101. Форми організації відпочинку в селі

Виділяють такі види сільського зеленого туризму:

—короткотерміновий, у період вихідних днів. Найчастіше він має сезонний характер: рибальство, збирання грибів, полювання, лижі, сані, а також маршрутний — заповідними місцями регіону (різні види пересування);

—відпочинковий (на період відпусток). Його термін може змінюватися в межах 20—40 днів;

—сезонний відпочинок. Він може бути сімейним, колективним чи окремих осіб (художники, краєзнавці, археологи);

Рис. 1.3. Організаційно-правовий статус суб'єктів сільського зеленого туризму

—відпочинок іноземців, зокрема діаспори — на предмет поглиблення знання мови, вивчення історичної і культурної спадщини краю.

До переваг сільського туризму можна віднести: а) гарантію охорони традиційної забудови; б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує; в) надання роботи для місцевих ремісників; г) підтримування місцевих традицій; ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції; д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища; є) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста; ж) поліпшення якості життя мешканців села.

До недоліків сільського туризму можна зарахувати:

а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад;

б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель;

в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає.

Подальша офіційна категорізація організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України "Про сільський туризм".

102. Суспільно-історичні рекреаційно-туристичні ресурси України.

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості. Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Під рекреаційно-туристичними ресурсами в широкому розумінні цього терміну маються на увазі такі: економічні; природні; кліматичні; культурно-історичні; трудові; фінансові; соціальні; виробничі.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристичного продукту. Природний потенціал України складають узбережжя Чорного, Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 11 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, але й міжнародне значення. Туристичні ресурси мають такі основні властивості: привабливість; кліматичну привабливість; доступність; ступінь вивченості; екскурсійна значимість; пейзажні та відеоекологічні характеристики; соціально-демографічний стан; природничі запаси; спосіб використання тощо. Дані ресурси використовуються в оздоровчих, туристичних, спортивних та пізнавальних цілях. Туристичні ресурси умовно можна поділити на три групи: природні; інфраструктурні; історико-культурні.

Світове значення мають в Україні рекреаційні ресурси пляжів, природно-заповідного фонду, спелеоресурси. Майже неосвоєні історико-культурні (пізнавальні) рекреаційно-туристичні ресурси. Держава охороняє понад 70 тис. пам'яток історії і культури. Більш як 12 тис. з них однозначно є цікавими для туристів усього світу. Українські замки, фортеці і монастирі є унікальним історико-архітектурним явищем Європи і всієї планети. Українські національні храми з їх грушоподібними куполами дещо різняться від "цибулястих" російських церков. Не має аналогів українське бароко і в Європі. Попереду відбудова сотень замків і фортець, які нині зруйновані. За правильної інвестиційної політики вся Правобережна Україна може перетворитися на найбільше у світі зосередження замків і фортець.