90. Спортивний туризм та його види.

Спортивний туризм має за мету спортивне удосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає удосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості. Для реалізації спортивної мети здійснюють подорожі, насичені природними перешкодами, що дає змогу класифікувати їх як спортивні походи. За участь у спортивних походах можуть присуджуватися спортивні розряди і звання.

Спортивний туризм є: соціальним (за рівнем доступності й соціальної значимості), самодіяльним (в залежності від організаційних основ), активним (за фізичним навантаженням), і, як правило, груповим (за складом учасників).

Мотиви занять спортивним туризмом різноманітні і залежать від особистості, але найчастіше це: спортивне вдосконалення, оздоровлення, пізнання навколишнього середовища і самого себе, спілкування в малих групах. Результатом занять спортивним туризмом можна вважати: фізичний і духовний розвиток людини; естетичне та морально-вольове виховання; пізнання історії та сучасності, культур та звичаїв місцевого населення, дбайливе відношення до природи та поваги до національних традицій; розвиток та підвищення рівня знань, умінь, навичок подолання природних перешкод тощо.

Існують різні види спортивного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, спелео, вітрильний, автомобільний та мотоциклетний. Всі вони в основному відрізняються засобами пересування (лижний - на лижах; водний - на туристичних байдарках, плотах, катамаранах; велосипедний - на велосипеді тощо). Але є три види, де пересування здійснюється пішки по місцевості різного характеру. Так, пішохідні походи можуть здійснюватись в будь-якій місцевості: ліси, болота, пустелі, тайга, гори тощо. Гірські походи здійснюються тільки у відносно молодих, високих (більше 3500-4000 метрів над рівнем моря) горах. При подоланні таких перешкод потрібні навички скелелазіння та альпінізму. Організаційними формами спортивного туризму є: походи, змагання, експедиції, екскурсії,

91. Сезонність в туризмі та її чинники.

Реалізація туристичного продукту залежить від багатьох факторів. Першим серед них можна назвати сезонність споживання цього продукту.Незважаючи на те, що мається тенденція до спеціалізації підприємств, в основному вони орієнтовані на в’їзний, внутрішній туризм, тому що він є найбільш прибутковим. Внутрішні тури мають різко сезонну спрямованість – із травня по жовтень, хоча природно-кліматичні умови Болгарії дозволяють користуватися цими турами починаючи з квітня і закінчуючи листопадом. При цьому існує реальна можливість для залучення туристів у зимовий період часу, наприклад, для лижних походів. Сезонність є стійкою динамікою того або іншого явища, що виявляється у внутрірічних підвищеннях або зниженнях певного показника за певну кількість років.

Існує цілий ряд чинників, що визначають сезонність у туризмі в цілому.До первинних факторів відносять природно-кліматичні умови, до вторинних – економічні, соціальні, демографічні, матеріально-технічні, технологічні, психологічні.

Таким чином, виходячи з цього існує реальна можливість впливу на сезонність туристичних потоків. Різка сезонність у туризмі регіону обумовлює аналогічні коливання в характері зайнятості населення. Це сприяє нерівномірній завантаженості як самих об'єктів туризму (зокрема, у готелях міст Кранево, Албена, Золоті Піски та ін.), так і обслуговуючого персоналу – у період піку туристичного сезону характерні понаднормова робота і практично її відсутність у міжсезоння. У світовій практиці розвинуті країни прагнуть до зниження сезонної нерівномірності, використовуючи різноманітний асортимент і гнучкість цін залежно від сезону. Сезонність на туристичному ринку м.Варна має такі характерні ознаки: період максимальної інтенсивності туристичного потоку припадає на травень-серпень; туристичний ринок регіону має один основний туристичний сезон – літо і два додаткові – зима й осінь, потенціал яких використовується недостатньо.Функціонування туристського ринку й пов'язаних з ним підприємств туристської індустрії піддано різким сезонним коливанням попиту на туристський продукт.

Під сезонністю розуміється стійка закономірність внутрішньорічної динаміки того або іншого явища, що проявляється у внутрішньорічних підвищеннях або зниженнях рівнів того або іншого показника протягом ряду років.

Виробничо-обслуговуючий процес туризму має яскраво виражену залежність від сезонних коливань.Вивчення сезонності в туризмі дозволяє: визначити ступінь впливу природно-кліматичних умов на формування туристського потоку; установити тривалість туристського сезону; розкрити фактори, що обумовлюють сезонність у туризмі; визначити економічні наслідки сезонності на рівні регіону й туристської фірми; розробити комплекс заходів щодо зниження сезонної нерівномірності в обслуговуванні туристів.

Сезонність у туризмі характеризується наступними ознаками:

• період максимальної інтенсивності туристського потоку називається головним туристським сезоном;

• туристський регіон, туристська фірма залежно від розвитку виду туризму можуть мати один або кілька туристських сезонів;

• розвинені в туристському відношенні країни, регіони, центри, фірми мають більше тривалий головний туристський сезон, а інтенсивність туристського потоку не має яскраво вираженої сезонної нерівномірності, тобто значні сезонні коливання характерні для невисокого рівня розвитку туристської пропозиції;

• сезонні коливання у туризмі різні для окремих видів туризму за часом.

Сезонність у туризмі визначається цілим поруч факторів:

• природно-кліматичних - кількість і якість специфічних благ для розвитку спортивного, оздоровчого, пізнавального й іншого видів туризму;

• економічних - структура споживання товарів і послуг, формування платоспроможності попиту за допомогою пропозиції;

• соціальних - наявність вільного часу;

• демографічних - диференційований попит по статевовіковому складу й інші ознакам;

• психологічних - традиції, мода, наслідування;

• матеріально-технічних - розвиток мережі розміщення, харчування, транспорту, культурно-оздоровчого обслуговування;

• технологічних - комплексний підхід у наданні якісних послуг.

Всі перераховані вище фактори сезонних коливань можна підрозділити на первинні і вторинні. До первинного ставляться фактори, що формуються під впливом природно-кліматичних умов; до вторинних - всі інші.Отже, існує реальна можливість впливу на сезонну нерівномірність попиту в туризмі. Сезонність туризму веде до сезонного характеру зайнятості працівників туристської індустрії. Це має свої позитивні й негативні сторони.

З одного боку, туризм породжує нерівномірний розподіл робочого часу (понаднормові в туристський сезон і недостатню завантаженість робітників у міжсезоння) і, як наслідок, значна питома вага не повністю зайнятих працівників і плинність кадрів.

З іншого боку, сезонність туризму стимулює багатопрофільний характер робочих місць, коли той самий працівник виконує різні функції залежно від сезонних особливостей.

Крім того, сезонна робота вигідна для багатьох категорій населення як джерело додаткового доходу.

Сезонність туризму впливає на структуру зайнятості працівників у туристській індустрії, особливостями якої є:

• значну питому вагу неповної зайнятості;

• сезонні коливання обсягу зайнятості й трудового навантаження;

• низька питома вага кваліфікованого персоналу;

• обмежені можливості професійного росту;

• значна питома вага жіночої праці.

У цей час на туристському ринку економічно розвинених країн простежується тенденція до зниження сезонної нерівномірності в послугах туризму за рахунок випереджального розвитку пропозиції щодо попиту.

Наприклад, Франція, Італія, Швейцарія й Австрія, маючи приблизно однакові туристські ресурси, являють собою класичний приклад розвитку відповідно морського й гірського туризму. Бурхливо розвиваючи контрастний туризм, Франція й Швейцарія відносно стабілізували сезонну нерівномірність не за рахунок зниження інтенсивності туристських потоків під час головного туристського сезону, а за рахунок його подовження. У результаті чого кількість обслужених туристів за липень-серпень склало у Франції 28%, в Італії - 40%, у Швейцарії - 37%, в Австрії - 45%, що являє приклад можливого згладжування сезонних коливань за допомогою комбінування традиційних і нетрадиційних видів послуг туризму.

Подовження головного туристського сезону впливає на ефективність роботи туристської фірми, тому що, по-перше, "консервація" або зниження завантаження матеріально-технічної бази веде до прямих збитків в основній діяльності туристської фірми; по-друге, забезпечується більше повна зайнятість населення й ліквідується безробіття; по-третє, підвищується рівень використання основних фондів інших галузей - транспорту, харчування, комунально-побутового господарства й ін.; по-четверте, згладжування сезонних коливань веде до більше раціонального використання природних ресурсів.

Обсяг реалізованих послуг туризму має явно виражений сезонний характер, що обумовлений багатьма факторами (порою року, періодом відпустки, канікулами й т.п.). Тому в процесі аналізу й планування обсягу реалізованих послуг туристської фірми необхідно враховувати закономірність відхилень показників окремих місяців від середньорічних показників.