(Букварний період)

І. Звукові аналітичні і синтетичні вправи зі звуками [з], [з^’].

1. Впізнання звуків у заданих учителем словах з визначенням місця звучання (на початку, в середині, в кінці). Пропонуються, наприклад, слова: заєць, коза, віз, сажа (!), залізний, зяблик, узяв, калюжа (!), злазь, візерунки, друзі, жасмин (!), зелений.

2. Доповнення складу із звуками [з], [з^’] для утворення слів: залі(зо), гро(за), моро(зи), ва(за, зон), ві(зок), бере(за), мага(зин) та ін.

3. Утворення складів типу злиття із звуком [з] (за, зо, зу, зи, зе), із звуком [з^’] (зя, зьо, зю, зі, зе).

ІІ. Показ зразка писаної літери з у сітці зошита (збільшеної в 20 разів).

ІІІ. Аналіз будови букви з переліком її елементів (верхня дужка, схожа на правий півовал, і нижня дужка, яка переходить у нижню петлю).

ІV. Засвоєння конфігурації літери з.

1. Показ написання букви на дошці з поясненням послідовності зображення елементів.

2. “Писання” учнями букви п повітрі з орієнтацією на показ учителя.

3. Аналіз зразка букви в зошитах, усне пояснення порядку зображення елементів.

V. Вправи з письма.

1. Писання літери за пунктирними зразками у зошиті (на друкованій основі).

2. Писання трьох літер (самостійно). Зіставлення написання літер із зразком. Аналіз помилок.

VІ. Фізкультхвилинка.

VІІ. Дописування рядка літери з.

VІІІ. Звукобуквений аналіз слова візок з побудовою схеми фішками і

викладанням з букв розрізної азбуки.

ІХ. Динамічна пауза.

Х. Писання другого рядка букви (друга частина рядка – письмо під такт).

ХІ. Звуковий аналіз слова зима з наступним записом за зразком.

ХІІ. Добір слів із звуком ,[з] які відповідають на питання що робити?

(казати, возити, різати, лазити, збирати, в’язати, зустрічати та ін.)

ХІІІ. Складання з одним із слів (на вибір) речення.

ХІV. Підсумок уроку.

• Яку букву навчилися писати?

• Які звуки позначаються цією буквою?

7. Зміст програмових вимог з розділу «Текст».

Реалізація вимог програми в підручниках з української мови для 1-4 кл. Методика роботи над засвоєнням учнями основних ознак тексту. Ознайомлення з текстами різних типів: розповіддю, описом, міркуванням, інструкцією. Робота над практичним засвоєнням основних їх ознак, над виробленням умінь складати тексти-розповіді, міркування, описи (програма, підручн.).

У початкових класах предметом спостереження і лінгвістичного аналізу є невеликі зв’язні тексти або їх частини, що становлять закінчене висловлювання. На основі спостережень формуються основні поняття про текст: це усне або письмове висловлювання, який становить найвищий рівень мовної системи. Визначальні ознаки: цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність. Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної конструкції (заклики прислів’я, крилаті вислови). Засобами зв’язку у тексті є: особові займенники, вказівні, синонімічні назви, єдність видових та часових форм обставинні слова.

Отже, в учнів формуються такі уявлення: текст – це зв’язне висловлювання, має певну будову (зачин, головна частина, кінцівка), є тема, заголовок, має комунікативне призначення, можуть бути абзаци, є логічні наголоси. Слід в учнів сформувати такі практичні уміння і навички: відрізняти текст від групи речень, встановлювати логічний зв’язок між частинами, визначати тему тексту і добирати заголовок, ділити текст на логічно завершені частини – абзаци, складати план тексту, переказувати текст за планом, знаходити у тексті зачин, основну частину, кінцівку, визначати логічно наголошувані слова, розрізняти художній текст від ділового і розмовного (без вживання термінів), оформляти деякі зразки текстів ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію, самостійно складати тексти. Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом 4 років. Уже у 2 класі починають формуватися лінгвістичні уявлення про текст. Найчастіше для аналізу пропонуються розповідні тексти з елементами опису чи роздуму.

Формуються знання про тексти різних типів.

Текст-опис. Тут передається загальне враження від предмета, що описується – опис особи чи місцевості, чи явища, чи процесу.

Для Тексту-розповіді можна поставити питання що відбулося? де? коли?

Текст-міркування відповідає на питання: чому? Тут є твердження, доказ, оцінка, враження.

Інструкція – відповідає на питання як? (виготовити іграшку, …) (Підручники 2-4 кл.).

8 . Методика ознайомлення з ознаками наукового, художнього, розмовного стилів на основі зіставлення текстів. Методика ознайомлення з деякими видами ділового мовлення (оголошення, запрошення, лист, інструкція).

Уявлення про тексти різних типів відповідно до вимог програми формуються в учнів, починаючи з 2 класу хоч ще в 1 класі слід вчити учнів розповідати, описувати предмети, міркувати та висловлювати свої думки за допомогою невеликих речень.

У 2 класі формуються первинні уявлення про те, які бувають тексти, на основі зіставлення текстів різних видів. Учні спостерігають за текстами, в яких мова йде про один і той самий предмет, з’ясовують, що в текстах спільного, а що відмінного, роблять відповідні висновки. Наприклад, у всіх текстах говориться про зайчика – це в них спільне. А відрізняються вони тим, що в першому тексті змальовано зовнішній вигляд зайчика. Це текст-опис. У другому розповідається про те, як зайчик шукав собі їжу взимку. Це текст-розповідь. А з третього тексту ми дізнаємося, чому зайчик міняє на зиму колір свого хутра. Це текст-міркування.

Учні на основі зіставлень вчаться розпізнавати тексти різних типів, виділяючи елементи опису, міркування чи розповіді, складають за зразком мікротексти різних видів.

Отже, учні повинні знати, що у тексті-розповіді йдеться про певні події, є сюжет, дійові особи. Це найдоступніший для учнів тип тексту. В описах немає сюжету, відсутні події, дійові особи. Тут багато порівнянь, епітетів.

Міркування – найскладніший тип тексту. Тут для доведення певного твердження використовують судження, наводяться приклади, робляться висновки.

У початковій школі учні отримують елементарні уявлення про деякі види ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію до гри, нескладного трудового процесу. Спеціально відведених уроків на ці теми немає. Під час вивчення теми «Іменник», 4 кл. – лист., теми «Числівник» (4 кл.) – оголошення, теми «Дієслово» - інструкція про виготовлення сніжинки (підручник «Рідна мова», 4 кл.).

9 .Лінгводидактична основа методики роботи над словом. Завдання вивчення елементів лексики. Джерела збагачення словника учнів. Методика роботи над засвоєнням лексичного значення слова. Прийоми пояснення значення слів.

Лінгводидактичною основою методики роботи над словом є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).

У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається, а лише практичне ознайомлення з окремими темами лексики: пряме і переносне значення, багатозначність, синонімія, антонімія. Робота над вивченням лексики в школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розвиток зв’язного мовлення (Проаналізувати вивчені теми за підручником, 2-4 кл.).

Як бачимо, теми лексики вивчаються під час вивчення граматики.

Завдання вивчення елементів лексики:

• збагачення словника учнів (засвоєння нових слів);

• уточнення словника (введення окремих слів контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів);

• активізацію словника, тобто перенесення слів із пасивного словника учня в активний;

• усунення не літературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних.

Джерела збагачення словника учнів: навколишнє середовище (мова батьків, товаришів); художня література, теле та радіопередачі, усна народна творчість, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.

Вивчення елементів лексики в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У сучасній методиці існує декілька способів пояснення нових слів. Завдання вчителя у тому, щоб учні правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, засвоїли та користувалися ним у потрібній ситуації.

Прийоми пояснення незрозумілих слів:

• демонстрація предмета чи малюнка;

• використання контексту;

• найпростіший словотворчий аналіз (самоскид, дружний …);

• тлумачення слів – найпростіший спосіб (розгорнутий опис, добір слів-синонімів, слів-антонімів, переклад слів з української на російську мову тощо).

Вчитель обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слів.

10. Основні напрями роботи над уточненням і розширенням словника учнів. Види вправ з лексики і методика їх проведення.

Основні напрямки роботи над уточненням і розширенням словника учнів визначають такі напрямки:

1. Лексичний аналіз мови художнього твору (переносне значення слів, висловів, добір синонімів, антонімів, аналіз зображувальних засобів.

2. З’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета, демонстрація малюнка, слайда введення нового слова у контекст.

3. Виконання завдань на добір слів з певним значенням, дібрати потрібні за смислом речення іменника з поданого синонімічного ряду, дібрати прикметники для опису предмета чи людини.

4. Введення поданих слів у речення чи текст, складання речень за опорними словами тощо.

Види вправ з лексики:

І. За дидактичною метою.

1. Вправи, розраховані на пояснення значення слів (виписати спочатку слова у прямому значенні, а потім у переносному, прочитати речення, пояснити значення підкреслених слів, відгадати загадку).

ІІ. За характером розумових операцій.

1. Аналітичні вправи (аналіз текстів, визначення невідомих слів).

2. Синтетичні вправи (складання речень із словом, вжитим у певному значенні, дописування речень, дібрати синоніми, антоніми).

ІІІ. За ступенем самостійності.

1. Спостереження за вживанням значенням окремих слів у реченнях; пояснити значення прислів’їв, відгадати загадку.

2. Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, замінити одні слова іншими, доповнити речення).

3. Творчі вправи (розповідь за опорними словами, скласти кілька словосполучень з багатозначними словами.

ІV. За формою виконання (усні і письмові)

У процесі виконання таких вправ збагачується словниковий запас слів, багатство рідної мови. Вивчення лексики розвиває увагу учнів, виховує любов до мови, формує вміння відбирати потрібні слова для висловлення думки, чуття мови.

11. Методика вивчення граматики. Обсяг роботи з синтаксис у в початкових класах. Формування уявлень про речення. Речення різні за метою висловлювання та за інтонацією. Ознайомлення з роллю звертання в реченні. Формування в учнів уявлень про граматичну основу речення. Засвоєння понять «підмет», «присудок», їх вираження. Другорядні члени речення.

Вивчення синтаксису має на меті поступово формувати у дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів.

Завдання елементів синтаксису:

1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень, побудова речень з різної кількості членів.

2. Формування уявлень про одиниці синтаксису – словосполучення, речення, зв’язне висловлювання.

3. Засвоєння структури речення і найважливіших синтаксичних понять.

4. Поглиблення знань і умінь з синтаксису під час опрацювання несинтаксичних тем.

5. Формувати в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення за метою висловлювання.

6. Застосовувати знання синтаксису у звіяному мовленні.

7. Формувати пунктуаційні навички.

П оняття про речення формується ще в 1 класі. Щоб учні усвідомили будову речення, учні повинні усвідомити, що: речення складається із слів. Однак не всі слова є рівнозначні, вміти графічно позначати речення . Слід вчити учнів будувати речення за поданими запитаннями. Починаючи з 2 класу учні вивчають про речення: речення виражає закінчену думку, складається із слів, є реченні різні за метою висловлювання. У 2 кл. учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні і спонукальні. Особливістю є інтонація. Варто на одному і тому самому реченні показати різну інтонацію, впроваджувати різні види вправ: склади розповідне, питальне і спонукальне речення; подані речення перебудуй так, щоб вони стали спонукальними.

У 3 класі вивчається тема «Звертання»: правило про звертання, інтонація під час читання речень, розділові знаки, виконуються ряд тренувальних вправ.

У 3 класі формуються такі граматичні поняття, як «основа речення», «головні члени – підмет і присудок» (за підручником).

Щоб сформувати в учнів члени речення, уникнути ототожнювання підмета з іменником, а присудка з дієсловом. Важливо навчити учнів ставити питання до підметів та присудків, виражених різними частинами мови.

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок є рівноправними членами, вміти встановлювати двосторонній зв'язок:

хто? що роблять?

Птахи відлітають у теплі краї.

У 3 кл. учні знайомляться з другорядними членами речення без уживання термінів «додаток, обставина, означення». У 4 кл. нових знань про члени речення не вивчаються, а лише повторюються набуті знання на практиці.

12. Під час опрацювання елементів синтаксису однією з центральних є робота над встановленням зв'язків між членами речення, спостереження засобів сполучення синтаксичних одиниць. Уміння встановлювати зв'язки між членами речення в кінцевому результаті має привести до усвідомлення і розрізнення на словосполучення і граматичної основи речення, до оволодіння нормами сполучуваності слів української мови, а отже, й до досягнення високого рівня культури усного й писемного мовлення.

У початкових класах учні засвоюють лише одну з ознак словосполучення: слова в ньому пов’язуються за смислом і граматично – за допомогою закінчень слів або закінчень і прийменників; зв'язок встановлюється постановкою питання від головного слова до залежного.

Учні у початкових класах не використовують термін «словосполучення». У процесі практичної роботи учні поступово вчаться відрізняти сполучення головних членів від інших сполучень слів. У словосполучення завжди є залежне слово, до якого ставиться питання від головного.

Простежується певна послідовність у роботі над зв'язком слів у реченні:

1) Доповнення речень запитаннями;

2) Добір потрібної форми залежного слова;

3) Добір залежного слова, що виражає ознаку предмета;

4) Установлення зв'язків між членами речення за допомогою питань і виписування сполучення слів парами.

За таким методичним підходом здійснюється ознайомлення учнів з порядком встановленням зв'язків між членами речення.

Однорідні члени речення вивчаються у 4 класі, однак це не означає, що з явищем однорідності учні ознайомлюються тут уперше. Цьому передують численні спостереження речень з однорідними членами, що в 1- 3 класах називають перелічуванням.

Учні повинні засвоїти: однорідні члени відповідають на одне і те саме питання і зв'язані з одним і тим самим словом, еони можуть бути головними і другорядними членами речення, при них можуть бути залежні слова, за відсутності сполучників між ними ставляться коми, перед сполучниками а, але завжди ставляться коми.

Роботу над однорідними членами не слід завершувати уроками, присвяченому їх вивченню. Вона має тривати до кінця навчального року під час опрацювання інших тем граматики

Учні повинні не тільки знати, що таке однорідні члени, а й самостійно вживати їх в усному й писемному мовленні.

13. Методика вивчення основи слова і закінчення.

Спочатку діти знайомляться з поняттям закінчення, а потім основа слова. Поняття про закінчення складається з кількох етапів:

І етап – початкове уявлення про закінчення (спостереження над змінами форми слова в контексті;

ІІ етап – засвоюють термін «закінчення», яке зв’язує слова у реченні;

ІІІ етап – виведення правила «Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв’язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова». Схематичне позначення .

ІV етап – тренувальні вправи.

О снова – це частина слова без закінчення.

Корінь слова

Послідовність вивчення кореня:

1. Термін «споріднені слова»;

2. Спільна частина споріднених слів називається коренем.

3. Корені-омоніми (гора, горить, горе), (протиставлення однокорінних слів і синонімів, ніч – вночі, друг – друже – друзі.

Суфікс

1. Починається із з’ясування значень зменшено-пестливих суфіксів (прапор, прапорець – демонструючи малюнки).

2. Схематичне зображення суфікса .

3. Словотворча роль суфіксів.

Префікс

4. Порівняння суфікса з префіксом.

Вправи, що використовуються у початковій школі.

І. На спостереження за роллю морфем у слові.

ІІ. На заміну морфем у слові (вийти – зайти).

І ІІ. Добір слів

ІV. На утворення слів.

Морфемний розбір переду аналіз слова за його будовою. Проводиться з 2 класу.

Послідовність дій під час повного морфемного розбору:

1. Змінити слово і визначити закінчення.

2. Дібрати 2-3 споріднених слова, виділити корінь.

3. Виділити префікс. Дібрати 2-3 однопрефіксальних слова.

4. Виділити суфікс. Дібрати 2-3 односуфіксальних слова.

Письмовий граматичний розбір здійснюється за допомогою спеціальних значків.

Зразок письмового розбору:

прибережний

Хід міркування такий:

1. З мінюю слово (один – багато). Частина слова, яка змінилася є закінченням. Позначаю так .

2. Д обираю споріднені слова, визначаю корінь, позначаю так .

3. В изначаю частину, яка стоїть перед коренем. Це префікс .

4. В изначаю частину, яка стоїть між коренем і закінченням. Це суфікс .

Можна пропонувати учням завдання протилежного характеру – збери слово. Подаються схеми:

^{, ,}

Розбір слова за будовою проводиться не тільки на спеціально відведених уроках, а й під час вивчення інших тем.

Морфемний аналіз може бути повним (визначити всі морфеми) і частковим (визначити тільки окрему морфему).