Послідовність і напрями контролю.

1. Визначення юридичного статусу ревізованого підприємства та його прав функціонувати відповідно до вимог чинного законодавства. За допомогою методів нормативно-правової і формальної документальної перевірки з’ясовується: коли і де зареєстроване підприємство, якою є його організаційно-правова форма та чи є в нього філіали і представництва; у яких банках відкриті поточні рахунки в національній та іноземній валютах; хто є засновниками підприємства (юридичні чи фізичні особи, у тому числі іноземні), які їхні частки вкладів у статутному капіталі та які пов­новаження керівників підприємства при прийнятті управлінських рішень; чи відповідає порядок формування статутного (пайового) капіталу вимогам чинного законодавства, а його розмір - розміру, зафіксованому в реєстрі (статутних документах). Крім цього, ревізор також з’ясовує, чи не суперечать вимогам статуту та чинного законодавства передбачені на ревізованому підприємстві порядок утворення резервного капіталу та політика розподілу чистого прибутку.

2. Перевіряючи юридичний статус акціонерного товариства, варто визначити своєчасність і повноту ведення реєстру акціонерів

. Ревізору слід з’ясувати, чи був він відкритий протягом одного місяця з моменту державної реєстрації ПАТ. Застосовуючи методи візуальної нормативної перевірки та обстежен­ня, контролюється правильність оформлення реєстру акціонерів щодо внесення обов’язкових реквізитів (даних про АТ; відомостей про величину статутного капіталу, кількість, номінальну вартість, види акцій; інформацію про кожного акціонера; даних про акції, викуплені АТ за рахунок власних коштів, їхня кількість, номінальну вартість, види; про виплату дивідендів тощо).

Перевіряючи правильність розміру внесеного вкладу щодо кожного акціонера, потрібно також перевірити правильність документального оформлення таких операцій і відповідність сум статутного капіталу АТ величині, зазначеній у реєстрі акціонерів, та розміру, визначеному чинним законодавством про господарські товариства.

3. Перевірка видів діяльності ревізованого підприємства на відповідність зафіксованим у його статуті здійснюється методами обстеження та нормативної візуальної перевірки. При цьому необхідно перевірити наявність у підприємства ліцензій і державних дозволів на право здійснення певних видів підприємницької діяльності. У разі виявлення фактів відсутності ліцензій з ліцензованих видів діяльності ревізор застосовує до підприємства економічні санкції за незаконне здійснення відповідних господарських операцій.

4. Перевірка законності та своєчасності внесення змін у заснов­ницькі документи. Нормативним і зустрічним методами перевіряється, чи зафіксовані зміни сум статутного капіталу в державному реєстрі та в протоколах зборів акціонерів (засновників). Своєчасність внесення таких змін, а також часток засновників у статутний капітал контролюється зіставленням засновницьких документів з документами, які свідчать про внесення часток у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах. Ревізор повинен також перевірити правильність оформлення бухгалтерією документів про внески до статутного капіталу (метод візуальної перевірки реквізитів рахунків-фактур, платіжних доручень, прибуткових касових ордерів, актів оприбуткування майна, аналіз листу­вання з засновниками й акціонерами, арифметична перевірка вне­сених засновниками часток у статутний капітал за розміром).

5. Перевірка законності та правильності оформлення господарських договорів ревізованого підприємства. Вивчаючи коло договорів, які застосовуються підприємством у його діяльності, ревізор перевіряє їхнє оформлення і зміст на відповідність вимогам статуту і чинного законодавства. При цьому звертається увага на компетенцію керівників та інших службових осіб, якими підписані договори, та з’ясовується, чи не суперечать повноваження таких осіб засновницьким документам і внутрішнім регламентам підприємства (методи експертної, візуальної нормативної і формальної перевірки).

Основні порушення, які можуть бути виявлені під час перевірки статутної діяльності підприємства:

а) здійснення статутної діяльності без свідоцтва про державну реєстрацію та ліцензій на право здійснення певних видів підприємницької діяльності;

б) невідповідність зафіксованого в установчих документах розміру статутного капіталу нормам, затвердженим законодавством про господарські товариства;

в) несвоєчасне внесення змін у реєстр акціонерів ВАТ;

г) відсутні (чи фіктивні) документи, що підтверджують внесення часток засновниками (акціонерами) у статутний капітал;

ґ) арифметичні помилки в документах про внесення часток засновників при визначенні їхнього розміру та загальної суми до сплати;

д) недотримання вимог чинного законодавства під час формування політики обліку статутного капіталу ревізованого підприємства.

Послідовність і основні напрями контролю стану власного капіталу:

1. Фактичний контроль стану власного капіталу полягає в підтвердженні сальдо аналітичних рахунків обліку за кожним учасником і здійснюється методом вибіркової інвентаризації зобо­в’язань підприємства перед учасниками (власниками, акціонерами) та забезпечень виплат відпусток, гарантійних зобов’язань. Інвентаризаційна комісія, яку очолює ревізор, виявляє залишки за відповідними документами, вивчає обґрунтованість сум, що обліковуються на рахунках аналітичного обліку за кожним учасником (власником, акціонером), та встановлює терміни виникнення зобов’язань підприємства перед учасниками і реальність їхніх час­ток, внесених у статутний капітал.

2. Перевірка правильності та своєчасності формування статутного капіталу. Після ознайомлення з особливостями виробничо-господарської діяльності, засновницькими (установчими) документами, балансом підприємства і звітом про власний капітал, Книгою головних рахунків з рахунків 40 «Статутний капітал», 42 «Додатковий капітал», 45 «Вилучений капітал», 46 «Неоплачений капітал» та 67 «Розрахунки з учасниками» ревізор здійснює контроль повноти надходжень внесків учасників методом порівняння даних аналітичного обліку з рахунків 46 і 40 про суми внесків з первинними документами про їхню оплату (прибутковими касовими ордерами, виписками банку з поточних рахунків, актами оприбуткування майна та прийняття матеріальних цінностей у рахунок внесків). Для перевірки своєчасності розрахунків за внесками до статутного капіталу порівнюють фактичні внески за датами в розрізі засновників із зазначеними в документах на заснування підприємства.

3. Перевірка правильності та наявності підстав розрахунків за внесками в статутний капітал. Варто перевірити обґрунтованість оцінок внесків, здійснюваних у формі матеріальних цінностей (включаючи об’єкти нерухомості), нематеріальних активів, цінних паперів та ін. З застосуванням методів порівняння, норматив­но-правової перевірки та техніко-економічних розрахунків перевіряється адекватність методів оцінки таких внесків у статутний капітал. Особливу увагу ревізору необхідно звернути на правильність відображення в обліку внесків у вигляді нематеріальних активів (майнових прав, торгових знаків, гудвілу, ноу-хау, інтелектуальної власності, прав на користування природними ресурсами, землею). Треба визначити, чи обліковуються ці внески за справедливою вартістю, погодженою з засновниками (учасниками) підприємства, та чи не мають місце зарахування нематеріальних активів як внесків тільки на підставі актів приймання, без належно оформленої документації щодо конкретного їхнього виду, із завищенням оцінки (нематеріальні активи мають оприбутковуватись на підставі спеціальних актів про приймання з додатками відповідної документації, яка б свідчила про достовірність їхньої наявності, зв’язок з виробничою діяльністю).

4. У спільних підприємствах перевірці підлягає повнота, своєчасність і достовірність внесків іноземних засновників у конвертованій валюті, виходячи із засновницьких документів.

5. Під час перевірки правильності формування статутного капіталу в акціонерних товариствах ревізор звертає увагу на номінальну вартість акцій, що формують статутний капітал АТ, на дотримання умов внесення коштів засновниками при створенні АТ та на випадки прострочення викупу акціонерами заявленої ними кількості акцій. Контролюючи порядок розповсюдження акцій між акціонерами — учасниками ЗАТ, ревізор з’ясовує, чи не розповсюджуються акції шляхом відкритої підписки або купівлі-продажу на фондовій біржі.

6. Перевірка обґрунтованості змін величини статутного капіталу здійснюється на підставі аналізу даних обліку за кредитом рахунку 40 та візуального контролю про наявність змін у засновницьких документах, документів про перереєстрацію розміру статутного капіталу в разі нового додаткового випуску акцій, підвищення їхньої номінальної вартості або зменшення (викупу акцій у власників акцій) чи зниження номінальної вартості акцій.

7. В акціонерних товариствах пере вірці підлягає обов’язковість відображення всіх операцій зі зміни величини статутного капіталу в протоколах загальних зборів акціонерів та в засновницьких документах. Під час перевірки спільних підприємств ревізор звертає увагу на наявність рішень правління таких підприємств про зміни величини статутного капіталу (за рахунок додаткових внесків засновників чи відрахувань частини чистого прибутку), а отже, і частки прибутку кожного із засновників.

8. Перевіряючи правильність формування додаткового, резерв­ного, вилученого та неоплаченого капіталу, треба враховувати специфічні особливості, установлені законодавством щодо порядку формування і руху елементів власного капіталу залежно від організаційної форми підприємства. Крім того, перелічені елементи належать до нереєстрованого власного капіталу, але операції з їхнього утворення та використання, хоча й не фіксуються в його засновницьких і організаційних документах, мають здійснюватися в розмірі та за напрямами, передбаченими установ­чими документами та затвердженими фінансовими планами товариства. Так, при перевірці акціонерного товариства ревізор повинен з’ясувати, чи передбачене його установчими документами створення резервного капіталу у визначеному розмірі, але не менше ніж 25 % від розміру статутного капіталу. Під час перевірки застосовуються методи порівняння, візуального нормативного та логічного документального контролю.

9. Контроль правильності відображення в обліку операцій з формування статутного капіталу, а також методики ведення облікових регістрів з аналітичного обліку за рахунками 40, 46, 67 здійснюється методом аналізу кореспонденції рахунків і первинних документів, які є підставою для бухгалтерських записів у таких регістрах. Одночасно здійснюється перевірка кореспонденцій рахунків стосовно правильності та обов’язковості ведення окремого обліку статутного, додаткового, резервного, вилученого й неоплаченого капіталу. Крім цього, перевіряється дотримання методики аналітичного обліку елементів власного капіталу і відповідність звітності про величину статутного капіталу та інших елементів власного капіталу в балансі, звіті про власний капітал, журналі № 7 і Книзі головних рахунків. Перевіряючи правильність організації аналітичного обліку статутного капіталу АТ, ревізор оцінює можливості отримання даних про засновників, стадії формування статутного капіталу, види акцій тощо.

10. Особливість контролю на підприємствах державної форми власності зумовлена тим, що на рахунку 40 «Статутний капітал» відображається вартість майна (основних і оборотних активів), єдиним власником яких є держава. На цьому рахунку протягом поточного року відображаються операції, пов’язані зі змінами величини статутного капіталу внаслідок приєднання частини власного прибутку, передавання частки державного майна в управління іншим підприємствам чи реорганізації державного підприємства.

Тому основними напрямами контролю державних підприємств є такі:

а) перевірка обґрунтованості поповнення статутного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку ревізованого звітного періоду відповідно до фінансового плану, затвердженого вищим органом управління;

б) перевірка обґрунтованості зменшення статутного капіталу при реалізації частки державного майна (основних і оборотних активів, корпоративних прав — для корпоратизованих підприємств) за кошти або під зобов’язання щодо погашення податкового боргу державного підприємства — платника податків, реорганізації державного підприємства. При цьому особлива увага звертається на наявність відповідних рішень державного (виконавчого) органу влади, що здійснює управління таким підприємством, та випадки реалізації за ціною, нижчою залишкової (справедливої) вартості окремих об’єктів майна чи законсервованого комплексу устаткування цехів, будівель. Детально аналізується первинна документація щодо стану, оцінки об’єктів, розрахунків з учасниками та органами стягнення податкового боргу (методи нормативної візуальної перевірки);

в) перевірка правильності відображення в обліку операцій, пов’язаних зі статутним капіталом (метод аналізу кореспонденції рахунків і первинних документів, які є підставою для бухгалтерських записів на рахунку 40 «Статутний капітал»; зустрічна перевірка облікових регістрів і форм фінансової звітності).

Основні порушення, які виявляються під час перевірки стану власного капіталу:

а) кредитове сальдо рахунку 40 не відповідає заявленому в ус­тановчих документах;

б) необґрунтоване збільшення статутного капіталу за рахунок завищення вартості матеріальних цінностей, нематеріальних активів, які внесено до статутного капіталу;

в) застосування неадекватних методів оцінки часток, що внесені у статутний капітал у натуральній і нематеріальній формах;

г) невнесення чи не повне внесення часток засновниками (акціонерами) у статутний капітал;

ґ) відсутність окремого обліку статутного капіталу і фактичної заборгованості засновників за вкладами до статутного капіталу.

Розвиток ринкових відносин супроводжується істотним розширенням прав підприємств щодо розподілу та використання чистого прибутку. Чистий прибуток товариства використовується передусім на виплату доходів власникам і формування резервного капіталу. Частина чистого прибутку, реінвестована в підприємство, являє собою нерозподілений прибуток — одну з найважливіших складових власного капіталу. Протягом року розподіл і використання прибутку відображаються на субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Ефективне цільове використання прибутку має значний вплив на фінансовий стан підприємства через створення джерел розвит­ку виробництва, проведення цільових програм тощо. Усе це визначає значущість об’єкта контролю. Під час проведення перевірки значну увагу слід приділити порядку розподілу та використання чистого прибутку, правильності розрахунку доходів учасників (акціонерів) і відображенню цих операцій на рахунках бухгалтерського обліку. При цьому операції з розподілу та використання прибутку мають контролюватися ревізорами з погляду їхнього впливу на обсяги оподаткування і нарахування різних платежів у бюджет для даного підприємства чи інших фізичних та юридичних осіб, на користь яких здійс­нюється виділення коштів, джерелами яких є чистий прибуток.

Основні напрями контролю розподілу та використання прибутку.

1. Контроль обґрунтованості створення резервного капіталу здійснюється методами порівняння і нормативної перевірки сум використання нерозподіленого прибутку за звітними періодами року за даними балансу (Рядок 350), звіту про власний капітал (рядок 8 статті 160 і 170) і відомості 7.2 аналітичних даних рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» та журналу № 7 за кредитом рахунку 43 «Резервний капітал». Перевіряючи відповідність величини щорічних відрахувань від нерозподіленого прибутку, спрямованого на формування (поповнення) резервного капіталу, його розміру, передбаченому установчими документами ревізованого товариства, і законодавчо встановленим нормам (не менше 5 % чистого прибутку), з’ясовують, чи немає змін суми створеного резерву на кінець ревізованого року порівняно з даними на його початок. Особлива увага звертається на цільовий характер використання коштів резервного капіталу (на покриття збитків звітного періоду, не покритих нерозподіленим прибутком, на виплату дивідендів за привілейованими акціями в разі нестачі нерозподіленого прибутку).

2. У процесі перевірки АТ, СП і ТОВ важливого значення надають контролю правомірності розподілу чистого прибутку між акціонерами, засновниками (учасниками) у вигляді дивіден­дів. Ревізор перевіряє наявність рішень керівництва товариств про розподіл чистого прибутку, вивчає протоколи загальних зборів акціонерів за результатами року. Методами порівняння та нормативно-правової перевірки сум розрахунково-платіжних документів і даних Книги головних рахунків за дебетом рахунків 44 і 43 та журналу № 3 за кредитом субрахунку 671 «Розрахунки за нарахованими дивідендами» контролюється правильність нарахування дивідендів та своєчасність їхнього отримання засновниками (учасниками) ревізованого товариства. Обов’яз­ково перевіряється, чи не занижений розмір нарахованих доходів від участі в статутному капіталі, якщо серед акціонерів (засновників, учасників) ревізованого підприємства є державні підприємства чи організації.

3. Перевіряючи повноту утримання податків з доходів від учас­ті в капіталі ревізованого підприємства, слід ураховувати, що податок на прибуток (податок на дивіденди) обов’язково нараховується з одночасним перерахуванням у бюджет при нарахуванні (перерахуванні чи виплаті) дивідендів засновникам (фізичним або юридичним особам), крім випадків, коли дивіденди виплачуються у вигляді акцій (часток, паїв).

4. Контроль правомірності використання нерозподіленого прибутку на покриття збитків минулих років. Якщо в балансі ревізованого підприємства є збитки минулих років, то ревізор нормативним візуальним методом перевіряє наявність рішень керівника (засновника) щодо списання таких збитків за рахунок нерозподіленого прибутку, а також відповідність цих рішень вимогам установчих документів і фінансових планів щодо розподілу чистого прибутку. Як відомо, у наш час податковий облік валових доходів і видатків ведеться відокремлено і збитки, отри­мані за результатами діяльності підприємства у звітному році, як і збитки минулих років, можуть не впливати на розрахунок нарахувань платежів у бюджет, але підприємствам не вигідно показувати у звітності наявні фактичні збитки — це шкодить діловій репутації (при вирішенні з банками, інвесторами, постачальниками питань щодо кредитування, інвестування, укладення господарських угод тощо). Дебетовий залишок на субрахунку 442 «Непокриті збитки» наприкінці року відноситься на субрахунок 441 «Прибуток нерозподілений» (списується за рахунок нерозподіленого прибутку).

5. Контроль правильності відображення в обліку операцій з розподілу та використання чистого прибутку за звітний рік здійснюється методами аналізу кореспонденцій рахунків за кредитом рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» у журналі № 7, де проводиться фактичне списання використаного прибутку звітного року та неперекритих витрат, джерелом фінансування яких є прибуток (у разі його недостатності). Перевіряючи правильність ведення синтетичного й аналітичного обліку в розрізі субрахунків 441 «Прибуток нерозподілений», 442 «Непокриті збитки» і 443 «Прибуток, використаний у звітному році», ревізор повинен переконатись у тому, що всі бухгал­терські записи за цими субрахунками у відомості 7.2 складені правильно та підтверджені документально і що дані аналітичного обліку за рахунком 44 відповідають даним про нерозподілені прибутки (непокриті збитки), наведеним у фінансовій звітності (методи нормативно-правової, зустрічної й арифметичної пере- вірки).

До основних порушень порядку розподілу та використання чистого прибутку належать такі:

а) неправомірне використання чистого прибутку звітного року;

б) неправильна кореспонденція рахунків при відображенні операцій з використання чистого прибутку;

в) напрями розподілу чистого прибутку не відповідають заявленим в установчих документах;

г) неправильне нарахування сум доходів від участі в капіталі;

ґ) неповне стягнення податку на прибуток з нарахованих дивідендів;

д) створення резервного капіталу в разі, якщо з року в рік спостерігається значне недовикористання його коштів;

е) використання коштів резервного капіталу на цілі, не передбачені нормами чинного законодавства та засновницькими документами.

Джерелами інформації для здійснення контролю надходжень і використання цільового фінансування підприємства є: договори, програми й кошториси цільового фінансування, первинні документи, які відображають витрати та їхнє відшкодування за рахунок коштів державного бюджету та інших цільових надходжень, облікові регістри (журнал № 7 за кредитом рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження», журнал № 6 за кредитом рахунку 71 «Інший операційний дохід», журнал № 3 за кредитом рахунку 69 «Доходи майбутніх доходів», журнал № 1 за кредитом рахунків 30 «Каса» і 31 «Рахунки в банках»), Книга головних рахунків, фінансова звітність.