2. Державне управління економікою України

2.1. Державне управління економікою: сутність цілі,органи, функції, методи

Державне управління економікою можна розглядати з теоретичного і практичного погляду.

З теоретичного погляду державне управління економікою — це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Конкретні напрямки, засоби, методи, масштаби державного управління економікою визначаються характером і гостротою соціально-економічних проблем у країні в конкретний період. Тобто державне управління економікою має гнучко реагувати на зміни, які відбуваються в економіці.

Складною теоретичною проблемою є визначення об'єкта державного управління економікою. Дослідження науковців і практична діяльність держави в цій сфері мають поки що фрагментарний, не комплексний характер. Об'єктом державного управління економікою є економічна система держави, тобто об'єкти державного управління економікою і макроекономіки є тими самими. У зв'язку з цим методологічною основою державного управління економікою є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами державного управління економікою є також:

• економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення);

• соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.);

• відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо);

• ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Складність утілення названих об'єктів державного управління в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного управління є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

З практичного погляду державне управління економікою — це сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики. Вважається, що первинним суб'єктом державного управління є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи та засоби державного управління економікою, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного управління економікою стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Державне управління у сфері економіки ґрунтується на конституційному положенні щодо соціальної спрямованості економіки. Управління має на меті органічне поєднання заходів для економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, спрямованою на підвищення життєвого рівня населення.

Основними напрямами, що охоплюються державним управлінням у сфері економіки, є:

• фінансова політика та її стабілізація;

• грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи;

• інноваційно-інвестиційна діяльність;

• прискорення приватизаційних процесів;

• посилення управління державним сектором економіки;

• зовнішньоекономічна політика й залучення іноземних інвестицій;

• подолання платіжної кризи;

• політика доходів та регулювання заробітної плати;

• стимулювання малого бізнесу та соціальна політика.

Отже, держава в інтересах суспільства визначає й забезпечує правові основи всіх економічних перетворень, захищає економічні інтереси виробників і споживачів, регулює грошовий обіг, формує й розвиває економічно і соціально вигідні сфери. Вона створює й гарантує рівні умови господарюванню, встановлює правила поведінки суб’єктів економічних відносин і забезпечує їх стабільність.

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Розглянемо чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками національної економіки.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або інші підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента.

Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.

Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників (здебільшого один з них є першим).

До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Функції державного управління економікою — це та роль, яку виконує державний апарат (система, що управляє або її елементи) для того, щоби спрямувати, організувати суспільну життєдіяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. У функціях державного управління виявляється його сутність.

Саме функції управління складають засади управлінських зв’язків між суб’єктом та об’єктом. Ці засади реальні, силові, цілеспрямовані, мають організуючий та регулюючий вплив на кероване явище, відносини, стан, на який останні реагують та сприймають.

Функції управління мають такі основні властивості:

• є зовнішнім проявом властивостей об’єкту;

• мають цілеспрямований, уособлений та самостійний характер;

• є об’єктивно необхідними для здійснення процесу управління;

• реалізуються певними методами;

• характеризують зміст управлінської діяльності.

Функції державного управління реалізуються державою у особі відповідних органів, посадових осіб. Характер функцій визначається завданнями, які стоять перед державою в області державного управління у найважливіших сферах суспільного життя. Для виконання завдань органи державного управління мають певні повноваження. Ці повноваження мають державно-владний характер.

Отже, функції державного управління – конкретні види керуючих дій держави у особі відповідних органів, посадових осіб, відмінних одне від одного за предметом, змістом та засобом впливу керуючого суб’єкту на керований об’єкт.

Для функцій державного управління характерні наступні ознаки:

• зовнішній прояв властивостей держави;

• здійснюються від імені держави відповідними органами (посадовими особами);

• мають державно-владний, організуючий характер, закріплені у правовій формі.

Відповідно до системного підходу дослідження проблем державного управління економікою, залежно від спрямованості впливу функції поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх функцій державного управління економікою належать ті, що відображають вплив на економіку органів державного управління:

• стратегія макроекономічних перетворень;

• фінансово-економічна політика;

• зовнішньоекономічна політика;

• валютне регулювання;

• регулювання банківської сфери;

• політика інвестування;

• кредитна політика;

• бюджетна політика;

• податкова політика.

Внутрішні функції відображають характер державного управління економікою, зумовлені організацією державного управління, організаційною побудовою системи органів державного управління, організацією державної служби.

Наступним критерієм поділу функцій є об’єктивність. Так, виділяють об’єктивні функції органу державного управління економікою, які відповідають загальнодержавним завданням та меті загальнополітичних перетворень та суб’єктивні функції – тобто функції конкретних виконавців.

До об’єктивних функцій можливо віднести:

• забезпечення соціально-економічної політики;

• здійснення регіональної політики;

• здійснення структурної політики;

• бюджетування;

• оподаткування;

• кредитування;

• політика адміністративних перетворень.

Зміст об’єктивних функцій частково збігається із змістом зовнішніх, але є ширшим за зовнішні функції тому, що до об’єктивних можливо віднести, частково, внутрішні.

Доцільно також виділення функцій державного управління економікою відповідно основних стадій процесу управління:

• функція вироблення та прийняття рішень;

• організації;

• регулювання;

• корегування;

• обліку та контролю.

Функції державного управління економікою можливо виділяти за критерієм стадій інформаційного процесу:

• функція збору;

• функція обробки;

• аналіз інформації;

• обміну інформацією;

• прогнозування;

• регулювання;

• координування;

• стимулювання;

• обліку та контролю.

Також виділяють загальні, спеціальні, допоміжні функції.

До загальних відносяться ті, які об’єктивно притаманні процесу управління та виражають загальні закономірності управління як соціальної категорії. Через ці функції вирішуються найбільш узагальнені завдання управлінської діяльності, які відносяться до усіх суб’єктів та об’єктів управління.

Спеціальні – відображають специфічні боки конкретного об’єкту управління. Основою спеціальних функцій є особливості управління державою, підприємством, організацією.

Допоміжні призначені для обслуговування процесу управління: діловодство, секретаріат, архівна діяльність, канцелярська діяльність. Аналіз змісту допоміжних функцій дозволяє зробити висновок про те, що їх можливо віднести до загальних за підставою вирішення ними завдань, віднесених до усіх суб’єктів та об’єктів управління.

Методи державного управління – це сукупність засобів здійснення управлінських функцій держави, впливу суб’єктів державного управління на об’єкти.

Особливості методів державно управління:

• реалізуються в процесі державного управління;

• виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб’єктів управління на об’єкти управління, є змістом цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об’єкт(індивідуальний чи колективний);

• в методах державного управління завжди міститься воля держави;

• виражаються повноваження владного характеру органів виконавчої влади;

• використовуються суб’єктами управління як засіб реалізації їх компетенції;

• мають свою форму і зовнішнє вираження.

Традиційно управлінські методи поділяються на :

• наукові та ненаукові методи;

• демократичні й диктаторські;

• державні й суспільні (громадські);

• творчі й шаблонні;

• адміністративні й економічні;

• прямого й непрямого впливу;

• загальні й спеціальні.

Проаналізуємо загальні методи адміністративні й економічні методи:

Адміністративні методи – це вплив на об’єкт управління шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження. Це односторонній вибір органом управління способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об’єкта управління. Базуються на застосуванні нормативних актів, мають директивний, обов’язковий характер, ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. При використанні адміністративних методів орган управління прямо приписує керованому, що він повинен робити.

Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єктів господарювання шляхом запровадження фінансово-економічних законів, створення грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

До економічних методів державного управління відносяться:

• індикативне планування;

• державне регулювання;

• грошово-кредитна та фінансова політика;

• конкурентна політика;

• вплив на ринкове ціноутворення;

• податкова політика;

• економічне стимулювання.

При визначенні співвідношення адміністративного та економічного методів державного управління слід зазначити, що ці методи практично використовуються одними і тими ж суб’єктами управління та застосовуються щодо одних і тих же керованих об’єктів. Крім цього, вищенаведені методи використовуються з єдиною кінцевою метою – реалізація управлінського впливу суб’єкта управління на поведінку керованого об’єкта. Для реалізації і тих, й інших методів потрібна, як правило, правова форма.