які сприймають подразнення, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовищ:

C) органи чуттів;

170. Філософське вчення, за яким здатність відчувати притаманна всій матерії:

D) гілозоїзм;

171. Спосіб відображення світу живою істотою (твариною, людиною) у формі суб’єктивного образу та практичних дій (у людини – насамперед у праці):

A) психіка;

172. Властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові; найвища форма відображення матерії:

C) свідомість;

173. Система звукових сигналів (знаків) разом з їхніми значеннями, основний засіб спілкування між людьми і форма реального існування свідомості:

B) мова;

174. Опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання явищ світу, їхньої сутності і зв’язків між ними, здійснюване шляхом відповідних операцій (аналізу і синтезу, абстрагування та інших); найвища форма відображальної діяльності людини:

C) мислення;

175. Психічне відображення дійсності у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого смислу предметів, явищ і ситуацій стосовно потреб і прагнень суб’єкта (задоволення, незадоволення, радість тощо):

D) емоція;

176. Форма суб’єктивного, безпосереднього переживання людиною взаємовідношень з позитивними чи негативними для неї явищами дійсності. Не тотожна з емоціями, оскільки пов’язана з задоволенням вищих, зокрема духовних, потреб:

E) почуття.

177. Здатність людини мобілізовувати і цілеспрямовувати свої сили на розв’язання завдань, що постають перед нею і вимагають свідомого подолання суб’єктивних і об’єктивних труднощів та перешкод:

A) воля;

178. Пізнана і практично використовувана в інтересах людини необхідність; основана на пізнанні необхідності здатність людини діяти відповідно до своїх цілей та інтересів:

C) свобода;

179. Форма суспільної свідомості, що ґрунтується на вірі в надприродні сили, у можливість впливу їх на долю людини і можливість людини впливати на них, одержувати від них допомогу:

A) релігія;

180. Форма суспільної свідомості; сфера діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність:

E) наука.

181. Форма суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її специфікою є те, що вона спирається не на силу державного примусу, а на силу переконання, громадської думки, традицій, авторитетів:

B) мораль;

182. Філософське вчення і наука про мораль, теорія моралі:

D) етика;

183. Розділ етики, що вивчає проблеми обов’язку, сферу належного, всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення:

C) деонтологія;

184. Форма суспільної свідомості, в якій відбувається естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості – особливого виду діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів:

E) мистецтво.

185. Форма суспільної свідомості; діяльність, пов’язана з відношеннями між класами, націями, соціальними групами, партіями та державами:

D) політика;

186. Форма суспільної свідомості; сукупність норм поведінки, додержання яких забезпечується примусовою силою держави; зведена в закон воля пануючого класу:

A) право;

187. Матеріальні відносини людей до природи і один до одного, що виникають разом із виникненням людського суспільства й існують незалежно від суспільної свідомості та відображаються нею:

E) суспільне буття.

188. Духовне життя суспільства, цілісне духовне явище, що володіє певною внутрішньою структурою; ідеї, теорії, погляди, уявлення, якими люди керуються у своїй практичній діяльності:

D) суспільна свідомість;

ТЕМА 9

189. Теорія і метод пізнання дійсності шляхом осягнення саморуху предмета на основі його внутрішніх суперечностей:

A) діалектика;

190. Первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки:

B) принцип;

191. Філософський принцип, а також вчення, що стверджує об’єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства й мислення:

E) детермінізм.

192. Загальне, гранично широке поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення всіх матеріальних, суспільних і духовних явищ:

C) категорія;

193. Філософська категорія, що відображає головне, визначальне в предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними зв’язками й тенденціями розвитку та пізнається на рівні теоретичного мислення:

A) сутність;

194. Філософська категорія, що відображає зовнішні властивості, процеси, зв’язки предмета, які пізнаються безпосередньо в формах живого споглядання. Є зовнішнім розкриттям сутності, формою її виявлення:

D) явище;

195. Специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного:

A) розвиток;

196. Поступовий розвиток предмета при збереженні його якості в процесі кількісних змін (на відміну від революції); процес зміни, розвитку, перетворення когось, чогось:

E) еволюція.

197. Тип, напрямок розвитку, що полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого:

C) прогрес;

198. Тип, напрямок розвитку, що полягає у переході від вищого до нижчого, від більш досконалого до менш досконалого:

D) регрес;

199. Філософська категорія, що відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами:

E) закон.

200. Одна з двох сторін предмета, явища, процесу, які взаємно виключають і взаємно обумовлюють одна одну:

B) протилежність;

201. Взаємодія протилежностей, їхня єдність і боротьба:

D) суперечність;

202. Філософська категорія, що характеризує предмети і явища з погляду відносної байдужості до їхньої якості, відображаючи ступінь розвитку притаманних їм властивостей і виражаючись величиною, числом:

B) кількість;

203. Істотна визначеність об’єкта, невіддільна від його буття, тотожна з його буттям, яка відрізняє його від інших об’єктів; виражає цілісну характеристику об’єкта і не зводиться до простої суми його властивостей:

A) якість;

204. Співвідношення між якістю і кількістю, коли при збереженні даної якості кількісні характеристики не можуть вийти за певні межі, а при збереженні (змінах) кількості у певних межах не змінюється якість:

C) міра;

205. Процес кількісних змін у межах міри при збереженні даної якості:

B) поступовість;

206. Процес переходу кількісних змін у якісні, що починається з досягненням об’єктом, який змінюється, меж міри; перехід до нової якості:

D) стрибок;

207. Поняття діалектики, яке передбачає не тільки знищення чогось, але й збереження певних його сторін, зняття, як умову наступного розвитку:

A) заперечення;

208. Спільна дія органів або систем, яка перевищує просту суму окремих дій цих органів чи систем:

C) синергізм;

209. Протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім зв’язком і розвитком, в застиглому, незмінному стані, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху:

E) метафізика.

210. Хитромудре використання у спорі та доведеннях усяких логічних і словесних вивертів, невірних доводів, що подаються як істинні. Для цього свідомо застосовуються хибні аргументи, безпідставність яких замасковано зовнішньою, уявною правильністю:

D) софістика;

Тема 10

211. Вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання:

A) гносеологія;

212. Процес цілеспрямованого активного відображення світу в свідомості людей; специфічна, вища форма відображення дійсності:

C) пізнання;

213. Форма духовного засвоєння результатів процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їхньої істинності:

B) знання;

214. Чуттєве відображення предметів та явищ об’єктивної дійсності в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей при безпосередній дії їх на органи чуття:

D) сприймання;

215. Чуттєво-наочний узагальнений образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється в свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуттів:

E) уявлення.

216. Творча здатність людини (поряд з інтуїцією та мисленням), що полягає у створенні нових образів, ідей у наочно-чуттєвій і абстрактній сферах:

C) уява;

217. Мислене відкидання частини властивостей, зв’язків об’єкта пізнання з метою його спрощення, виділення у самостійні об’єкти тих сторін, зв’язків, що зацікавили людину і є предметом пізнання:

A) абстракція;

218. Форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об’єктів у вигляді думки про їхні загальні та специфічні ознаки. У мові виражається словом (звичайно іменником у називному відмінку) або словосполученням:

E) поняття.

219. Основна форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність у предметів, явищ, процесів тих чи інших ознак, властивостей, зв’язків або відношень між ними:

C) судження;

220. Спосіб логічного зв’язку висловлювань, за допомогою якого з наявних положень (засновків) можна одержати нове положення (висновок) і оцінювати його істинність за істинністю засновків:

E) умовивід.

221. Наукове і взагалі будь-яке припущення; спосіб побудови імовірного, проблематичного знання, коли формується одна з можливих відповідей на питання, що виникло в ході дослідження:

D) гіпотеза;

222. Система вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, вища, найдосконаліша форма організації наукового знання:

C) теорія;

223. Найвища форма пізнання й мислення, яка не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення. Виявляє найсуттєвіші риси і закони об’єктивних процесів і створює цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості:

A) ідея;

224. Знання, що відповідає дійсності, відображення об’єкта таким, яким він є сам по собі, поза і незалежно від людини та її свідомості:

C) істина;

225. Суб’єктивна форма істини; поєднання об’єктивного знання і особливостей відображення людини чи групи людей, тобто суб’єкта пізнання:

E) правда.

226. Мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації:

B) критерій;

227. У марксизмі – критерій істини; матеріальна чуттєво-предметна цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння природних та соціальних об’єктів та становить загальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання:

E) практика.

228. Форма і спосіб сприйняття інформації, норм, цінностей, ідеалів, коли вони не будучи даними власним досвідом, приймаються як очевидні факти чи характеристики дійсності, сущого і належного:

C) віра;

229. Філософська категорія, яка означає, що відповідність знання об’єктові та знання цієї відповідності виступають для суб’єкта як повністю встановлені:

A) вірогідне;

230. Філософська категорія, яка характеризує кількісну сторону можливості, об’єктивний ступінь її зумовленості, отже й здатність стати дійсністю:

E) імовірне.

231. Безпосереднє, однобічне, неадекватне відображення сутності предметів і явищ у їхніх зв’язках з іншими предметами і явищами. Не є породженням свідомості, а відбиває реальні відношення речей, їхню сутність та реальні умови спостереження:

D) видимість;

232. Термін, що позначає тип теоретичного знання, яке виводиться без звернення до досвіту, за допомогою рефлексії і спрямоване на осягнення граничних основ буття:

A) спекулятивне;

233. Реально існуючий об’єкт (окрема річ чи система речей) як цілісне утворення у єдності всіх його сторін, зв’язків і відношень, єдине ціле у всіх його часткових і особливих проявах, єдність у багатоманітності:

C) конкретне;