45) Метерлінк «Синій птах»

П'єса "Синій птах" написана у період, коли М. Метерлінк від символістського "театру смерті" прийшов до іншого бачення світу - романтичного. І увесь сенс п'єси в тому, аби показати людству філософський смисл буття, красу самого життя і його велич.

Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають з волі феї у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я і щастя. Що ж змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея Бірюліна зуміла розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов'язково навчитися бачити те, що "не на виду". І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей, як і тварини й дерева. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди простує життям кожна людина. їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, Садами Блаженств і Царством Майбутнього. Діти дізнаються, що за померлих слід молитися, бо "молитися - значить згадувати". Таїнство смерті таке ж величне, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо вмовити пустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння - добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження - принести щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім Птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися діти.

Значить головне - це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття - зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який смисл у тому, що ти живеш, що життя - вічне.

Синій птах — символ щастя — завжди поруч (багатозначний образ, водночас філософський і буденний; не треба ходити далеко, треба вміти бачити щастя поруч, вміти дарувати добро людям; Синім птахом може бути і горличка, подарована Тільтілем хворій дівчинці-сусідці; після цього Тільтіль став сприймати світ інакше, — більш значимим і красивішим). III. Життєстверджуюча ідея п'єси (життя само по собі е щастям; сонце і життя сильніше за смерть; щасливим стає той, хто дарує щастя іншим).

46) Потік світомості Дж Джойса

Оповідання Джеймса Джойса написані в реалістичній манері, пройняті скепсисом, гіркою та сумною іронією. Вони засвідчили блискучу майстерність ДЖойca-стиліста, багатство відтінків його мови. У них Джойс відтворює обтяжливу і нудну атмосферу обивательського існування. Письменник міг і далі "працювати" в реалізмі, та свідомо обрав шлях модернізму і... вдруге став класиком!

До таких творів Джойса належать психологічне есе "Джакомо Джойс" (1914), романи "Портрет художника замолоду" (1916), "Улісс" (1922) і "Поминки за Фіннеганом" (1939). Усі вони написані в манері "потоку свідомості". Це поняття запозичене літературознавством із психології й філософії, а сам термін - із книги вченого Вільяма Джемса "Наукові основи психології", де він порівняв свідомість людини із плином ріки, потоку. Думка змінює думку, вони переплітаються, вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну тощо.

У Джойса "потік свідомості" стає літературним методом, а увага до внутрішнього світу людини, її психології - його творчим кредо. Перший такий твір - це психологічне есе "Джакомо Джойс". Понад чверть століття минуло від смерті Джойса, коли відомий американський джойсознавець Річард Еллмаи перекупив цей шедевр у якогось колекціонера-європейця, котрий не захотів назвати своє ім'я. Сталося це 1968 року. Цей невеличкий твір цікавий передусім тому, що написаний на межі творчості Джойса-реаліста і Джойса-модерніста. А така "прикордонність" цікава вже сама по собі. До того ж, сам Джойс у зрілому віці, після невдалого твору "Поминки за Фіннеганом", якось зізнався, що хотів би ще написати таку ж елегантну річ, як "Джакомо". У цьому творі автор апробував багато композиційних елементів різного рівня, які знаходимо у його пізніших модернових творах. У "Джакомо" автор з непідробною і принадною самоіронією відтворив цікавий момент свого життя, коли він, зрілий мужчина, закохався у свою ученицю, молоду італійську єврейку Амалію Поппер, що брала в нього уроки англійської. Іронізуючи над великою різницею у віці, він жартома називає ліричного героя есе - Джакомо (натякаючи на ім'я знаменитого "серцеїда" Казанови). Але ж не можна забувати й того, що події розгортаються переважно в Італії, де англійському імені "Джеймс" є італійський відповідник - "Джакомо". А відтак Джойс у Італії - таки Джакомо... Цей дрібний епізод приватного життя письменника зробив твір визнаним шедевром всесвітньої літератури передусім тому, що написаний у творчій манері "потоку свідомості".

Джакомо Джойс

Твір Д. Джойса «Джакомо Джойс» за жанром - психологічне есе. Основою твору «Джакомо» є історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі. Письменник часто звертається до цитування В. Шекспіра. У підтексті твору звучать відгуки сонетів і п’єс великого митця: «Тіло її не пахне: квітка без запаху»; Потік свідомості у психологічному есе Д. Джойса «Джакомо» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки та натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів. Вони примушують нас мріяти, співчувати та замислюватися над проблемами людських стосунків.

У цьому творі втілена важлива для автора концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, світ кращий, ніж духовно обмежена реальність.