8. Товарне виробництво та закони його функціонування

Товарне виробництво – така органiзацiя суспiльного господарства , коли окремi продукти виготовляють вiдокремленi виробники для задоволення суспiльних потреб (для обмiну на ринку).

Визначальними рисами товарного виробництва є: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість виробників як власників; 3) обмін продуктів здебільшого у формі купівлі-продажу.

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той або iнший соціально-економiчний уклад – просте товарне виробництво, пiдприємницьке товарне виробництво, державне товарне виробництво, рабовласницьке товарне виробництво тощо. Функціонування товарного господарства органічно пов’язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються.За товарної форми господарювання існує безліч самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. Як наслідок, економічна влада широко розосереджена. Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва, обміну, як:закон вартості; закони попиту і пропонування; закон конкуренції; закони грошового обігу.

Закон вартості – найважливіший закон товарного виробництва. Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності.

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливо. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.

9.Ринок і закони його функціонування. Функції та інфраструктура ринку.

Інфраструктура ринку. Суть і функції

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О.Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися». Англійський економіст А. Маршалл стверджував, що «чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну». Американський економіст П. Хейне стверджував, що ринок – «це набір взаємозв’язків, або процес конкурентних торгів.

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між суб’єктами різних типів і форм власності, в тому числі власності на робочу силу з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Закони ринку відображають внутрішньо необхідні, сталі, суттєві взаємозв’язки між суб’єктами ринку, на основі яких розгортається їх діяльність. До основних законів ринку відносять закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон грошового обігу.

Закон вартості - основний закон, що регулює ринок. Закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін товарами та послугами між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до необхідних витрат на їх виготовлення. Його важливою рисою є наявність зв’язку між попитом і пропозицією. Якщо їх баланс порушується, то обмін товарами не відповідає кількості витраченого на них робочого часу

Закон попиту. Попит – кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну протягом відповідного часу і в певному місці. Згідно з цим зниження або підвищення ціни зумовлює відповідну зміну величини попиту. Залежність між ціною і попитом є обернено пропорційною.

Закон пропозиції. Із зростанням цін виробники пропонують більше товарів, а із їх зниженням – менше.

Закон конкуренції. Наявність на ринку великої кількості продавців (виробників) породжує між ними конкуренцію – змагання за ринки збуту з метою отримання вищих доходів. Позитивним наслідком конкуренції є продаж товару за рівними цінами. Для виробника важливо досягти швидкої реалізації продукції, прискорити обіг капіталу, що має неабияке значення в процесі конкурентної боротьби. Тому закон конкуренції виступає як рушійна сила розвитку економіки, що звільняє виробництво від неефективних, збиткових підприємств, змушує постійно шукати засоби зниження витрат, а також інші методи господарської діяльності. Він відіграє важливу роль у встановленні загальної рівноваги в економіці саме завдяки взаємодії із законами вартості, попиту та пропозиції.

Закони грошового обігу. Безперервний рух грошей і виконання ними своїх функцій у процесі суспільного виробництва називається грошовим обігомЗгідно з цими законами кількість грошей та сума цін товарів і послуг в обігу мають бути збалансованими.

Ігнорування законів ринку виводить з рівноваги економічну систему, породжує складні проблеми у сфері виробництва, обігу, споживання, нерідко призводить до соціальних і політичних потрясінь, подолання яких вимагає неабияких зусиль суб’єктів політичних та економічних відносин, передусім держави.

В сучасній економічній системі ринок виконує такі позитивні функції:

1) вартісноутворюючу та ціноутворюючу – здійснює остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізацію, перетворює продукт праці на товар;

2) відтворювальну – забезпечує безперервність процессу суспільного відтворення (зокрема, зв’язок між виробництвом і споживанням), формує цілісність національної системи та її зв’язок з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) стимулюючу – спонукає виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні затрати нижче від суспільно необхідних, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхню якість і споживні властивості;

4) регулюючу – здійснює регулюючий вплив на економіку загалом, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приводить у відповідність платоспроможний попит і пропозицію, нагромадження і споживання та інші пропозиції;

5) контролюючу – сприяє контролю споживачів над виробництвом, вирівнюванню цін;

6) конкурентостимулюючу – посилює конкуренцію між виробниками товарів і послуг як в масштабі окремої країни, так і в межах світового господарства, а отже стимулює рушійні сили економічної системи;

7) сануючу – сприяє збанкрутінню нежиттєздатних підприємств, завдяки чому оздоровлює економічну систему.

Система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, капіталів, робочої сили, цінних паперів та надання послуг, називається інфраструктурою ринку

Підприємства інфраструктури відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. Вони забезпечують взаємозв'язок між основними суб'єктами економічних відносин — виробниками та споживачами, надають їм необхідні послуги, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, прискорюють просування товарів до безпосереднього споживача, а з іншого боку — здійснюють акумуляцію вільних грошових ресурсів і сприяють їх перерозподілу всередині галузі та між галузями.

Надаючи різні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, установи інфраструктури викочують ряд важливих функцій. Серед них доцільно виділити такі:

1) доведення товарів до безпосереднього споживача;

2) забезпечення зворотного зв'язку між виробниками та споживачами;

3) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів і регулювання грошового обігу;

4) здійснення перерозподілу ресурсів між різними галузями і всередині галузей.

Установи інфраструктури здійснюють інвестиції, довірчі операції, страхують різні види господарської діяльності.

Інфраструктура використовується також у макроекономічному регулюванні — з її допомогою держава здійснює антиінфляційні заходи, політику, спрямовану на підвищення рівня зайнятості, протидіє циклічним коливанням економіки. Отже, економічна інфраструктура суттєво впливає на функціонування економічної системи в цілому.