41. Сутність процесу управління.

Згідно із статтею 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудовим колективом. Власник реалізує свої щодо управління безпосередньо або через уповноважені органи відповідно до статуту або інших установчих документів.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю між власником і трудовим колективом повинен укладатись колективний договір, яким регулюється виробничі, трудові та соціальні відносини колективу з адміністрацією.

Таким чином, управління підприємством – це цілеспрямована діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації роботи трудового колективу для досягнення поставлених завдань.

42. Функції управління

Функції управління – це відокремлений напрямок управлінської діяльності, що дозволяє здійснювати управлінські властивості. Виділяють основні та специфічні.

До основних функцій належать:

1.Планування – це функція, що визначає перспективи розвитку економічної системи та її майбутній стан, обумовлений темпами розвитку, обраними методами і формами виробництва для досягнення мети у вигляді конкретних планових моделей, розрахунків, з установленим терміном виконанням.

2.Організація – це функція управління, метою якої є формування керівної та керованої систем, а також зв’язків і відносин між ними, що забезпечує кооперуванню людей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх суспільною діяльністю.

3.Мотивація – це функція управління, що вказує на комплекс причин, які спонукає членів трудового колективу до спільних взаємоузгодження дій для досягнення поставленої мети.

4.Контроль – функція управління, що представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду.

Специфічні функції вказують напрямок впливу на певну сферу виробничої діяльності. Наприклад: управління науково-технічним напрямом, управління якістю продукції.

43. Методи управління підприємством

Методи управління – це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей підприємства. Основою класифікації методів є зміст мотивів, які можуть бути матеріальними, соціальними та мотивами примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють методи:

• економічні;

• соціально-психологічні;

• організаційні;

Економічні методи реалізуються через два аспекти:

1. Реалізація на загальнодержавному рівні – формування системи устаткування, амортизації, встановлення зарплат.

2. Пов’язані безпосередньо з управлінським процесом і використання таких важелів як фінансування, кредитування, ціноутворення.

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників.

Все більшого значення набувають такі чинники:

• творчий характер праці;

• можливості для виявлення ініціативи;

• моральне заохочення.

Організаційні методи – це комплекс прийомів впливу на працівника, заснованих на організаційних відносинах та адміністративному впливові, поділяються на регламентні та розпорядчі.

Регламентні – це формування структури та ієрархії управління, делегування повноважень і відповідальності певним категоріям працівників, методична та інструктивна допомога працівників.

Розпорядчі методи охоплять поточну роботу і базуються на наказах працівників.

44. Органызацыйны структуры – це форма системного управлыння, яка визначаэ склад, взаэмодыю та пыдпорядкованысть ъъ елементыв.

Види структур:

1. Лыныйна органызацыйна структура управлыння – це структура мыж елементами якоъ ыснують лише одноканальны взаэмодыъ. Кожен пыдлеглий маэ лише одного керывника.

Переваги:

1. чыткысть взаэмовыдносин

2. однознач команд

3. надыйний контроль

4. оперативна реалызацыя рышень

Вимоги: лыныйний керывник маэ бути висококвалыфыкованим спецыалыстом, здатним вирышувати будь-якы питання пыдпорядкованих пыдроздылыв

2. Функцыональна структура управлыння даэ змогу оргаддыли манызовувати структурне управлыння за лыныйною схемою (директор – начальник цеху), а функцыональны выддыли мають вплив на всых виконавцыв при цьому виконавцы отримують завдання одночасно выд кылькох керывних функцыональних пыдроздылыв.

Недолыки:

1. суперечливысть розпоряджень

2. труднощы в координацыйный дыяльносты

3. гальмування опкративноъ роботи

3. Лыныйно-функцыональна стрруктура, коли лыныйний керывник не пыдпорядковуэться.

Переваги:

1. швидка реалызацыя управлыння рышень

2. доцыльна при масовому виробництвы зы сталим асотриментом продукцыъ

4. Дивызыональна структура базуэться на поглибленны подылу управлыння працы

Застосування: передбачаэ ъъ децентралызацыю управлынських функцый, що здыйснювались виробничими пыдроздылами ы централызацыэю загально-корпоративних функцый.

Переваги: гнучке реагування на змыни в зовнышньому середовищы, швидке прийняття управлынських рышень

Недолыки: передбачаэ збыльшення управлынського апарату ы витрат на його утримання.

5. Матрична, коли поряд з лыныйним керывником на апаратному управлынны виокремлюються тимчасовы проектны групи. Проектны групи створюються зы спецыалыстыв функцыональних выддылыв ы лише тимчасово пыдпорядковуються керывниковы проекту. Керывник проекту виконуэ роль лыныйного керывника, щодо спецыалыста проектноъ групи та одночасно э функцыональним керывником для виробничих пыдроздылыв.

Переваги: висока гнучкысть та орыэнтацыя на нововведення.

Недолыки: збыльшення чисельносты управлынського персоналу, збыльшення чисельносты ынформацыйних зв’язкыв мыж працывниками пыдроздылыв.

6. Множинна, яка поэднуэ у собы рызны структурны управлыння.