6.Моделі ринку праці: характеристика і критерії вибору.

Можна виділити три найпоширеніші моделі ринку праці: патерналістську,

соціал-демократичну і ліберальну.

Патерналістська модель ринку праці. Головною ознакою цієї моделі є опікування найманого працівника працедавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найом. Система довічного найму передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи.Така система передбачає переважну підготовку і перепідготовку кадрів в надрах самої фірми, забезпечує можливості оперативної зміни професійно кваліфікаційного складу працюючих відповідно до потреб виробництва, при чому протягом перших 10 років відбувається в середньому 3-4 планових переміщення працюючого на нове місце роботи в межах фірми.

Соціально-демократична модель. Еталоном соціал-демократичної моделі є ринок

праці Швеції, де було сформовано цю концепцію, що спирається на проведення державою активної політики ринку праці, на підготовку і перепідготовку кадрів, на створення нових робочих місць. Основні елементи шведської моделі ринку праці: непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств;рівність оплати рівної плати поза залежністю від фінансового стану підприємства; сполучення низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємствам на утримання неконкурентноздатних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі; селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально необхідні послуги.

Ліберальна модель. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і найманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).

7.Підходи до сутності індивідуальної пропозиції на ринку праці.

Можливi два підходи — вузький та широкий — щодо визначення попиту та пропозицiї на ринку працi. При вузькому поглядi обсяг попиту становлять вiльнi робочi мiсця. Отже, i обсяг пропозицiї зводиться до незайнятого населення i, ймовірно, до того, яке заявило про своє бажання працювати, тобто до безробiтних, зареєстрованих у вiдповiдних службах. При широкому поглядi обсяг попиту становлять усi наявнi робочi мiсця (дiючi та знову створенi), а обсяг пропозицiї в поточному перiодi — вся наявна наймана робоча сила, тобто все повнiстю та частково зайняте i незайняте населення на ринку працi. На практицi в центр уваги, як правило, потрапляє та частина населення, яка шукає роботу, тобто поки що не зайнята будь-якою працею (найманою чи ненайманою). Проте шукати роботу можуть навiть тi, хто вже працює за наймом, i тi, хто вперше пропонує свою робочу силу та робочий час на ринку працi. Отже, можна зробити висновок, що iндивiдуальний продавець (найманий працівник) пропонує на ринку працi: кiлькiсть робочих годин на тиждень, мiсяць, рiк, протягом яких iндивiд бажає працювати, перебуваючи на ринку працi (Т); iнтенсивнiсть працi, яку людина проявляє в процесi виробництва продуктiв (Е);

рiвень здiбностей, пiдготовки (загальної, професiйної) та досвiд iндивiда (ТS).

Іншими словами, індивідуальний продавець на ринку праці пропонує свою робочу силу певної якості на певний робочий час з певною інтенсивністю використання.

Отже, на ринку праціі потрібно розрізняти індивідуальну пропозицію (ІП) певного обсягу роботи (ІП робочого часу), ІП роботи певної якості, ІП інтенсивності праці.