30. Суть і показники ефективності виробництва та розподілу. Підходи до розуміння справедливості розподілу.

Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих самих витратах, тим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, та чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва виступає рівень продуктивності суспільної праці.

Ефективність виробництва — це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт — відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.

Економічна ефективність виражає результативність виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату. В визначають за такою формулою:

де 3 означає матеріально-грошові затрати, а П - вартість-продукту. В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту.

На поверхні економічних явищ ефективність виробництва проявляє себе у таких економічних показниках: - продуктивність праці та місткість праці; - фондовіддача та фондомісткість; - матеріаловіддача та матеріаломісткість; - енерговіддача й енергомісткість; - ефективність капіталовкладень і капітальне будівництво; - раціоналізація природокористування.

Найбільш широке поширення при розподілі отримали наступні підходи.

Утилітаристського підхід передбачає необхідність максимізації сукупної корисності для кожного члена суспільства. Він виходить з теорії спадної граничної корисності. Визнаючи, що уряд повинен прагнути до більшої рівномірності прибутків, утилітарність означає, що, проте, головне - не спотворювати стимули до активної діяльності. Тому прихильники цього підходу виступають проти вирівнювання доходів і за таку політику, яка забезпечує наявність достатніх відмінностей для збереження стимулів.

Роулістскій підхід виходить з того, що уряд повинен прагнути до максимізації добробуту найменш забезпечених членів суспільства. Виходячи з цього виправдовується політика більшої рівності у розподілі доходів, ніж у утилітаристи. Проте прихильники даного підходу виступають і проти рівного підходу, вважаючи, що різниця в доходах створює стимули до активної діяльності, а зростання доходу можна буде спрямувати на поліпшення становища найбіднішої частини населення.

Егалітарістскій підхід - це зрівняльний підхід до розподілу доходів. Послідовники цього підходу наводять і економічні аргументи на користь такого розподілу. Він, на їхню думку, максимізує загальне споживання благ. Однак при цьому ігнорується втрата економічних стимулів до більш продуктивної діяльності.

Марксистський підхід виходить з того, що принцип розподілу по трудовому вкладу є найбільш соціально справедливим. Згідно з ним частка працівників у продукті повинна відповідати кількості і якості витраченої праці Проголошуючи відмінності в отриманні доходів, даний принцип при реальному втіленні в життя в умовах одержавленого соціалізму приводив до зрівняльного розподілу і втрати стимулів до праці. Це було пов'язано з регламентацією усіх сторін виробництва і розподілу благ державою.