13. Лопе де Вега – засновник іспанського національного театру.

Найвищого розквіту іспанська драматургія Відродження досягла в творчості Лопе де Веги - основоположника іспанського національного театру. «З'явився великий Лопе де Вега - чудо природи і став самодержцем у театральній імперії. Він полонив і підкорив своїй владі всіх комедіантів і наповнив світ своїми комедіями»,- так писав про свого сучасника Сервантес.

Лопе Фелікс де Вега Карпіо (1562-1635) народився [308] в родині мадрідського ремісника-гаптаря. Він мріяв, щоб його син, котрий проявляв виняткові ' здібності, здобув добру освіту. З цією метою він віддав його вчитися спочатку до колегії ордену театінців, а потім - в університет в Алькала-де-Енарес. Смерть батька в 1578 р. змусила Лопе де Вегу залишити навчання і шукати заробітку, проте свої знання він поповнював і далі. Лопе де Вега вивчив кілька іноземних мов, мав ґрунтовні знання в галузі історії, географії, природничих наук, математики, військової справи, філософії, античної культури, іспанського фольклору. Дуже рано проявилося літературне обдарування Лопе де Веги. За свідченням самого письменника, вже в дванадцять років він почав писати вірші і комедії.

У 1588 р. у зв'язку зі скандальною любовною історією Лопе де Вегу судили і вислали з Мадріда на 10 років. Через кілька місяців після цього він одружився і найнявся солдатом на один із морських галеонів «Непереможної Армади», брав участь у битві біля берегів Англії. Повернувшись після розгрому іспанського флоту, Лопе де Вега оселився з родиною в Валенсії. Тут розпочалася його діяльність професіонального [309] поета і драматурга. Проте літературна творчість не могла забезпечити родину, і Лопе де Вега змушений був найнятись на службу - він став секретарем герцога Альби в Толедо. У 1594 р. після смерті дружини і двох дітей драматург перебрався в Мадрід. На цей час він уже мав значну літературну славу. 1598 р. поет знову одружився і зайняв посаду секретаря у герцога Сессі. Такий заробіток хоч і позбавляв крайньої нужди, все ж був недостатнім. Можливо, саме тому в 1614 р. Лопе де Вега прийняв сан священика, що забезпечувало надійніше становище. Очевидно, певну роль у цьому відіграли католицька церква та інквізиція, які намагалися не випускати з-під свого впливу літератора такої великої слави. Священницький сан не змінив характеру діяльності драматурга. Спосіб його життя надалі залишався світським, з усією пристрастю він віддавався літературній творчості. В останні десятиліття життя Лопе де Вега зазнав тяжких нещасть, утратив близьких йому людей і залишився самотнім.

Лопе де Вега відзначався винятковою працездатністю. Він написав величезну кількість творів, звертався до всіх видів літератури, які на той час існували. Значне місце в його спадщині займають поеми і ліричні поезії, народні ліричні жанри (романси, станси, редондільї) і жанри італійської та античної поезії (сонети, еклоги, елегії, послання). Лише сонетів Лопе де Веги було надруковано близько трьох тисяч. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману пасторалі, новели. Але головним його доробком є драматичні твори, яким він і завдячує своєю світовою славою. Сам драматург зазначав, що написав 1500 драм, але його перший біограф і друг Монтальбан стверджував, що насправді було написано 1800 комедій (так називалися в іспанському театрі всі драматичні твори, крім релігійних) і 400 ауто (релігійні п'єси). Більшість п'єс втрачена. До нашого часу дійшли 426 комедій і 42 ауто.

Значну увагу Лопе де Вега приділяв питанням теорії театру і драми, викладав і відстоював свої принципи в передмовах до власних творів і в спеціальному поетичному трактаті «Про нове мистецтво писати комедії у наш час» (1609). Трактат має полемічний характер і спрямований проти вимог і тенденцій створювати драми за нормами античної поетики., «Збираючись писати комедію, я замикаю (всі) правила на шість ключів і віддаляю з свого [310] кабінету Плавта і Теренція з остраху почути їхні протестуючі крики»,- відзначав драматург у своєму трактаті. Бін заперечував слушність суворого поділу жанрів на «високі» (трагедія) і «низькі» (комедія), з правил трьох єдностей (місця, часу і дії) визнавав доцільним тільки правило єдності дії та й те інтерпретував по-своєму. За цим правилом у п'єсі можна було розвивати тільки одну сюжетну лінію, а Лопе де Вега виступив проти такої категоричності, він розумів єдність ширше - як внутрішню цілісність твору, і тому допускав введення побічних епізодів, другорядних ліній, якщо вони такої цілісності не руйнують.

У своїх засадах драматург виходив з розуміння мистецтва як наслідування природи і цінність драм вбачав у природності, правдоподібності, точному відтворенні дійсності, а не в строгому дотриманні правил Арістотелевої поетики. «Ніколи не зображуйте, нарешті, неможливого,- писав він,- бо перше правило мистецтва каже, що воно не може наслідувати нічого, крім істинного». Він ставив перед комедією завдання «наслідувати дії людей і малювати звичаї їхнього часу», бути «дзеркалом людського життя», а отже, всупереч правилу поділу жанрів, показувати в одній п'єсі і дворянина, і простолюдина, поєднувати смішне і серйозне, бо таке змішання відповідає дійсності. «...Різноманітність така дуже подобається, сама природа дає нам щодо цього зразки, і саме з таких протиріч черпає вона свою красоту». Виходячи з цього, Лопе де Вега відмовляється від поділу п'єс на трагедії і комедії.

Основоположна думка трактату виступає і в судженнях про те, що драма повинна задовольняти запити народного глядача, давати йому насолоду, що художня вартість драми визначається тільки силою її емоціонального впливу на публіку. Лопе вважає, що справжньою є тільки така комедія, яка подобається глядачу і тримає його в постійному напруженні протягом усієї вистави. Звідси і вимоги вироблення високого мистецтва драматичної інтриги, різноманітності вірша і мови в одній п'єсі, поділу комедії не на п'ять, як у класицистів, а на три акти. Загалом щодо вимог і правил драматург вважає виправданим і правильним те, що подобається глядачеві: «...Я пишу згідно з правилами, які винайшли люди, що бажають здобути оплески юрби». Не слід розуміти орієнтацію драматурга на запити публіки прямолінійно. Це не означало потурання вульгарним і невибагливим смакам, а виходило з прагнення, [311] розважаючи, виховувати у юрби почуття справжньої художньої краси і поезії.

Таким чином, у «Новому мистецтві» Лопе де Вега виклав засади народної національної драми, на яких грунтувалась і його власна драматургія.

П'єси Лопе де Веги вражають широтою охоплення життя, різноманітністю тем і персонажів. Відомий радянський учений, знавець іспанської літератури К. Н. Державін писав: «За часом сюжети його комедій охоплюють період від біблійської історії створення світу до подій сучасної Лопе епохи. За простором вони виходять далеко за межі Іспанії, переносять глядача і в Росію, і в Албанію, і в Угорщину, і в Богемію, і в Польщу, і в Америку. Сама Іспанія представлена в драматургії Лопе майже всіма своїми головними містами і всіма провінціями й областями. Величезна кількість дійових осіб театру Лопе де Вега охоплює не тільки численні національності, а й ще більшу кількість побутових типів, професій, представників усіх станів і всіх шарів суспільства. Універсальності образів відповідає й універсальність мови Лопе де Веги - одного з найбагатших щодо лексики письменників світу, який легко і вільно користувався найрізноманітнішими мовними стилями» (1).

(1) Державин К- Драматургия Лопе де Вега.- В кн.: Лопе де Вега. Избр. драматические произведения. М., 1954, с. 18.

У драматургії Лопе де Веги розробляються в основному проблеми соціально-політичні, переважно на історичному матеріалі, і приватно-побутові.

Важливу групу соціально-політичних п'єс становлять народно-героїчні драми, найвищим зразком яких є «Фуенте Овехуна» («.Овеча криниця»), написана у 1613 р. і надрукована у 1619 р. В основу її сюжету покладено історичний факт - повстання селян Фуенте Овехуни у 1476 р. проти жорстокого й свавільного феодала, командора ордену Калатрави Фернана Гомеса де Гусмана. Лопе де Вега використав і матеріали хроніки, і фольклорні інтерпретації цієї події, але весь матеріал інтерпретував згідно з власним задумом. У драмі поєднуються три сюжетні лінії. Одна з них розповідає, як рицарський орден Калатрави, що підтримував португальського короля, піднімає заколот проти іспанських королів Фердінанда і Ізабелли, що проводили політику зміцнення єдності країни. Рицарі, очолювані старшим командором Фернаном Гомесом де Гусманом і шістнадцятилітнім магістром ордену Хіроном, захопили віддане іспанським королям місто Сьюдад Реаль. Війська, надіслані королем, розгромили заколотників, переляканий магістр розкаюється, і Фердінанд [312] та Ізабелла прощають його. На тлі цієї події розгортається головна драматична дія - боротьба селян Фуенте Овехуни проти свого сеньйора командора Гомеса де Гусмана. Органічною частиною цієї дії є любовна історія Лавренсії і Фрондосо.

Лопе де Вега зображує феодалів не тільки як гнобителів народу, а й як ворогів державної централізації, зрадників батьківщини. Тому боротьба селян проти феодала набуває, як показано у драмі, загальнонаціонального значення.