Загальні умови макрорівноваги.

Досягнення макроекономічної рівноваги - центральна проблема як макроекономічної теорії,так і макроекономіки як науки прикладної.Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю: без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів,але й без їх нестачі;з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи,що є однією з найбільш відомих в економічній науці.Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу,то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому,що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія,завдяки,якій,власне,і виникла макроекономіка в сучасному розумінні,розвинулась на грунті конструктивної критики класичної теорії.Для більш ґрунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати,що передувало її виникненню,від чого в ній з часом відмовились,а що сприйнялося і утвердилось.

По-друге,такі сучасні теоріїї,як монетаризм та теорія,зорієнтована на пропозицію,грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів,товарів,грошей та заощаджень(інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів. 3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін,який врівноважує попит і пропозицію,і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту,так і від зайвої пропозиції. Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в якій рівень сукупних видатків Y = C + I + G + Xn буде недостатній для закупки продукції, виготовленої при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи мижлива ситуація, коли AD = AS).

По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом сукупного попиту пройде швидкй і незначний спад виробництва, що стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише "добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS об”єм виробництва Y завжди рівний потенціальному Y*.

Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

Класична і неокласична "моделі” економічного кругообігу.

Марною справою було б шукати у працях видатний представників класичної політичної економії А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж.С.Мілля якоїсь закінченої моделіекономічного кругообігу, але опис її, опираючись на економічні принципи, які вони сповідували, можна в загальних рисах зробити.

Зокрема, Адам Сміт прийшов до висновку, що координація трудової діяльності мільйонів людей і досягнення пропорційності і рівноваги економічного розвитку здійснюється "невидимою рукою” об”єкутивних економічних законів, ринкового механізму відносин між людьми. Він писав :”Кожна людина мислить лише про власну вигоду, але невидима рука, яка її спрямовує, приведе її до результату, про який вона сама і не помишляла”. Сміт вважав, що прпопорційність суспільного господарства встановлюється довершеним механізмом ринку ( ціною, попитом і пропозицією), об”єктивними економічними законами суспільного життя, які діють об”єктивно (незалежно від волі і свідомості людей), як "невидима рука”. Економічний механізм "невидимої руки” не потребує державного втручання. Ринкова економіка, на думку Сміта, не повинна знати економічних криз (порушень макроекономічної пропорційності).

Ж.Б. Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної ”моделі” економічного кругообігу. Він вважав пропозицію товарів тим фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у "моделі” Сея сама породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому усі заощадження населення дорівнюють інвестиціям : S=I. Отже, Сей сформулював закон ринку, на якому й будується класична схема економічного кругообігу; за ним обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем, а якщо певні товари не знаходять собі покупця, це означає, що "інші виробництва дали товарів менше, ніж необхідно”

Ж.Б.Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорційні відтворення неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише часткове перевиробництво окремих товарів.

Ідеї класичної політичної економії розвивались представниками неокласичного напряму в економічній теорії[1] . Навіть за умов, коли ринкову економіку час від часу вражали кризи, вони заперечували необхідність макроекономічного реголювання, вважаючи, що ринковий механізм попиту і пропозиції має достатньо можливостей для подолання диспропорцій, які виникали, і встановлення порушеної ринкової рівноваги.

Неокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах: часткової економічної рівноваги і загальної економічної рівноваги. Поява першого напряму пов”язана з працями французьких та англійських економістів рубежу 19-20 століть А.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого – з працями швейцарів М.Е.Вальраса, В.Парето та інших.

Теорії часткової економічної рівноваги розглядали умови рівноваги конкретних ринків, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції і формування ціни ринкової рівноваги. При цьому досліджувались такі явища, як еластичність попиту і пропозиції в залежності від ціни, ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягнення часткової економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу з позицій мікроекономіки.

Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб”єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб”єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг.

Ринок ресурсів; ДЕРЖАВА; ФІРМИ; Домашні г-ва; Ринок продуктів; Податки

У відповідності з даними теоріями умови загальної економічної рівноваги такі:

1. Максимальний прибуток для кожного підприємця.

2. Максимальна корисність продукту для кожного споживача в межах його доходу.

3. Рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання.

4. Рівність або пропорційність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності.

5. Рівність попиту і пропозиції.

Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги.Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів; рівняння попиту і пропозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та ії цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.

У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроекономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Гікса утворює математичну систему, якій загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь, які описують:

1. Досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині його доходу

2. Одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають.

3. Умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу.

Отже, система загальної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємств з частковими уптимумами корисності для усіх споживачів.

Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічної рівноваги займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях.

В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв”язок між обсягом суспільного продукту і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст функції. Кожна виробнича функція описує певну макроекономічну модель.

Слід відзначити, що до 30-х років 20ст. не існувало поняття "макроекономіка” (макроеконмічну теорію почав розробляти Дж.М.Кейнс), не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного реголювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30 роках 20ст.