Виникнення населеного пункту Тужилів.

1.1Природно-географічне розташування.

Адміністративна одиниця село Тужилів розміщене в межах Калуського району, що в північній частині Івано-Франківської області. Розташоване у Передкарпатті. У центральній частині району - Калуська улоговина, на північному сході від неї - Войнилівська височина, на південному сході -Прилуквинська височина, на півдні – Майданське низькогір'я. Характерне чергування широких терасованих долин (улоговин) і асиметричних ерозійно-останцевих межиріч. Корисні копалини: калійні солі ( Калусько-Голинське родовище калійних солей ), торф та природний газ.

Лежить у межах Передкарпатської височинної фізико-географічної області. Пересічна температура січня - 4,0 , липня + 18,2. Період з температурою понад + 10 становить 160 днів. Опадів 740- 760 мм на рік , максимальна кількість їх у червні - липні. Пересічна висота снігового покриву 20-30 см.

Належить до Карпатського агрокліматичного району вертикальної кліматичної зональності. Річкова мережа представлена річками басейну Дністра - Болохівка, Луква, Лімниця з Чечвою та інші. Грунти дерново-підзолисті (63,1 площі району), дернові (25,2), лучні глеюваті та глейові. Залісненість зменшується з півдня на північ від 26 до 15 . Основні породи : дуб, бук , ялиця , ялина. В районі - частина комплексного заказника місцевого значення Лімниця та заповідне урочище болото Пійлівське.

Село Тужилів розташоване в південно- західній частині Калуського району на відстані 10 км від районного центру м. Калуш. Північна частина території межує з територією с. Голинь, східна частина - з землями с. Пійло, з півдня - з с.БерлогиРожнятівськогорайону і на заході - з с. Сваричів та смт. Брошнів Рожнятівського району.

Територія села складає один земельний масив компактної форми. Протяжність її з півночі на південь- 2,4км і зі сходу на захід - 4,4км. Територія знаходиться в межах Передкарпатськоїлісолучної зони Наддністрянського Калусько-Твано- Франківського агрогрунтового району.

Землі села розміщені в лівобережній частині заплави р. Лімниця та в заплаві р. Чечва - рукав р. Лімниця. Вздовж р. Чечва внаслідок змін режиму її течії утворились неширокі тераси з дерновими неглибокими, дерново-підзолистими та дерновими слаборозвиненими грунтами і гальковими відкладами. Південна частина території має рівнинний рельєф, де в умовах майже відсутнього поверхневого стоку сформувались дернові слабо-підзолені глейові та дернові глейові грунти. У долині р. Лімниця поширені дерново-слаборозвинені грунти.

Село Тужилів є адміністративно- культурним центром і простягається з півночі на південь на 2 км, з заходу на схід на 3,7км ( документи сільської ради).

1.2. Перша письмова згадка, перекази, легенди.

Передкарпаття було одним із найвіддаленіших західних районів поширення трипільської спільності в межах сучасної України. Це територія, що тягнеться вздовж зовнішніх Карпат з північного заходу на південний схід, від Дністровсько-Санського межиріччя до Буковинських Карпат. Вона має вигляд полоси шириною 25-40 км , довжиною майже 280 км.

Трипільська культура – це феномен в європейському енеоліті. Виникла на поч. IV ст.до н.е. Виділяють три періоди в її розвитку: ранній , що тривав до сер. IV ст. до н.е., середній ( розвинутий), що завершився на рубежі ІУ-ІП ст. до н. е., а також пізній, що тривав до III чв. III тис. до н. е.. Вважається,що ця культура походить від неолітичних культур Боян і лінійно-стрічкової кераміки, процес її складання проходив під впливом інших балканських і при дунайських культур.

Всього у межах північно-східного Передкарпаття археологічними розвідками на сьогодні встановлено місце розташування біля 30 трипільських поселень, в також понад 30 об'єктів господарського призначення.

Власне на території села Тужилова стоянок трипілля не знайдено. В цих межах поселення культури не були поширеними. Проте відомо про знахідки в сусудньому селі Голинь , з яким межує Тужилів на півночі. Насьогодні відомими є поселення "Голинь І ", в с. Голинь, ур. Зелечисько або Городище, північна окраїна села. Культура карпатських курганів ( Ш- ІУст.), розміром 200-300 м , місцева. В 1983р. археологом І. Т. Кочкіним було розкопано ще два поселення "Голинь II" та " Голинь III". Відповідно перше з них міститься в с. Голинь , ур. за Липами, 2,3 км на сх.Це - Київська Русь, розміром 100-200 м, місцева. Інше - в с. Голинь, ур. Границя, 2,5 км на сх. від села. Це - Голіградська культура фрак. Гальштату ( X -XII ст. до н.е.), розміром 100-100 м, місцева.

На середньому етапі трипілля численність поселень збільшується і вони поширються далі на захід та південь від Дністра в межах Галицького, Тисминецького, Косівського, Снятинського, Коломийського районів. На пізньому етапі кількість поселень ще більше розширюється.

Історію появи перших поселень на території населеного пункту та його формування, виникнення власне назви села потрібно розглянути в контексті і на основі археологічних та історичних досліджень Передкарпаття. Вони свідчать, що придністровська частина Поділля і Передкарпаття були заселені ще в доісторичну епоху. І підтверджують це виявлені тут залишки стоянок кам'яного віку, найдавніші з яких мають вік близько 100 тисяч років.

Заселення земель області йшло з південно-східного напрямку, вздовж долини Дністра і Прута. У кінці кам'яного віку рівнинні території заселяли трипільські землеробські племена, а передгірні схили Карпат - племена, які займалися переважно скотарством та мисливством.

У IV - VIII ст. Передкарпаття і Придністров'я досить густо заселяли племена дулібів і тиверців, а схили Карпат - білих хорватів. Через велику кількість великих і малих міст , що тут існували у IX ст., цей край назвали " Гардарікою".

У кінці X ст. землі дулібів та карпатських хорватів приєднано до Київської Русі. Подальша історія тісно пов'язана з етапами формування розвитку української нації. З 1084 р. територія Передкарпаття відокремилася і була розділена на удільні князівства нащадками Ярослава Мудрого. В результаті об'єднання трьох земель у 1141 р. Володимиром Володаровичем ( Володимирком) було утворене Галицьке князівство з центром у Галичі. У 1199 р. на галицький трон був запрошений Роман Мстиславович - князь Волинський. Ця злука дала початок могутньому Галицько-Волинському князівству, яке проіснувало, зазнаючи нападів угорців, орд Батия, поляків до 1349 р. Під ударами загарбників воно було розшматоване, а з 1387 р. повністю перейшло під владу Польського Королівства.

Власне перша письмова згадка про село Тужилів датується 1422 р. На жаль, витоки заснування та перші етапи формування поселення практично на досліджені, окрім тих фактів, які вилучені з досліджень історії Прикарпаття. Відомо те , що до XVII ст. тут були невеликі групи поселень.

Подібні до наукового пояснення походження назви існують і думки серед самих жителів села. Вони виражені в різних переказах і легендах. Більшість з них пояснюють виникнення села та походження його назви з дієсловом "тужити", словами "туга", "журба". Назва трактується як наслідок важкого становища населення села, пригнічення жителів з боку поміщиків, важкої економічної ситуації. Прослідковується також думка про малозаселеність території на початках виникнення села. Про це свідчить переказ, почутий з уст одного з жителів: " Дуже-дуже давно на окраїні теперішнього села поселився один чоловік. Жив він сам, у нього не було сусідів. Обробляв землю, розводив худобу. Все робив сам. Від цієї самотності йому було сумно постійно плакав, "тужив". Але згодом територію села заселили інші люди. Чоловікові вже не було сумно, він мав сусідів. Розповідав людям як колись жив сам і тужив. У зв'язку з цим село було назване Тужиловом».

Інша група легенд дозволяє зробити висновки про заселення території саме в часи татарської навали на українські землі. З цими подіям пов'язують і походження назви, і причини поселення в тому чи іншому місці території села. Так, одна з легенд свідчить, що під час нападів татар території зазнавали великих руйнувань, гинули жителі. Жителька села розповіла легенду, яку почула від своєї бабусі: " На берегах річок Лімниці та Чечви було красиве село, яке не мало назви. В ньому жили добрі та працьовиті люди. Була серед них одна пара - Іван та Марія. Вони дуже любили одне одного. Татари несподівано напали на село. Забрали в полон юнака Івана. Марія дуже сильно плакала, всю тугу виливала в жалібних піснях. Люди вирішили назвати село Тужиловом, через сильну тугу Марії при розлуці з Іваном."

Таким чином, легенди, перекази, розповіді старожилів села дозволяють зробити певні висновки та припущення. Можливо, назва села дійсно має щось спільне з дієсловом "тужити". Вони свідчать про те, що територія довгий час була незаселеною, що тут на момент виникнення проживала мала частка жителів. Легенди дають відомості про період татарської навали та про винищення населення. Можна дізнатись деякі дані про заняття жителів, їх господарство. Свідчать вони і про важке соціально-економічне становище. Це все відбилося якоюсь мірою в усних джерелах.