15. Еволюція Міжнародної валютної системи. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин: основні інститути та їх функції.

Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему.

Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввозу, вивозу, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей.

Складовими елементами національної валютної системи є: національна валюта, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, валютні обмеження і т.ін.

Новим етапом у розвитку міжнародних валютно—фінансових відносин стало створення наприкінці XIX ст. світової валютної системи. Цей процес відбувався на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку та поширення золотого стандарту.

Золото на той час виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін.

Протягом останнього століття міжнародна валютна система існувала в таких формах: 1) золотого

,стандарту; 2) золотодоларового стандарту;           3) плаваючих курсів.

 РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Як свідчить світовий досвід, в умовах ринкової економіки здійснюється ринкове і державне регулювання міжнародних валютних відносин.  Держава здавна втручалася у валютні відносини спочатку побічно, а потім безпосередньо з огляду на їх важливу роль у світогосподарських зв'язках. Зі скасуванням золотого стандартів 30-х роках ХХ ст. перестав діяти механізм золотих точок як стихійний регулятор валютного курсу.  Ринкове і державне регулювання доповнюють один одного. Перше, що базується на конкуренції, породжує стимули розвитку, а другий направлено на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин.  У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика - сукупність заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших економічних відносин відповідно до поточних та стратегічними цілями. 

Напрямок та форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства, розстановкою сил на світовій арені.  Обгрунтуванням валютної політики служить певна теорія, зведена в ранг офіційної догми. Юридично валютна політика оформляється валютним законодавством - сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.  Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання і регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій. Пряме валютне регулювання реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме - з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних, методів впливу на поведінку економічних агентів ринку. Регіональне валютне регулювання здійснюється в рамках економічних інтеграційних об'єднань, наприклад, у ЄС, у регіональних угрупованнях країн, що розвиваються.  Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень з валютних проблем. Регулювання валютних відносин включає кілька рівнів: приватні підприємства, в першу чергу національні і міжнародні банки і корпорації, які мають у своєму розпорядженні величезними валютними ресурсами та беруть активну участь у валютних операціях;  національна держава (міністерство фінансів, центральний банк, органи валютного контролю);  на міждержавному рівні. Органом міждержавного регулювання є МВФ, а з середини 70-х років стали також регулярні наради на вищому рівні з обмеженим числом учасників. С1993 рокуРосія також бере участь в цих нарадах.  Основні причини регулярних зустрічей на вищому рівні криється в інтернаціоналізації господарських зв'язків, нестабільності і нерівномірності економічного і політичного розвитку країн, партнерство, протиріччях. Постійні консультації глав держав мають на меті виробити єдину економічну і політичну стратегію.  Однією з форм валютних обмежень, широко застосовуються капіталістичними країнами, є кількісні обмеження імпорту та експорту.  Валютні обмеження в економіці капіталістичних держав і у відносинах між цими державами виконують подвійну, суперечливу роль. З одного боку, вони служать двоїстим засобом вирівнювання платіжних балансів, підтримки курсів національних валют і концентрації в руках держави золотих і валютних ресурсів. Так як валютний контроль обмежує доступ іноземних товарів і капіталів на ринок даної країни, він захищає національний ринок від економічної експансії інших держав, сприяє зростанню національного виробництва.  З іншого боку, валютні обмеження сприяють розвитку підприємств, не залежних від імпортної сировини і працюють на внутрішній ринок. Однак внаслідок того, що інші країни також їх застосовують, валютні обмеження служать суттєвою перешкодою для проникнення монополій на ринки інших країн. 

Відсутність урядових валютних обмежень є однією з умов, що дають можливість іншим державам вимагати нееквівалентний товарообмін і систематично зводити платіжний баланс у розрахунках з країнами, що розвиваються з активним сальдо, а, отже, підтримувати постійну фінансову залежність цих країн від монополій інших держав. Тому правлячі кола промислово розвинених держав, які відчувають потребу в розширенні зовнішніх ринків збуту, в більшій мірі зацікавлені в скасуванні або в ослабленні валютних обмежень, ніж у їх застосуванні. Вводячи валютні обмеження, вони завжди розглядають їх як вимушений захід і прагнуть при першій можливості ліквідувати їх, причому не тільки у себе, але і в інших країнах.  Доцільність встановлення вільної оборотності валют або застосування валютних обмежень визначається для кожної держави в той чи інший момент станом його економіки і зовнішніх розрахунків. Для промислово розвинених країн в залежності від стану економіки і позицій на світовому ринку в один період вільна оборотність їх валют може бути економічно доцільною, в іншій - навпаки, вона не дасть для економіки нічого, крім шкоди.