77. Форми і методи наукового пізнання

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.

У науковому пізнанні виділяють такі форми і засоби:

- Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)

- Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні. Розвиток пізнання – це перехід від постановки одних проблем до - Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не доведена, за допомогою Г.

Формуються можливі варіанти вирішення проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову теорію. На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка обгрунтовує основну ідею теорії.

- Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії

- Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта. 2 найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.

Методи наукового пізнання :

- Спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт пізнання (обмежений метод)

- Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів.

- Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з метою їх всебічного вивчення

- Синтез – об'єднання отриманних в результаті А. частин об'єктів, їх сторон або властивостей в єдине ціле

- Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності

- Індукція – метод, коли на підставі про окреме робиться висновок про загальне

-Дедукція – метод, коли на підставі про загальне робиться висновок про окреме

78+79. Емпіричні та теоретичні методи пізнання.

Наукове знання і процес його здобуття характеризуються системністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відображається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин. Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дос­лідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експерименту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення результатів спостереження і експериментів, відкриття емпіричних законів, формування класифікацій (розбивка класу об'єктів на підкласи) та ін. Отже, емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експериментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослідження відбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктом сучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми, принципи та ін. Англійський філософ Карл Поппер стверджував, що абсурдна віра в те, що людина може почати наукову діяльність з «чистих спостережень», не маючи «чогось схожого на теорію». Кожен крок експерименту становить дію, що планується і спрямовується теорією.

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням понять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, 'ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спря­мованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпіричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче подальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації.

В сучасній філософії розробляється і третій рівень наукового пізнання: наукове пізнання стоїть над теоретичним знанням і виступає теоретичною передумовою теоретичної діяльності в науці. На сучасному етапі найбільшу відомість одержали концепції наукового пізнання Томаса Куна і Імре Лакатоса. В концепції Томаса Куна сформульовано нове базисне поняття, парадигма (зразок), фіксується існування особливого типу знання в науковому дослідженні, що відрізняється від теоретичного знання за способом виникнення і обґрунтування. В парадигмі Томаса Куна є певний набір розпоряджень, що завдають характер бачення світу, впливаючи на вибір напрямків дослідження. Не будучи теорією у власному розумінні, парадигма знання дає систему відліку і служить попередньою умовою і передумовою побудування і обґрунтування різних теорій. Приблизно такий же зміст має і поняття дослідна програма Імре Лакатоса, яка розуміється як певний рід метатеоретичної освіти, що є сукупністю вихідних ідей і методологічних настанов, що обумовлюють побудову, розвиток і обґрунтування певної теорії.