Тест із підтеми

1. Поверхневий родючий шар суходолу – це:

А ґрунт; Б літосфера; В гірська порода Г глина.

2. Найважливішою властивістю ґрунту, яка відрізняє його від гірської породи, є:

А водопроникність Б твердість В родючість Г щільність.

3. Найтемніший ґрунтовий горизонт, пронизаний корінцями рослин, нази­вають:

А ілювальним; Б гумусово-акумулятивним; В елювіальним.

4. Світлий ґрунтовий горизонт, з якого водою винесені органічні і мінеральні сполуки, називають:

А ілювальним; Б гумусово-акумулятивним; В елювіальним.

5. Ґрунтовий горизонт, у якому нагромаджуються речовини, вимиті з верхніх шарів:

А ілювіальний; Б гумусово-акумулятивний; В елювіальний.

6. Частинки дрібнозему, які за розміром більші 0,01 мм, називають:

А фізичним піском; Б фізичною глиною.

7. Частинки дрібнозему, які за розміром менші 0,01 мм, називають:

А фізичним піском; Б фізичною глиною.

8. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься 15% фізичної глини?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

9. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься 20-40% фізичної глини?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

10. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься понад 90% фізичного піску?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

11. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься менше 60% фізичного піску?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

12. Здатність ґрунт утримувати вологу називають його:

А механічним складом; Б щільністю; В вологоємністю; Г водо­проникністю.

13. Найкращий для вирощування рослин ґрунт, що має достатню воло­гоємкість, добру проникність повітря, здатність утримувати поживні речовини, легко піддається обробітку, за механічним складом:

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

14. ґрунт, що має велику вологоємкість і в сильно зволоженому стані в’яз­кий та липкий:

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

15. Здатність ґрунту розпадатися на частини певного розміру називають:

А структурою ґрунту; Б будовою ґрунту; В складом ґрунту.

16. Важливим чинни­ком ґрунто­утворення. який значною мірою виз­начає тепловий і водний режим на окремих ділянках зем­ної по­верхні і є:

А материнська порода; Б рельєф.

17. На територіях з коефіцієнтом зволоження більшим за одиницю утво­рюються:

А заболочені ґрунти; Б солончаки.

18. На територіях, де К<1, волога з ґрунту підтягується до поверхні і утворюються:

А заболочені ґрунти; Б солончаки.

19. Найбільше перегною у незміненому природному середовищі дає:

А трав’яна (степова) рослинність; Б лісова рослинність.

20. Розміщення різних типів ґрунтів на рівнинних ділянках Землі, перш за все, залежить від:

А характеру рельєфу Б клімату В поширення гірських порід.

21. Найкращі, найродючіші ґрунти – чорноземи – поширені у:

А помірних широтах Б пустельних тропічних широтах; В на вершинах гір.

22. Встановіть відповідність між поняттями та їх визначеннями:

1	2	3	4
1

1 ґрунт;

2 родючість;

3 генетичний профіль ґрунту;

4 перехідний горизонт.

А мінерал, який не піддається розмиву;

Б перероблені хімічними та органічними процесами залишків рослин і тварин;

В верхній, тонкий шар земної кори (від десятків санти­метрів до 2-4 м), який здебільшого покритий рослин­ністю і обо­в’яз­ково має природну родючість;

Г зображення генетичних горизонтів із вказан­ням їхніх гли­бин та буквених індексів;

Д здатність ґрунту забезпечити рос­лини поживними речо­винами, водою й повітрям, тобто створити сприятливі фізичні і хімічні умови для їх розвитку й росту.

23. Встановіть відповідність між ґрунтовими горизонтами та їх собливостями:

1 гумусово-акумулятивниий;

1	2	3	4
1

2 ілювіальний;

3 елювіальний;

4 перехідний горизонт.

А завжди збагачений торфом;

Б дуже світлий, оскільки водою з нього вимиті органічні і мінеральні сполуки, характерний для ґрунтів, сформованих в умовах великої кількості опадів;

В густо пронизаний корінням рослин, переважно темніший від всіх інших горизонтів;

Г найбільш з усіх подібний за кольором і складом до материнської полроди;

Д другий основний горизонт; де нагромаджуються речовини, вимиті з верхніх шарів.

24. Встановіть відповідність між поняттями та їх визначеннями або певними характерними рисами:

1 механічний склад;

1	2	3	4
1

2 волооємність;

3 генетичний профіль ґрунту;

4 материнська порода.

А породи, які послужили основою формування ґрунту;

Б характеризується відмінностями у кольорі горизонтів, утворених породами різного хімічного складу, властивостей, насиченості органіч­ними речовинами;

В характеризує вміст різних за величиною частинок породи у ґрунті;

Г здатність ґрунту утримувати вологу;

Д здатність ґрунту розпадатися на окремі грудки різної форми і розміру.

25. Встановіть відповідність між ґрунтами різного механічного складу та їх особливостями:

1	2	3	4
1

1 глинисті;

2 супіщані;

3 піщані;

4 суглинисті.

А частка глинистих частинок 10–20%;

Б мають найменшу вологоємність, вода просочується на велику глибину;

В у сильно зволоженому стані вони в’язкі та липкі, у сухому – ці ґрунти стають щільними й твердими, погано пропускають повітря;

Г завжди мають однорідний мінералогічний і хімічний склад;

Д найкращі для вирощування рослин завдяки тому, що мають достатню вологоємність, проникність повітря, здатність утримувати поживні речовини, легко піддаються обробітку.

26. Встановіть відповідність між факторами ґрунтоутворення та особливостями їх впливу на ґрунтоутворення:

1 материнська порода;

1	2	3	4
1

2 рельєф;

3 клімат;

4 органічний світ.

А є джерелом нагромадження органічних речовин у ґрунті;

Б визначає мінералогічний і хімічний склад ґрунту;

В визначає тривалість часу впродовж якого формувався ґрунт;

Г визначає відмінності у швидкості стікання поверхневих і ґрунтових вод;

Д механізм його дії визначається співвідношенням тепла і вологи для певної місцевості.

27. Встановіть відповідність між факторами ґрунтоутворення та особливостями їх впливу на ґрунтоутворення:

1 рослини;

1	2	3	4
1

2 рельєф;

3 клімат;

4 тварини та мікроорганізми.

А визначає відмінності у механічному складі ґрунтів;

Б є основним джерелом нагромадження гумусу у ґрунті;

В здійснює прямий і опосередкований (через активність організмів) вплив на формування ґрунту;

Г подрібнюють рештки відмерлих організмів, сприяють їх розкладу на мінеральні речовини;

Д спричиняє перерозподілення поживних речовин, тепла і вологи на невеликих ділянках земної поверхні.

1
2
3
4

28. Розташуйте ґрунтові горизонти у послідовності їх залягання від поверхні у глибину:

А перехідний;

Б ілювіальний;

В елювіальний;

Г гумусово-акумулятивниий.

29. Розташуйте механічні частинки ґрунту у послідовності від найбільших до найменших за розміром:

1
2
3
4

А фізична глина;

Б каміння;

В гравій;

Г пісок.

30. Розташуйте ґрунти у послідовності від найбільшого до найменшого

вмісту піску у ґрунтоутворюючій гірській породі:

1
2
3
4

А глинистий;

Б супіщаний;

В піщаний;

Г суглинистий.

ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

Поняття про географічну оболонку. Загальні закономірності географічної оболонки. Поняття про природний комплекс. Зональні та азональні природні комплекси. Взаємодія рельєфу і клімату

Г еографічна оболонка – це комплексна оболонка Землі, в якій стикаються, взаємно проникають і взаємодіють між собою чотири природні земні оболонки (геосфери). Тобто вона охоплює верхню частину літосфери, нижню частину атмосфери, усю гідросферу і всю біосферу. За верхню межу географічної оболонки, переважно, приймають озоновий екран, нижче якого існує життя і протікають кліматоутворюючі процеси. Нижню межу географічної оболонки на суші найчастіше проводять на глибині близько 1000 м, беручи до уваги те, що саме ця частина земної кори піддається сильним змінам під впливом атмо­сфери, гідросфери і живих організмів. В океані нижньою межею геогра­фічної оболонки є його дно. Загальна потужність цієї складної ком­плексної оболонки за таким підходом становить 30–40 км. За протяжністю вона збігається з біосферою в широкому розумінні слова.

Однак, з іншого погляду, нижню межу географічної оболонки пропонують про­водити по нижній межі літосфери, оскільки процеси, що в ній відбуваються формують зовнішній вигляд планети (розподіл суші і води, рельєф твердої поверхні.

Для географічної оболонки характерний ряд специфічних особливостей. Перш за все, це велике різноманіття складу речовин, що перебувають у трьох агрегатних станах (твердому, рідкому і газоподібному), та видів енергії. Окрім того, географічна оболонка є сферою зародження і розвитку життя на Землі, активної діяльності людського суспільства.

Всі речовини географічної оболонки знаходяться у постійному кругообігу. Вода, що випарувалася з океанів, переноситься повітряними масами на сушу, випадає у вигляді опадів і знову повертається в океан річками та підземними водами. Так замикається кругообіг води в природі. Біологічний кругообіг полягає у перетворенні рослинами неорганічних речовин літосфери в органічні, якими збудоване тіло живих організмів. З їх відмиранням органічні речовини знову повертаються у земну кору і перетворюються в неорганічні. Часто кругообіги речовини супроводжуються кругообігами енергії (наприклад, поглинання тепла при випаровуванні та виділення його при переході водяної пари у рідкий стан). Кругообіги речовини та енергії обумовлюють безупинний розвиток географічної оболонки.

Найскладніші взаємодії відбуваються у географічній оболонці в зоні контакту геосфер. У результаті цих взаємодій сформувалися дуже відмінні ділянки земної поверхні. Якщо її розглянути з космосу, то передусім можна побачити відмінності між сушею і океаном, гірськими системами і рівнинами. Тобто, географічна оболонка, будучи природним комплексом планетарного рівня, складається з частин, які дуже відрізняються як своїм зовнішнім виглядом, так і характером протікання фізико-географічних процесів у них. Їх називають природними територіальними комплексами (ПТК). Поняття ПТК є одним із найважливіших у фізичній географії. Під ним розуміють закономірне поєднання природних компонентів, що перебу­вають у складній взаємодії і утворюють єдину систему.

Компоненти природи треба розуміти як складові частини окремих геосфер, тобто речовини чи тіла, які утворюють дану оболонку Землі. До основних компонентів природи відносять гірські породи, повітря, воду, рослинний і тва­ринний світ.

Географічна оболонка має декілька чітко виражених загальних закономірностей: цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальна зоналъністъ та висотна поясність.

Цілісність географічної оболонки полягає в існуванні тісних взаємозв’язків між компонентами природи, що її складають. Зміна будь-якого одного компо­нента неминуче призводить до зміни інших, а також географічної оболонки в цілому. Цілісність властива всім природним комплексам. Проявлення цієї законо­мірності забезпечується постійним існуванням системи круго­обігів речо­вини й енергії в географічній оболонці.

Цілісність – найважливіша географічна закономірність, на знанні і враху­ванні якої ґрунтуються теорія і практика раціонального природо­кори­стування.

Ритмічність розвитку означає, що в географічній оболонці властива повторюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різної тривалості – добовий, річний та багаторічний, віковий.

Добова ритміка обумовлена обертанням Землі навколо своєї осі. Добовий ритм проявляється в зміні температури, тиску і вологості повітря, сили і нап­рямку вітру (денний і нічний бриз), хмарності, панування припливів і від­ливів, інтенсивності процесу фотосинтезу у рослин, поведінці тварин і т. ін.

Річна ритміка – це передусім зміна пір року, що в свою чергу призводить до змін інтенсивності протікання процесів вивітрювання гірських порід, ґрунтоутворення, в особливостях погодних умов, режимі річок, фенологіч­ному розвитку рослин, у господарській діяльності людини. Вона зумовлена річним рухом Землі по орбіті навколо Сонця, а особливо тим, що вісь обер­тання нашої планети нахилена до площини орбіти. Річна ритміка найкраще виражена у помірному поясі і дуже слабо – в екваторіальному.

Виявлені багаторічними спостереженнями та дослідженнями також три­валіші ритми – 11, 22, 80–90 років і т. ін. Пов’язують їх з активністю Сонця, рухом інших небесних тіл та сонячної системи в Галактиці. Вивчення ритміч­ності має надзвичайно важливе значення для прогнозування розвитку бага­тьох природних явищ. Ритмічність не означає абсолютне повторення проце­сів, а передбачає певні відхилення від попереднього стану і поступовий розвиток.

Планетарною географічною закономірністю є широтна зональність – закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. Зональність обумовлена неоднаковою величиною сонячної радіації, що надходить на земну поверхню на різних широтах в зв’язку з кулястою формою Землі. Зональність найчіткіше виражена у проце­сах кліматоутворення, характері водних мас океану, розподілі вод суходолу, поширенні рослинності, тваринного світу та ґрунтів.

Найбільші зональні складові географічної оболонки називають геогра­фічними поясами. Вони відрізняються один від одного температур­ними умовами, загальними особливостями циркуляції атмосфери, ґрунтово-рослин­ного покриву і тваринного світу. Простягаються географічні пояси переважно в широтному напрямку і збігаються з кліматичними поясами. Отже, на суші виді­ляються наступні географічні пояси: екваторіальний, а також в кожній півкулі субекваторіальний, тропічний, субтропічний, помірний, у північній півкулі субарктичний і арктичний, а у південній – субантарктичний і антарктичний. Аналогічні за назвою пояси виді­ляють й у Світовому океані.

Усередині поясів виражені великі території з подібними природними комплексами, які сформувалися під впливом певного співвідношення тепла і вологи – природні зони. Назви зон визначені за пануючим у них типом рослин­ності. У арктичному (антарктичному) сформувалася льодова зона; субарк­тичному – зони тундри і лісотундри; у помірному – зони лісів (тайги, мішаних і широколистяних), лісостепу, степу, напівпустель і пустель; у субтропічному та тропічному поясах – зони лісів, рідколісь і саван, напівпустель і пустель; у субекваторіальному – зони лісів, рідколісь і саван; в екваторіальному – вологих екваторіальних лісів.

У зв’язку з неоднорідністю кліматичних умов, які залежать не тільки від географічної широти, а й інших географічних чинників, природні зони не завжди мають широтне простягання. До того ж деякі зони (степів, напів­пустель і пустель) найхарактерніші для внутрішніх частин материків, а інші тяжіють до їхньої океанічної периферії (зони лісів).

Зональність Світового океану знайшла своє відображення в зміні від екватора до полюсів властивостей поверхневих вод (температури, солоності, густини і прозорості, інтенсивності хвилювання), а також розподілі біомаси та видового різноманіття рослинного і тваринного світу.

Однак горизонтальна зональність найкраще виражена на суходолі на великих за площею рівнинах (Східноєвропейській, Західносибірській).

Для гірських областей зональний тип ґрунтово-рослинного покриву характерний переважно тільки для підніж, а з висотою він змінюється. Ця закономірність отримала назву висотної поясності. Тобто висотна пояс­ність – це закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підйомом у гори від їхнього підніжжя до вершин. Вона обумовлена, перш за все, зниженням температури з висотою (на 6°С на кожні 1000 м підйому), а також збільшенням кількості опадів, а отже зволоженням території.

Зміна висотних поясів у горах відбувається, зазвичай, у тій самій послі­довності, що зміна природних зон на рівнині при русі від екватора до полюсів. Висотна поясність починається в горах з аналогу тієї широтної зони, у межах якої розташовані гори. Так, у горах, що знаходяться у лісовій зоні, нижній пояс гірсько-лісовий і т. д. Крім того, у горах є особливий пояс субальпійських та альпійських лук, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів залежить від висоти гір і їхнього географічного положення.

Найдрібніші ПТК, що виділяються в межах географічної оболонки, називають фаціями. Групи фацій об’єднуються в урочища, прикладом яких може бути яр, балка, річкова тераса, дюна тощо. Поєднання урочищ утво­рюють місцевість, а поєднання місцевостей – ландшафт. Ландшафтом називають конкретну територію, однорідну за своїм походженням, єдиним геологічним фундаментом та однотипним рельєфом, подібним кліматом, а також певним набором дрібніших природних комплексів (місцевостей, урочищ, фацій). Подібні місцевості, урочища, фації можуть зустрічатися у різних ландшафтах, але малюнок розміщення та чергування їх має суттєві відмінності. Ландшафт, на відміну від менших ПТК, має свої індивідуальні особливості і є неповторним.

Ландшафти класифікуються на класи, типи та види. Класи ландшафтів виділяють за відмінністю в характері рельєфу. Тому вони бувають гірські та рівнинні.