5. Рослиність і вологість ґрунтів

Між ґрунтом і рослинами відбувається тісна взаємодія по різних напрямках: рослини і ґрунти взаємозбагачуються різними мінеральними та органічними сполуками, рослини впливають на температурний та повітряний режим ґрунту тощо.

Гриби ґрунту є ґетеротрофами, які вимагають наявності у ґрунті органічної речовини. Роль грибів зводиться до того, що вони за допомогою свого ферментативного апарату розкладають жири, вуглеводи, лігніни, білки та інші органічні сполуки ґрунту. Гриби досить інтенсивно розкладають свіжу лісову підстилку і цим самим сприяють процесу ґрунтоутворення. Водорості - рослинні мікроорганізми, які мають властивість за допомогою сонячної енергії утворювати органічну речовину і нагромаджувати її у ґрунті. Серед водоростей поширені такі, як синьо-зелені, зелені та діатомові. Кількість їх у ґрунті залежить від різних умов, але перш за все від його вологості та тепла. Лишайники, як і водорості, беруть специфічну участь у процесах ґрунтоутворення. За рахунок виділення лишайниками щавлевої кислоти руйнуються мінерали гірських порід із виділенням доступних для вищих рослин фосфору, сірки, кальцію, заліза, магнію та інших зольних елементів. Вологістю ґрунту називають кількість води, яка міститься на даний час в визначеному горизонті ґрунту. Вологість ґрунту під впливом метеорологічних умов, поливів, взаємодії з атмосферою, твердою частиною ґрунту, рослинами і ґрунтовими організмами постійно змінюється з часом. Кількість та доступність рослинам ґрунтової води характеризується вологоємністю ґрунту, яка визначається, як вміст води в ґрунті, виражений у відсотках від його маси або об'єму. О.А. Роде виділив п'ять показників вмісту води в ґрунті: максимальну адсорбційну вологоємність, максимальну гігроскопічність, вологість стійкого в'янення рослин, найменшу, або польову, вологоємність і повну вологоємність. Оптимальною для більшості сільськогосподарських рослин є вологість ґрунту - 60% ПВ або 80% НВ.

5. Фізичне випаровування і транспірація, їх фізична суть.

Випаровування фізичне – у ґрунтознавстві процес випаровування вологи з відкритої поверхні ґрунту або поверхні рослин (без урахування транспірації рослинами).

Транспірація - випаровування рослинами в атмосферу пароподібної вологи в процесі їх життєдіяльності.

5. Випаровуваність і вологість грунтів

Водний режим грунтів - сукупність процесів надходження, пересування і витрати вологи в грунті

Випаровування - це кількість водяної пари, яка випарувалася й поступила в повітря. Швидкість випаровування залежить від багатьох причин, але головним чином від температури повітря й вітру. Зрозуміло, що чим вище температура, тим більше випаровування. Але вітер, постійно переміщує насичене водяною парою повітря, приносить в дане місце постійно нові об`єми сухого повітря. Навіть слабкий вітер швидкістю 2-3 м/с збільшує випаровування втричі. На випаровування також впливають характер рельєфу, рослинність і т.д.

Основне джерело грунтової вологи - атмосферні опади, кількість і розподіл яких у часі залежать від клімату даної місцевості і метеорологічних умов окремих років. У грунт надходить менше вологи, ніж випадає її у вигляді опадів, так як значна частина затримується рослинністю, особливо кронами дерев. Другим джерелом надходження вологи в грунт є конденсація атмосферної вологи на поверхні грунту і в її верхніх горизонтах (10-15 мм). Туман може надавати значно більший внесок в суму опадів (до 2 мм / добу), хоча і є більш рідкісним явищем. Практичне ж значення туману проявляється переважно в прибережних районах, де в нічний час над поверхнею грунту збираються значні маси вологого повітря. Крім стоку, частина грунтової вологи витрачається на випаровування. Через своєрідності і мінливості властивостей грунту як випаровуючий поверхні, при однакових метеорологічних умовах швидкість випаровування змінюється по зміні вологості грунту. Величина випаровування може досягати 10-15 мм / добу. Грунти з близьким заляганням грунтових вод випаровують набагато більше води, ніж з глибоким.