11Московсько-литовська війна 1487—1494 (Прикордонна війна) — війна Великого князівства Московського, в союзі з Кримським ханством, проти Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського в союзі з ханом Великої Орди Ахматом, що було об'єднано особистою унією (Кревська унія) з Королівством Польським під керівництвом Великого князя Казимира IV.

Опис

До 1480-х рр. Велике князівство Московське підкорило собі Новгородську землю, Велике князівство Тверське, а 1487 московські війська взяли Казань та зробили своїм васалом Казанське ханство. Одночасно, в Москві формується доктрина «Третього Риму» й московські князі починають активно «збирати руські землі», що входили раніше до Київської Русі.

У другій половині XV століття Московське князівство розпочало активний наступ на українські й білоруські землі. В той же час, після громадянської війни у ВКЛ (1432—1438) та невдалою спроби створити Велике князівство Руське, деякі з українських магнатів та князів вирішують звернутись за допомогою до Москви. Не погоджуючись з політикою об'єднання Литовсько-Руської держави з Польщею, вони вели переговори з московським князем й навіть почали переходити до Московського князівства.

Влітку 1482 р. московський князь Іван ІІІ Васильович відправляє кримському хану Менґлі Ґераю посольство, цінні подарунки та значну суму грошей з намовлянням напасти на руські (українські) землі. Менґлі Ґерай, за цим намовлянням московського князя, вийшов в похід на Київ. 1 вересня він здобув місто, спалив собори і церкви, взяв в полон багато людей. В подарунок московському князю Івану хан вислав віз з награбованим добром з київських соборів і церков, в тому числі іконостас, золоту чашу й дискос з собору святої Софії.

Одночасно, у 1480-х рр. відбулось ряд набігів московських загонів на прикордонні території Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Так, 1487 року князь Іван Воротинський напав на Мезецьк та пограбував його. Литва висловила свій протест проти таких дій Москви, однак Іван ІІІ відмовився задовольнити його. Це й стало поводом для офіційного початку війни.

Московсько—литовсько-руську війну поділяють умовно на два етапи:

1 етап 1487—1492 рр.;

2 етап 1492—1494 рр.

Перший етап проходив, здебільшого, у прикордонних сутичках на території північно-східних князівств ВЛК.

У 1492—1494 рр., уклавши новий союз із Кримським ханом, Москва здійснила ряд спільних походів на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігівщину. Так, 1493 року Менглі-Гірей уже разом з великим князем московським Іваном провели спільний похід на Київ і Київщину.

У лютому 1494 року — було укладено «Вічний мир», відповідно до якого більша частина т.з. «верховських князівств» відходила до Москви, також Литва погоджувалась на входження до московського князівства — Новгорода, Пскова, Твері й Рязані. Зі свого боку, Москва — відмовлялась від претензій на Смоленськ та Брянськ, які залишались у складі ВКЛ. Крім того, Великий князь Литовський (з 1492 р.) Олександр Яґеллончик одружився на дочці Івана ІІІ — Олені.

Литовсько — московська війна 1500—1503 років — Конфлікт який поклав початок низці військових сутичок між Великим князівством Литовським (далі ВКЛ), (до складу якого входили руські князівства) і Московією за спадщину Київської Русі.

Підстави

Приводом до воєнних дій став самовільний перехід з-під зверхності Великого князя Литовського Олександра під владу князя Московського Івана III Васильовича частини верховських і сіверських князівств.

Війна

У травні 1500 р., ще до офіційного оголошення війни, московські війська трьома групами розпочали наступ на східні землі ВКЛ й захопили: Брянськ, Гомель, Любеч, Мценськ, Мосальськ, Новгород-Сіверський, Оршу, Рильськ, Серпейськ (нині село Калузької обл., РФ), Стародуб, Путивль, Дорогобуж.

14 липня 1500 р. під Дорогобужем на р. Відроша (басейн Дніпра) відбулася битва між литовськими (близько 7—8 тис. — під командою князя К.Острозького) і московськими (близько 20—25 тис. — під командою князя Д.Щені) військами, яка закінчилася поразкою литовців і полоненням князя К.Острозького.

У лютому 1501 року литовські посли в Москві запропонували припинити військові дії, проте князь московський Іван III Васильович відмовився.

У травні 1501 московські війська продовжили наступ на ВКЛ. 4 листопада вони отримали перемогу над литовцями під Мстиславлем. Проте на кінець року литовським військам таки вдалося завдати поразки частині московських полків біля озера Смолина, що на Вітебщині.

Влітку і восени 1502 та в лютому 1503 московські війська здійснили кілька успішних рейдів у внутрішні райони ВКЛ з метою розорення територій. У березні 1503 до Москви прибули литовські посли з новою пропозицією миру.

Результат

Проте московський уряд погодився лише на 6-річне перемир'я. Згідно з його умовами, ВКЛ передавало Московії вже фактично захоплені ним 20 міст і 70 волостей і визнавало за Іваном III Васильовичем титул «Государ всієї Русі». Угода була ратифікована королем польским і великим князем литовським Олександром у Варшаві в червні 1503 р.

Литовсько — московська війна 1507—1508 років — військовий конфлікт між Великим князівством Литовським (далі ВКЛ), (до складу якого входили руські князівства та Київ) і Московією.

Причини

Причиною конфлікту було невдоволення правлячих кіл Литовської і Московської держав результатами попередньої війни. Приводом став конфлікт між литовською владою й князем М.Глинським, який для боротьби за поновлення своїх посад, відібраних у нього новим королем польским і великим князем литовським Сигізмундом I, запросив на допомогу московські війська.

Війна

Наприкінці 1507 р. московські полки здійснили невдалу спробу захопити Кричев і Мстиславль. У січні 1508 князь М.Глинський зайняв Мозир і Бобруйськ, однак під Слуцьком зазнав невдачі. Не отримавши вчасно додаткової допомоги від великого князя московського Василія III Івановича, князь М.Глинський відступив до Московії. У травні—липні 1508 р. три московські армії здійснили похід до внутрішніх районів Великого князівства Литовського, загрожуючи навіть Вільно (нині м. Вільнюс).

Облоги Мінська і Орші закінчилися невдачею. Під натиском литовських військ, московські воєводи відступили до своїх кордонів. У серпні литовці здійснили похід на Сіверщину, а також захопили міста Білий, Торопець і Дорогобуж, однак утримати їх не змогли.

Результат

Після цього воєнні дії припинилися. 8 жовтня 1508 в Москві було підписано «Вічний мир». Згідно з його умовами, Москва повертала Литві шість волостей, що були в останньої відібрані, і відпускала полонених, захоплених у цій та попередній війнах. Литва, у свою чергу, визнавала завоювання покійного князя московського Івана III Васильовича. Крім того, було домовлено, що ні Вільно, ні Москва не будуть вступати у військові союзи з Кримським ханатом.

Угода була ратифікована королем польським і великим князем литовським Сигізмундом I у Вільно в січні 1509 року. Видати Литві князя М.Глинського і його спільників Василій III Іванович відмовився.

Литовсько — московська («десятирічна») війна 1512—1522 років — військовий конфлікт між Великим князівством Литовським (далі ВКЛ), (до складу якого входили руські князівства та Київ) і Московією.

Причини

У двох попередніх війнах Московському князівству так і не вдалося реалізувати ідею повернення собі всієї «давньоруської спадщини» — земель Смоленщини, Полоччини і Київщини. Не змирилося з результатами цих війн — втратою деяких своїх східних земель — і Велике князівство Литовське. Наприкінці 1512 р. між обома державами спалахнула нова війна. Приводом до неї стали литовсько-кримські переговори і напад кримців у травні 1512 р. на Верхнєокські князівства.

Війна

Московський уряд звинуватив литовців у нацьковуванні на московські землі татар й у листопаді цього ж року спорядив похід свого війська на Полоцьк і Смоленськ.

Невдовзі війська з-під Полоцька були відведені, біля Смоленська вони стояли до березня 1513 р., після чого облога була знята. У червні 1513 московські війська розпочали наступ одразу на 4-х напрямках з метою захоплення Смоленська, Полоцька, Вітебська і Орші.

Бої продовжувалися до листопада і закінчилися для Москви безрезультатно. Наприкінці травня 1514 р. московські війська розпочали третій наступ на Смоленськ. Незважаючи на успішну оборону міста, частина місцевої аристократії і духовенства перейшла на бік Москви, що й привело до капітуляції Смоленська 31 липня 1514. Незабаром московські полки захопили Мстиславль, Кричев і Дубровно. Проте розвинути успіх московській стороні не вдалося. 8 вересня 1514 року під Оршею литовське військо (30 тис. осіб, під командою князя К.Острозького) розгромило московське військо (40 тис. вояків, під командою князя І.Челядніна). Незабаром Литві вдалося повернути Мстиславль, Кричев та Дубровно. Тоді ж литовці разом із кримцями здійснили кілька нападів на Сіверщину. Однак Смоленськ залишився за московською стороною. На початку 1515 р. литовці повторили спільно з кримцями напад на Сіверські землі. Пізніше московські полки ходили під Рославль, Полоцьк, Вітебськ і Мстиславль, а литовці діяли під Великими Луками. У вересні 1517 в Москві розпочалися мирні переговори. Проте вони не припинили воєнних дій. У жовтні литовське військо здійснило невдалу спробу захопити Опочку. Улітку 1518 московське керівництво спробувало відновити широкомасштабні воєнні дії проти Литви. Його війська атакували Полоцьк, Вітебськ, Слуцьк. Однак перемога була за литовцями. Наступного року Москва повторила наступ більшими силами. Із Пскова, Смоленська і Стародуба її полки атакували Полоцьк, Вітебськ, Оршу, Могильов, Мінськ, Крево, Ошмяни, Молодечно. У лютому 1520 р. московські війська повторили напад на Полоцьк і Вітебськ.

Результат

2 вересня 1520 в Москві було підписано перемир'я на півроку, а 25 грудня 1522 встановлено нове перемир'я на п'ять років. Згідно з ним Смоленськ залишився за московською стороною. Обміняти полонених великий князь московський Василій III Іванович відмовився.

Литовсько-московська («стародубська») війна 1534—1537 років — черговий військовий конфлікт між Великим князівством Литовським (далі ВКЛ), (до складу якого входили руські князівства та Київ) і Московією.

Причини

Незадоволення Великого князівства Литовського і Великого князівства Московського результатами попередньої війни обумовило черговий збройний конфлікт між ними (в історіографії він також називається «Стародубською війною»). Фактично воєнні дії між державами після попередньої війни не припинялися. Проте тривалий час центральні уряди були неготові до нового масштабного протистояння й кілька разів підписували перемирні угоди:

25 грудня 1522 — на п'ять років;

25 грудня 1526 — на шість років;

24 березня 1532 — на рік.

Війна

Водночас від початку 1530-х рр. великий князь московський Василій III Іванович став зосереджувати війська на Смоленщині і Сіверщині. З Кримським ханатом і Молдавським князівством було укладено наступальний протилитовський (і протипольський) союз, і кримське військо вторглося на Київщину й обложило Черкаси. Проте смерть Василія III Івановича на початку грудня 1533 р. і усобиці при московському дворі змінили політичну ситуацію. Сподіваючись на ослаблення московської влади, литовські можновладці 15 лютого 1534 на віленському сеймі вирішили розпочати військовий наступ на Московію. Воєнні дії вели як власні війська воюючих сторін, так і кримські чамбули. Найбільшими військовими акціями були:

напади в серпні і вересні 1534 року литовських загонів князя О.Вишневецького, А.Немировича і О.Дашковича на Смоленщину і Сіверщину;

рейд взимку 1534—35 рр. московського війська на чолі з князем І.Овчиною-Телепневим-Оболенським у центральні райони ВКЛ, будівництво московинами на литовській території фортеці Іван-город-на-Себежі і успішна її оборона від литовського війська А.Немировича 1536 року;

захоплення в липні—серпні 1536 р. литовцями Гомеля, Почепа, Радогощі (нині село; обидва Брянської обл., РФ) і Стародуба, що стало фіналом війни.