1.2. Основні моделі економічних систем.

Основні моделі економіки:

• планово-директивна (централізована, державна);

• ринкова;

• змішана (соціально-ринкова).

Перехід економіки від планово-директивної до ринкової виявився дуже складним і важким. Цей етап супроводжується падінням виробництва, інфляцією, зниженням життєвого рівня населення і наростанням соціальної напруженості в суспільстві.

Характерні риси планово-директивної економіки: панування державної власності на засоби виробництва; приватна власність практично заборонена, а колективна існує формально; низька ефективність виробництва; управління економікою на основі державних планів і централізованих рішень уряду; розподіл ресурсів і доходів походить з центра; диктат виробників стосовно споживачів; несприйнятність до НТП; незатребуваність інтелекту; підпорядкування замість економічної волі; низький рівень життя населення (за рівнем споживання у національному доході у розрахунку на душу населення СРСР займав 77 місце у світі); ріст розмірів підприємства (гігантоманія).

Характерні риси ринкової економіки: панування приватної власності; механізм вільної конкуренції (з часом слабшає – виникає антимонопольне законодавство); стихійне переливання капіталів усередині галузей і між ними; регулювання цін шляхом коливання попиту та пропозиції; установлення пропорцій між галузями народного господарства через механізм економічних криз; воля виробу і дій (гнучкість, висока адаптивність); обмежена роль уряду; економічними методами звільняються від неефективних господарств; не визнає рівноправності осіб; не гарантує повної зайнятості населення і стабільності цін; не створює стимули для виробництва товарів і послуг колективного користування; не має економічного механізму захисту навколишнього середовища.

Характерні риси змішаної економіки: розумне сполучення характеристик ринкової моделі економіки з державної з урахуванням національних особливостей, спрямоване на досягнення загальнонаціональних цілей; висока соціальна захищеність населення; економічне законодавство – основа економічного порядку; антимонопольна політика, спрямована на захист споживачів; розвиток колективної власності; престижність кваліфікованої праці, її висока оплата; всеохоплююча система регулювання, що допомагає оберігати економіку від руйнування; широкий розвиток науки; уміле використання інтелектуального потенціалу; висока культура праці, нова якість освіти і всього способу життя; широкий спектр політичних прав і воль та ін.; прагнення до задоволення різноманітних потреб.

Особливості ринкової економіки: економічна свобода; конкуренція; мобільність ресурсів; незалежність дій учасників ринку; повна інформованість учасників ринку; виробник існує для покупця. Економіка має ринковий та неринковий сектор. Ринковий сектор – сам заробляє на себе. Неринковий існує за рахунок бюджету.

Ринок – це система економічних взаємовідносин між тими, хто виготовляє, і тими, хто споживає продукцію, опосередкована процесом купівля-продажу товарів.

Ця система включає в себе чотири сфери економічного життя: виробництво; розподіл; обмін; споживання.

Центральною фігурою цієї системи є споживач. Споживач віддає перевагу товару, який його більше влаштовує за рядом критеріїв: якість, ціна, умови реалізації та сервісного обслуговування та ін.

Створюваний ринком взаємозв`язок виробництва і споживання одночасно вирішує три завдання: задоволення платіжного попиту, збут продукції, забезпечення виробництва ресурсами.

Функції ринкової системи: інформаційна, посередницька, ціноутворююча, регулююча, сануюча.

Інформаційна функція. Ринок забезпечує виробників продукції та послуг інформацією про суспільнонеобхідну кількість тих чи інших товарів та послуг в умовах постійної зміни цін та процентних ставок за кредити.

Посередницька функція. Споживач отримує можливість вибору постачальника, а постачальник вибирає покупця.

Ціноутворююча функція. Вартість товарів залежить від ринкової ціни.

Регулююча функція. Що, як, хто і для кого повинен виготовляти певні види товарів та послуг. Визначення співвідношення попиту та пропозиції.

Сануюча функція. Ринок за допомогою механізму конкуренції здійснює відбір найбільш ефективних підприємств, які здатні забезпечити вимоги споживачів стосовно якості, ціни та ін. Підприємства які не витримають конкуренцію повинні залишити ринок.

Види ринків: ринок робочої сили, ринок послуг, ринок технологій, товарний ринок, фінансовий ринок, ринок засобів виробництва.

Фінансовий ринок забезпечує виробництво кредитними ресурсами і сприяє переливу капіталів з менш прибуткових до більш прибуткових сфер.

Ринок споживчих товарів (товарний ринок) включає ринок продуктів харчування і ринок промислових товарів.

Ринки можна поділити на прості (звичайні) і високорозвинені. До простих можна віднести магазини, кафе, їдальні та ін. До високорозвинених - фондові біржі, товарні біржі, де контакти між собою встановлюють покупці і продавці з усього світу.

Ринки також бувають локальними, інші мають національний або міжнаціональний характер.

Інфраструктура ринку – це сукупність закладів, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, які забезпечують нормальне функціонування всіх видів ринків.

До спеціалізованих видів ринкової інфраструктури належать окремі її елементи, які обслуговують конкретний ринок. Наприклад: інфраструктура ринку робочої сили включає служби зайнятості, біржі праці, систему перепідготовки кадрів, регулювання міграцією робочої сили; інфраструктура фінансового ринку включає банківську систему, фондову біржу, валютну біржу, брокерські і страхові компанії, аудиторські фірми; інфраструктура ринку споживчих товарів (товарного ринку) включає оптову і роздрібну торгівлю, аукціони, ярмарки, комерційні посередницькі центри, товарні біржі.

Крім того, існують елементи ринкової інфраструктури, які обслуговують ринок загалом.

До них належать:

• юридичне обслуговування;

• транспортне обслуговування;

• інформаційне забезпечення тощо.

Методи регулювання ринку (державні):

1. Прямі (установлені державою основних пропорцій виробництва, держ. замовлення, цінові комплектні плани і програми, регулювання доходів, податків);

2. Непрямі (регулювання через бюджетно-фінансовий механізм).