129. Релігія Стародавніх греків.

Древні греки були діяльним, енергійним народом, не боявшимся пізнавати реальний світ , хоча він і був населений ворожими людині істотами , що вселяли в нього страх.

У своїх пошуках захисту від страшних стихійних сил греки подібно всім древнім народам, пройшли через фетишизм - віру в натхненність мертвої природи (каменів, дерева, металу), що потім зберігся в поклонінні прекрасним статуям, що зображували їхніх численних богів. Але греки досить рано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів по образі і подобі людей, при цьому наділивши їх неодмінними і неминущими якостями - красою, умінням приймати будь-який образ і, саме головне, безсмертям. Давньогрецькі боги були в усьому подібні людям: добрі, великодушні і милостиві, але в той же час мстиві і підступні. Людське життя неминуче кінчалося смертю, боги ж були безсмертні і не знали границь у виконанні своїх бажань, але все рівно вище богів була доля - Мойры - приречення, змінити яке не міг ніхто з них . Таким чином, греки, навіть у долі безсмертних богів убачали їхню подібність з долями смертних людей.

Боги і герої грецького мифотворчества були живими і повнокровними істотами , безпосередньо спілкувавшимися з простими смертними, що вступили з ними, у любовні союзи , що допомагали своїм улюбленцям і обранцям. І древні греки бачили в богах істоти, у яких усе, властиве людині, виявлялося в більш грандіозному і піднесеному виді . Безумовно, це допомагало грекам через богів краще зрозуміти себе, осмислити власні спдівання і вчинки, гідним образом оцінити свої сили. Так, герой "Одиссеи", переслідуваний люттю могутнього бога морів Посейдона, чіпляється з останніх сил за рятівні скелі, виявляючи мужність і волю, що він здатний протиставити стихіям, що розбушувалися по волі богів, щоб вийти переможцем. Древні греки безпосередньо сприймали всі життєві перипетії, і тому і герої їхніх сказань виявляють ту ж безпосередність у розчаруваннях і радостях. Вони простодушні, шляхетні й одночасно жорстокі до ворогів. Це - відображення реального життя і реальних людських характерів древніх часів. Життя богів і героїв насичене подвигами, перемогами і стражданнями. Горює Афродіта, що втратила гаряче улюбленого прекрасного Адоніса; мучається Деметра, у якої похмурий Аид викрав улюблену дочку Персефону. Нескінченні і нестерпні страждання Прометея, прикутого до вершини скелі і Зевса, що мучиться орлом, за те, що він викрав божественний вогонь з Олімпу для людей. Кам'яніє від горя Ниоба, у якої загинули всі її діти, убиті стрілами Аполлона й Артеміди. Почуття відповідальності перед самим собою за свої вчинки, почуття боргу стосовно близького і до батьківщини, характерні для грецьких міфів, одержали подальший розвиток у давньоримських легендах.

130. Релігія стародавніх римлян.

Релігійні представлення римлян, що, власне кажучи виявляли собою суміш різних італийских племен, що склалися шляхом завоювання і союзних договорів, містили у своїй основі ті ж вихідні дані, що й у греків, - страх перед незрозумілим явищем природи, стихійними лихами і преклоніння перед виробляючими силами землі ( італійські хлібороби почитали небо , як джерело світла і тепла, і землю, як подательку всіляких благ і символ родючості). Для древнього римлянина, існувало ще одне божество - сімейне і державне вогнище, центр домашнього і громадського життя. Римляне навіть не потрудилися скласти які-небудь цікаві історії про своїх богів - у кожного з них була тільки визначена сфера діяльності, але власне кажучи, ці всі божества були безликі. Що молиться приносив їм жертви, боги повинні були робити йому ту милість, на яку він розраховував. Для простого смертного не могло бути і мови про спілкування з божеством. Звичайно, италийские боги виявляли свою волю польотом птахів, ударами блискавок, таємничими голосами, що виходять із глибини священного гаю, з темряви храму або печери. І римлянин, що молиться, на відміну від грека, що вільно споглядав статую божества, стояв, накривши голову частиною плаща. Робив він це не тільки для того, щоб зосередиться на молитві, але і для того ненароком не побачити бога, що призивається їм . Благаючи бога за всіма правилами про милості, просячи його про полегкість і бажаючи, щоб бог почув його благанням, римлянин жахнувся б, раптово зустрівши поглядом це божество.

Поклоніння численним богам, що керують майже що кожним кроком римлянина, складалося головним чином у строго запропонованих звичаями жертвоприношениях, моліннях і в суворих очисних обрядах. У римській релігії з'єдналися боги всіх племен, що ввійшли до складу римської держави, але до більш тісних контактів із грецькими містами в римлян і представлення не було про тієї насичений яскравими і повнокровними образами міфології, що мали греки. Ні про яке вільне спілкування з богами для римлянина не могло бути і мови . Їх можна було тільки просити про що-небудь. Якщо один бог не відгукується на прохання, то римлянин звертався до іншого, оскільки них була безліч , зв'язаних з різними моментами його життя і діяльності.

Для того щоб римський хлібороб міг належним образом розібратися у всім цьому , у Римській державі були складені так називані Индигитамента - списки офіційно затверджених молитовних формул, що містять імена всіх тих богів, яких випливало призивати при всяких подіях людського життя. Ці списки були складені римськими жрецами до проникнення грецької міфології в строгу й абстрактну релігію римлян і тому цікаві. Вони дають картину чисто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порци Вони дають картину чисто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порція Варрона (1в. до н.е. ), Рим у плині 170 років обходився біс статуй богів, а древня богиня Весту, і після спорудження статуй у храмах богів, "не дозволяла" ставити статую в її святилище , а уособлювати лише священним вогнем. У міру того, як значення і влада Римської держави зростали, у Рим "рушили" безліч чужоземних божеств, що досить легко приживалися в цьому величезному місті. Римляне вважали , що, переселивши богів завойованих ними народів до себе і віддавши їм належні почесті, Рим уникне їхнього гніву.

Свершено особливу роль римської релігії зіграли эльтруски - дивний і загадковий народ, чия писемність дотепер не розшифрована, чиї пам'ятники представляють зовсім особливий світ , дотепер не розгаданий ученими. У релігії эльтрусков величезне місце приділялося магічним обрядам, гаданнями тлумаченням різні знамень, ниспосылаемых богами.

Оскільки эльтрусское світогляд з його надзвичайним захопленням питаннями загробного життя було досконале чужо римлянам з їх формальним і розважливим підходом до релігійних питань, то вони запозичали в эльтрусков лише науку про пророкування, гадання і знамення, як найбільш практичну і имеющую прикладне значення, частина їхніх релігійних представлень . Цю науку эльтрусских жрецов - гаруспиков (гадателей по нутрощам жертовних тварин, особливо по печінці ) римляне ввели у свої релігійні церемонії. Але в особливо важливих випадках у Рим запрошувалися эльтрусские фахівці.

Рим, сприйнявши грецьку міфологію і перетворивши неї в греко-римську, зробив людству величезну послугу. Справа в тім , що більшість геніальних добутків грецьких скульпторів дійшло до нашого часу лише в римських копіях, за малим виключенням . І якщо зараз наші сучасники можуть судити про чудове мистецтво греків, то за це вони повинні бути вдячні римлянам.