31. Сутність та види доходів населення.

Під доходами населення розуміється сума грошових коштів і матеріальних благ, одержаних або вироблених домашніми господарствами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів.

Грошові доходи населення включають: 1.всі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб; 2.доходів від підприємницької діяльності; 3.отримання пенсій, стипендій, різної допомоги; 4.доходів від власності у вигляді а)відсотків, б)дивідендів, в)ренти; 5.сум від продажу а)цінних паперів, б)нерухомості, в)продукції сільського господарства, г)різних виробів, 6.доходів від наданих на сторону різних послуг та від ефективної участі в економічному житті суспільства.

Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального і духовного життя індивідуума: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення першочергових потреб. Серед чинників, що роблять безпосередній вплив на величину доходів населення, окрім розмірів самої заробітної платні, виступає динаміка роздрібних цін, кредитно-грошова політика, ступінь насиченості споживчого ринку товарами.

Для оцінки рівня і динаміки доходів населення використовуються показники:

1.Номінальний доход; 2.Доход, що є в розпорядженні; 3. Реальний доход.

Номінальний дохід (NТ1) - кількість грошей, одержана окремими особами протягом певного періоду, він характеризує рівень грошових доходів незалежно від оподаткування.

Дохід (DI), що є в розпорядженні, - дохід, який може бути використаний на особисте споживання і особисті заощадження. Цей дохід менше номінального доходу на суму податків і обов'язкових платежів, тобто це грошові кошти, які використовуються на споживання і заощадження. Для вимірювання динаміки «доходів, що є в розпорядженні», залучають показник «реальні доходи», який застосовується з урахуванням індексу цін.

Реальний дохід (RI) - є кількістю товарів і послуг, яку можна купити «на дохід, що є в розпорядженні», протягом певного періоду, тобто з поправкою на зміну рівня цін.

Прагнення до максимізації особистого доходу, диктує економічну логіку поведінки будь-якому ринковому суб'єкту. Дохід є кінцевою метою дій кожного активного учасника ринкової економіки, об'єктивним і могутнім стимулом його повсякденної економічної діяльності.

32. Сутність і структура економічних та бухгалтерських витрат.

Бухгалтерські витрати представляють собою вартість витрачених ресурсів, вимірювану у фактичних цінах їх придбання. Це витрати, які представлені у вигляді платежів за придбані ресурси (сировина, матеріали, амортизація, праця і т.д.). Проте для ухвалення рішень про доцільність продовження діяльності свого підприємства власники повинні враховувати економічні витрати.

Економічні витрати - це кількість (вартість) інших продуктів, від яких варто відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб отримати якусь кількість даного продукту.

Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби).

Економічне розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання.

Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості за найкращими із всіх можливих варіантів використання. Вони можуть бути зовнішні, явні (грошові) або внутрішні, неявні (імплицітні).

33. Еволюція традиційних економічних систем.

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці. В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу. Універсальною закономірністю розвитку економічних систем є їх поступовий перехід від нижчих шаблів до вищих. Історія еволюції суспільства налічує кілька етапів, які поступово змінювали один одного. американський економіст У. Ростоу обґрунтував теорію "стадій росту", відповідно до якої людство пройшло такі стадії економічного розвитку: традиційне суспільство; перехідне суспільство; стадія зрушення; стадія зрілості; стадія високого рівня масового споживання.

до поглядів таких сучасних вчених економістів, як Дж. Гелбрейт і А. Арон та інших, виділяють три стадії індустріальної цивілізації: – доіндустріальне суспільство; – індустріальне суспільство;– постіндустріальне суспільство.

в доіндустріальному суспільстві домінуючою галуззю економіки було сільське господарство, панувала ручна праця. Воно було започатковане на перших етапах розвитку людства і проіснувало до кінця XVII ст., коли почалося розгортання промислової революції.В індустріальному суспільстві провідною галуззю економіки було велике механізоване промислове виробництво.Постіндустріальне суспільство вважається новою, найрозвиненішою стадією розвитку людської цивілізації. її започаткувала науково-технічна революція, котра широко та бурхливо розгорнулася у другій половині минулого століття. Вона поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію.

Технологічний підхід передбачає визнання технологічного способу виробництва як провідного, як основної рушійної сили у розвитку людського суспільства. Перший етап технологічного способу виробництва був започаткований виникненням первіснообщинного ладу і тривав до появи найпростіших знарядь праці. Завершився він в кінці XVIII - на початку XIX ст. коли почалося формування великого машинного виробництва. Для нього характерне повільне екстенсивне економічне зростання, головною рушійною силою його розвитку були витрати енергії самої людини.Другий етап розвитку технологічного способу виробництва обмежувався кінцем XVIII початком XIX ст. Характерним для нього було панування машинної праці, а виробничі функції окремого суб'єкта господарювання реалізувалися цілим підприємством. Матеріальною основою виробництва на початку 40-х pp. XX ст. стає комплексна механізація та автоматизація виробництва, домінуючим зв'язком між виробниками стає подетальна і коопераційна форма одиничного поділу праці.З середини 50-х років минулого століття почав формуватися новий технологічний спосіб виробництва. Його основою стала автоматизована праця, а продуктивні сили переростають кордони окремих національних економік. У зв'язку з цим подетальна та коопераційна форма одиничного поділу праці розвивається і в межах окремих національних економік, і в міжнародному масштабі.

У цивілізаційному підході при аналізі стану економічних систем дотримуються багатовимірності: їх природної еволюційної поступовості у своєму розвитку; відмови від класових оцінок змісту і цілей функціонування і розвитку системи; пізнання стану системи на конкретному етапі її розвитку у єдності, взаємодії її економічних і соціокультурних складових; врахування зростання ролі людського фактора у розвитку суспільства; трактування світової історії як єдиного планетарного цілого.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом та Ф. Енгельсом і їхніми послідовниками. Основні складові цього підходу полягають в тому, що розвиток суспільства грунтується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили у єдності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва.

Тут є дещо про еволюцію економічних систем загалом…просто про традиційну економ систему нема,тому цю інфлрмаці слід підтасувати до традиційної економ системи. Еволюцію традиційної економічної системи також треба пов*язати з появою інструментів та технологій.