Розділ 7. ПОСТРАДЯНСЬКІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ

1. Місце пострадянських правових систем на правовій карті світу

Пострадянські правові системи не формують самостійну пра­вову сім'ю. Разом із тим, визначення їх місця на правовій карті світу є актуальним.

Яким шляхом вони розвиватимуться: або приєднаються до од­нієї з існуючих правових сімей, або підуть по шляху утворення нової правової сім'ї? Дане питання викликає дискусію, що відоб­ражає різне бачення не тільки історичного шляху їх розвитку, але й перспектив їх трансформації.

При обговоренні в науковій літературі питання про те, чи є правова система Росії складовою частиною романо-германського права (це питання можна поширити і на сучасні правові сис­теми держав пострадянського простору), М.М. Марченко називає три варіанти розвитку правової системи Росії. Згідно з першим варіантом, російське право зберігає свій самостійний характер і не належить до жодної правової системи. Згідно з другим варіантом, російське право належить до романо-германського права як його складової частини і продовження, і як підтвердження М.М. Мар­ченко посилається на думку Р. Давида: «Росія завжди входила в романо-германську правову сім'ю. Російська юридична наука ба­гато запозичувала з візантійського права, тобто з римського права і з країн континентальної Європи, що дотримуються романської системи»'. Згідно з третім варіантом російська правова система, будучи типовим варіантом соціалістичного права в радянський період, кардинальним чином змінила свою суть у пострадянський період і розглядається як система, що має багато спільних ознак із романо-германським правом, зокрема структуру права, загальні витоки розвитку і систему джерел².

¹ Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 118.

² Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник. — М.: Зерцало, 2001. — С. 462.

Багато дослідників уважають, що тенденції розвитку пра­вових систем пострадянських держав дають підстави вважати, що вони рухаються у бік приєднання до сім'ї романо-германського права. Вони поступово відходять від свого соціалістичного мину­лого.

На думку К- Осакве, правові системи більшості держав пост­радянського простору вже відповідають двом з чотирьох основних вимог (згідно із запропонованою ним класифікацією), що вису­вається до правових систем сім'ї романо-германського права, а саме — методологічній і інфраструктурній. За цими двома кри­теріями сучасні правові системи держав пострадянського про­стору відрізняються лише деякими особливостями від сім'ї ро­мано-германського права.

Що стосується таких критеріїв, як правова ідеологія і струк­тура кримінально-процесуального права, то, як стверджує К. Осакве, сучасна російська правова система (це можна від­нести і до більшості держав пострадянського простору) ще не порвала зі своїм соціалістичним минулим. Незважаючи на це, у цих правових системах, як і в романо-германському праві, діють змагальний цивільний процес та інквізиційний кримі­нальний процес, разом із тим, є істотні відмінності між проце­суальним правом цих держав і процесуальним правом держав романо-германського права. Наприклад, чинне російське кримі­нальне процесуальне законодавство, незважаючи на значні зміни в цій галузі, зберігає багато положень соціалістичного кримінального процесу. З погляду західного права, як відзначає К- Осакве, неприйнятні аспекти російського чинного кримі­нального процесу (та інших держав пострадянського простору) зводяться до такого: домінуючої ролі прокурора і підлеглого йому слідчого на всіх стадіях досудового процесу, що при­рівнює роль адвоката на цих стадіях до безглуздої формальності; суворості кримінального покарання й у багатьох випадках не­відповідності покарання тяжкості скоєного злочину; нелюд­ських умов утримання осіб, які перебувають під слідством, у слідчих ізоляторах; і, нарешті, збереження практики «телефон­ного права» при розгляді деяких кримінальних справ. Для того, щоб приєднатися до сучасного романо-германського криміналь­ного процесу і, таким чином, стати дійсно європейським, чинний

416

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

417

російський кримінальний процес потребує істотного реформу­вання¹.

Характеризуючи правові системи на пострадянському про­сторі, B.C. Нерсесянц застосовує термін «цивілітарне право», виходячи з визначальної ролі цивільної власності, яка передбачає визнання і закріплення частки кожного в десоціалізованій влас­ності. Отже, новий постсоціалістичний лад із такою цивільною (цивільною, цивілітарною) власністю ми, на відміну від капіталізму і соціалізму, називаємо цивілізмом, цивілітарним ладом².

У пострадянській науковій літературі часто уживається термін «євразійський» стосовно характеристики пострадянських пра­вових систем як самостійної правової сім'ї³. Даний термін має умовне значення, але не збігається повністю з його точним гео­графічним позначенням континенту Євразії, а також історичними і політичними рухами, які користувалися ним для свого позначення, — євразійство⁴.

С.С. Алексеев національні правові системи держав пострадянсь­кого простору відносить до окремої правової системи, названої ним системою традиційного невіддеференційованого типу, або правом Сходу. Також для позначення вказаних правових систем використовується термін «візантійське право». «Візантійське право, — як відзначає С.С. Алексеев, — спираючись на догми православ'я, за своїми зовнішніми формами відрізняється роз­кішшю і прикрашенням, вражаючою здатністю створювати ви­димість, тобто такий пишний, величний і благовидий фасад, за яким, зрештою, творить свої справи влада азіатсько-теократич­ного типу — влада з переважаючими авторитарними характерис­тиками»⁵.

¹ Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная часть: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 44.

² Проблемы общей теории права и государства: Учебник / Под общ. ред. B.C. Нерсесянца. — М.: Норма, 1999. — С. 798.

³ См.: Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере. Вопросы теории (от познания к постижению права). — О.: Юрид. л-ра, 2002.

¹ Євразійство — це філософський напрямок XX ст., який виник у середовищі російських емігрантів і наступником Російської імперії бачили Радянську Росію.

⁵ Алексеев С.С. Право на пороге третьего тысячелетия: Некоторые тенден­ции мирового правового развития — надежда и драма современной эпохи. — М.: Статут, 2000. — С. 73.

Позиція С.С. Алексеева щодо «візантійського права» викликала певну полеміку в науковій літературі, перш за все, з історико-правового, змістовного боку цієї гіпотези. На думку А. Алюшина, специфіка російської державно-правової традиції має характерні риси: їй не властиві ідеї природного права і права справедливості. Відсутність ідей природного права і права справедливості, зміна державних інститутів та правової системи відбувається не на основі аргументів права, а шляхом залучення іншої аргументації, що створює умови для свавілля¹.

«Відмінність між Заходом і Сходом, — на думку Ю.М. Обо-ротова, — є видимою в існуванні двох традицій права. Західна традиція права, пов'язана з автономністю, відособленістю права від моралі, релігії, політики, ідеології, основну увагу при­діляє правам і свободам, чітко розмежовує сфери приватного і публічного права. Східна традиція права пов'язана з про­никненням до сфери права інших систем соціального регулю­вання»².

Не можна заперечувати вплив, який справило візантійське право не тільки на правову систему Росії, але й правові системи інших держав, що утворилися на пострадянському просторі. Наприклад, на території Молдови було рецепійовано (сприйнято) візантій­ське право, що являє собою перероблене для потреб феодальної Візантійської імперії римське право. Так до початку XX ст. діяло Шестикнижжя фессалонікського (нині Салоніки) судді Костянтина Арменопуло (1345 p.). Ця скорочена переробка Прохірона — візантійського законодавчого збірника IX ст., що містив норми цивільного, кримінального, частково процесу­ального і норми церковного права, метою якого було присто­сувати змінене римське право до феодальних відносин Мол­дови. Книга перша шестикнижжя містила процесуальні норми, друга — норми речового права, третя — норми речового і зобов'язального права, четверта — норми шлюбного права,

¹ Алюшин А. Перерывы правовой постепенности в традициях российской государственности // Конституционное право: восточно-европейское обозрение. — 1995. - № 4. - 1996. — № 1. — С. 114.

² Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. — О.: Юрид. л-ра,

2000. — С. 71.

418

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

419

п'ята — норми спадкового права, шоста — норми кримінального права¹.

У тому ж ступені це стосується Грузії і Вірменії. Зокрема, можна говорити про значний вплив високорозвинутого візантій­ського права на правотворчість грузинських царів.

Західні держави сприйняли римську ідею права, виклали її своєю мовою, інтерпретували її в новому германському контексті. Проте західноєвропейські держави здійснили рецепцію римського права в повнішому обсязі, ніж це вдалося зробити Росії з правом візантійським. Римська імперія, римське право і християнство римського напряму визначили характер західної цивілізації вза­галі, і західної юриспруденції зокрема. Візантійське право, візан­тійська держава, православ'я те ж саме зробили щодо Росії, її права і держави. Росія, запозичуючи візантійські державно-пра­вові традиції, точно скопіювала зовнішню форму останніх, але при цьому не змогла відтворити контекст, в якому вони створювалися і діяли в Константинополі.

Росія сформувала власну конструкцію влади і права. На думку Р.Дж. Бермана, у Росії не залишилося місця дуалізму церкви і держави, тому дуалізму, який, власне кажучи, і створив в XI—XII ст. основи західної державно-правової культури, західне право з його специфічними рисами: а) обмеженістю юрисдикції світської держави, межі влади якого були закладені, перш за все, прерогативами католицької церкви; б) принципом правління закону і панування права; у) уявленням про право як само­стійний предмет, відокремлений від теології, економіки і політики; г) діяльністю професійних юристів зі спеціальною юридичною ос­вітою, появою юридичної науки; д) прагненням до вдосконалення права, його постійного новаторського розвитку та ін.²

Самобутність правових систем на пострадянському просторі не повинна абсолютизуватися, оскільки це вже веде до зворотного результату: від «європоцентризму» до необґрунтованої винят­ковості. Водночас весь попередній досвід «наздоганяючого роз­витку» України і Росії та їх права говорять про те, що зовнішнє

¹ Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев. — 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 436.

² Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. — М.: Инфра- М-Норма, 1998. — С. 36.

копіювання чужих зразків неминуче закладає відставання в пра­вовому розвитку¹.

Таким чином, визначаючи місце пострадянських правових систем на правовій карті світу, необхідно відзначити, що дані правові системи поступово відходять від соціалістичного мину­лого, хоча як і раніше носять на собі відбиток ідеологізованої правової системи. Що стосується їх наближення до романо-гер-манської правової сім'ї, то правові системи різних пострадянських держав рухаються в цьому напряму різними дорогами, різними темпами, різними засобами. Якщо одні пострадянські держави вже зробили рішучі кроки і досягли конкретних результатів (держави Балтії), то інші, спираючись на свою самобутність, кон­сервативніше просуваються в цьому напрямі (Росія, Білорусь та ін.). Ряд пострадянських держав, незважаючи на те, що вони за­явили пріоритетними романо-германські правові цінності, залиша­ються під впливом менталітету, зумовленого специфікою східної цивілізації (держави Середньої Азії та Азербайджан).