48. Трудова міграція і її вплив на ринок праці в Україні.

Трудова міграція – це переміщення працездатної особи на територію держави, громадянином якої вона не являється та в якій постійно не проживає, з метою зайняття оплачуваною трудовою діяльністю. Міжнародну трудову міграцію можна також розглядати як форму міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Країна-експортер трудових ресурсів виграє від трудової міграції, оскільки:

- експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям);

- ослаблюється проблема безробіття;

- ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів.

Виграє від міжнародної трудової міграції все світове господарство, оскільки переливання трудових ресурсів поліпшує їхнє використання, що, в свою чергу, сприяє зростанню світового сукупного продукту.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції для країн — імпортерів трудових ресурсів відносять:

1. Виникнення проблем, пов’язаних із соц захис­том іммігрантів;

2. Поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни — імпортера трудових ресурсів;

3. Відплив національної валюти за кордон у вигляді переказів;

4. Втрата висококваліфікованих спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто після повернення мігрантів на батьківщину.

Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн — експортерів трудових ресурсів:

1. Втрата класних спеціалістів (проблема «відпливу умів»);

2. Додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціа­лістів;

3. необхідність пошуку шляхів захисту своїх громадян-мігрантів від дискримінації, особливо щодо нелегальних емігрантів, а також від фізичної та іншої небезпеки, що загрожує їм;

4. певний програш підприємців країни-експортера, які втрачають до певної міри можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо спеціалістів.

49. Зайнятість в сільському господарстві: проблеми і напрямки вирішення.

Рівень зайнятості в сільському господарстві є низьким. Перешкодами високому рівневі зайнятості в сільськогосподарському виробництві є:

- відсутність перспектив та низький рівень оплати праці.

- нерозвиненість соціальної інфраструктури

- рівень благоустрою житла сільських домогосподарств нижчий, ніж міських.

Враховуючи такий стан, сільський мешканець, зокрема молода людина на селі, є психологічно мотивованою на переїзд до більш, з її точки зору, соціально захищеного міста, регіону або ж країни, працювати в селі залишаються люди передпенсійного та пенсійного віку. Така ситуація і зумовлює незайнятість трудових ресурсів в сільському господарстві.

Для вирішення цих проблем держава повинна посилити і соціальну функцію через обґрунтовану оплату праці і соціальні гарантії та забезпечити зацікавленість працівників і роботодавців в покращенні соціально-трудових відносин, що є важливим чинником мотивації, вирішити питання транспортного зв’язку сільської місцевості з містом, забезпечити впровадження на державному рівні гарантованого робочого місця в аграрному секторі із забезпеченням рівня середньої заробітної плати по відповідному регіону. 

На сучасному етапі особливо сільська молодь потребує комплексної державної підтримки, в першу чергу в отриманні якісної базової та професійної освіти, створенні умов медичного обслуговування та працевлаштуванні. 

49. Державна політика зайнятості в Україні: характеристика основних напрямків.

Державна політика зайнятості пов’язана з формуванням цивілізованого ринку праці, який передбачає збалансування попиту на робочу силу шляхом створення робочих місць необхідної кількості та пропонування робочої сили шляхом створення умов для її професійної підготовки і забезпечення гідних умов праці.

Основні напрями реалізації державної політики зайнятості визначають шляхи та способи розв’язання проблем зайнятості і передбачають консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, які відбуватимуться на національному ринку праці.

Реалізація державної політики зайнятості у 2010-2011 роках здійснюватиметься за такими основними напрямками:

- мінімізація впливу фінансової кризи на стан національного ринку праці;

- розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовам праці;

- забезпечення національної економіки кваліфікованими кадрами;

- підвищення якості конкурентоспроможності робочої сили

- зміцнення позиції молоді на ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці;

- повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту;

- розв’язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями;

- регулювання трудової міграції населення.