Твірна основа як словотворчий формант. Способи словотвору в сучасній українській літературній мові
План
Словотвірне гніздо.
Поняття твірної основи.
Способи словотвору (початок).
СЛОВОТВІРНЕ ГНІЗДО — сукупність слів одного кореня: вишня, вишневий, вишник, вишняк, вишенька, вишнево. В гніздо обов’язково входить одне кореневе — твірна база. Це вершина гнізда. Всі інші слова гнізда похідні. Складні слова входять у два чи більше гнізда (відповідно до кількості коренів у їх структурі).
Словотвірне гніздо — сукупність словотвірних ланцюжків з одним і тим самим вихідним словом; сукупність слів із одним і тим самим коренем, упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації.
Слова, об'єднані у словотвірне гніздо, мають змістову і матеріальну спільність. Наприклад: сіль, соляний, солонка, солонина, солонинний, солевий, солити, соління, посолити, засолити, засолювати, засолка, пересолити, недосолити, підсолити, підсолювати, насолити, солоний, солоність, солонуватий, солонуватість, солевар, солеваріння, солеварний, солекоп, соледобувач, солепромисел, солепромисловий, солепромисловість тощо. Словотвірне гніздо має строго визначену систему, кожне слово в ньому займає певне закріплене місце. Першу спробу систематизації та оформлення словотвірної системи сучасної російської мови представив А. М. Тихонов у “Школьном словообразовательном словаре русского языка” (1978), а пізніше — в “Словообразовательном словаре русского языка” (1985).
Один із засновників теорії словотвірного гнізда О. М. Тіхонов визначав його як “упорядковану відносинами похідності сукупність слів, що характеризується спільністю кореня”, таким чином визнаючи елементарною одиницею цієї мікросистеми похідне слово, критерієм об’єднання слів у певну сукупність – спільність кореня та підкреслюючи “системоутворюючий” характер відносин між похідними одиницями – упорядкованість.
Подальше поглиблене вивчення природи словотвірного гнізда дало змогу зробити ряд важливих і приципових уточнень.
О.О.Земська наголошувала на “ієрархічній організованості” упорядкованої сукупності всіх похідних одиниць і на обов’язковій наявності “базового слова” як основи для послідовногоформуваннявсьогословотвірногогнізда.
З огляду на динаміку словотвірного гнізда, на те, що у процесі еволюції мови воно може розпастися й утворити кілька самостійних гнізд або втратити чи набути певні складники чи ланцюжки похідності, виникла необхідність урахування синхронічноготадіахронічногопідходівувизначенніцьогомовногоявища. З огляду на, так би мовити, часовий фактор, словотвірне гніздо визначається лінгвістами як “сукупність однокореневих (із синхронної точки зору) слів, ієрархічно упорядкованих відносинами синхронної словотвірної похідності, як безпосередньої, так і опосередкованої” [О. Кубрякова, П. Соболева, 1979, 1972].
Поняття твірної основи
Основна одиниця словотворення не корінь (спільна частина споріднених слів), а частина слова, слово або словосполучення, що мотивує значення похідного слова, є його словотворчою базою.
Якщо зіставити словотвірну базу і похідне слово, то виявиться спільна для них частина, яка називається твірною основою: новий рік — новорічний (нов-.. .річ-), гімназія — гімназист (гімн аз-).
Твірною (словотвірною ) основою називають частину слова (слово чи частину слів словосполучення), від якої твориться похідне. Наприклад, у дієслові заземлити твірною стала основа іменникового слова земля (земл-), модифікована за допомогою словотворчих афіксів: суфікса -и-, який разом із суфіксом -ти оформляє похідне слово як дієслівне, і префікса за-, який виражає словотвірне значення.
У слові заземлення твірною виступає вже дієслівна основа заземл- (и-ти), а словотвірне значення виражає іменниковий суфікс -енн-.
Твірна основа є спільною частиною двох слів — первинного і похідного, адже вона завжди виконує для похідного роль мотиватора. Мотиваційні відношення похідності зумовлюються тими прирощеннями, модифікацією, яких зазнає основа. Наприклад, у словах річний, річниця, роковини той самий корінь рік-, але твірною основою він став лише для слова річний, два інших мотивуються інакше: річниця — від річний (річн + иц + я), а роковини — від роковий {роков + ин-и).
Мотиваційні відношення між словами завжди встановлюються попарно, хоч у процесах словотворення твірна основа може виступати як у ланцюговому, так і в радіальному зв'язках.
Порівняйте:
1) при поступовому ланцюговому зв'язку слів твірна основа ускладнюється поступово, утворюючи кілька ступенів:
ліс —> лісовий —> лісовик —> лісовичка;
ліс — лісок — > лісочок;
ліс —> лісний — > лісник —> лісничиха;
2) при радіальному зв'язку похідних слів твірна основа мотивує кілька похідних:
Твірна основа може не повністю входити до похідного слова. Це спостерігається при нульовій суфіксації, коли дієслівна основа в похідному іменнику скорочується за рахунок суфікса (перепис-а-ти —- перепис, засів-а-ти — засів); у складних словах, значення яких моделюється словосполученням {трудовий день — трудодень, чесати хмари — хмарочос), та в абревіатурах — від часткового або буквеного чи звукового усічення слів {начальник дивізії — начдив; командний пункт — КП {ка-ne); Організація Об'єднаних Націй — ООН).
Поняття «твірна основа» використовується щодо похідних афіксальних слів. Стосовно слів, утворених неморфологічними способами, цей термін може бути використаний умовно, оскільки для словотвірного аналізу важливим є з'ясування мотивації: у разі переходу слів з однієї частини мови в іншу, при зрощенні двох слів в одне, розщепленні багатозначного слова та виникненні омонімів.
Базою творення слів усіх частин мови, що активно поповнюються новоутвореннями в наші дні, виступають наявні в українській мові слова. Однак потенційна здатність слугувати базою для словотворення в різних частинах мови неоднакова. Іменникові основи є словотворчою базою для іменників {вишня — вишняк), прикметників {учитель — учи-тельський), дієслів {весло — веслувати), прислівників (мить — миттю). Від дієслівних основ творяться похідні дієслова (світити — просвітити), іменники (нагородити — нагорода, нагороджувати — нагородження), прикметники (тремтіти — тремтливий), прислівники (присідати — навприсядки). Прикметникові основи можуть бути базою для утворення прикметників здебільшого з модифікованим значенням здрібнілості, пестливості, збільшеності тощо (червоний — червоненький, червонісінький); дієслів (старий — старіти); прислівників (старуватий — старувато), іменників (новий — новина). Трансформування основ різних частин мови до слів інших частин мови здійснюється за допомогою суфіксів як словотворчих засобів, що мають неоднакову здатність включатися в міжкатегорійну словотвірну похідність.
В.Горпинич:
Твірна основа і словотвірна (твірна) база — це різні поняття, тому що позначають різні величини: Камчатка — камчатський, Мінеральні води — мінераловодський, гідроелектростанція— ГЕС — тут твірною базою виступають слово Камчатка і словосполучення Мінеральні води, а твірними основами — звукові комплекси камчат-, мінерал-... вод- і звуки г...е...с. Тому їх не можна ототожнювати. Твірна база є носієм частини компонентів (семантика, структура), з яких утворюється похідне слово, а компонент, до якого приєднується формант, стає твірною основою. Який компонент словотвірної бази стане твірною основою, буде відомо лише після приєднання форманта, тобто після завершення словотвірного акту, оскільки похідне слово, а отже, і твірна основа є результатом словотворення, а не його суб'єктом (суб'єктами словотворення є твірна база і твірний формант). Таким чином, формант утворює похідне слово від твірної бази, а приєднується до твірної основи.
Наприклад, формант -ець утворив похідне мовознавець від іменника мовознавство, а приєднався до твірної основи мовознав-. Якою буде реальна твірна основа з двох можливих у твірному прикметнику ялтинський, залежить не від самого прикметника, а від похідного слова і його форманта: а) якщо похідним словом буде катойконім з формантом -ц-і, то твірною основою буде компонент ялтин- {ялтинці)', б) якщо похідним словом буде прислівник з формантом ηο-...-u, то твірною основою буде компонент ялтинськ- {по-ялтинськи).
Отже, твірна основа зумовлюється похідним словом і його формантом. Тому твірна основа ні за структурою, ні за функцією не тотожна словотвірній базі, вона не виконує мотивуючої функції, не є частиною твірної бази (як і частиною похідного), а є спільною, з'єднувальною ланкою між твірним і похідним у словотвірній парі.
Твірна основа формується в складі похідного слова з потенційних компонентів твірної бази. Тому похідне слово має лише одну твірну основу і один формант: плодоовочесушарка від плодоовочесушіння — твірна основа плодоовочесуш- і формант -арк-а; сорокадворічний від сорок два роки — твірна основа сорок... -де-...ρ2%· і формант -а-...-о-...-ний.
Твірна основа не тотожна з коренем і лексичною основою слова. У складному слові два корені, а твірна основа одна: лісостеп від ліс і степ — твірна основа ліс-...-степ- (формант -О-...-0), а коренів два: ліс-, степ-.
Лексична основа відрізняється від твірної тим, що вона об'єднує в собі всі семи і морфи, які формують лексичне значення слова, а твірна основа з мотивуючого слова відбирає тільки деякі семи для похідного: лексична основа іменника човен має два значення: 1) річкове судно, 2) військове судно; з них для похідного човняр твірна основа човн- відбирає лише сему "річкове судно" (човняр — той, що робить човни; той, що перевозить людей човном); у лексичній основі вод- (від вода) містяться значення "рідина", "поверхня", "простір", "лікувальні джерела", "напій", "багатослів'я", а у твірній основі від похідного прикметника водний містяться лише значення "рідина"(водний розчин), "поверхня" (водна поверхня), "простір" (водний простір). Однак головна відмінність лексичної і твірної основ полягає в тому, що ці явища незіставлювані, оскільки належать до різних рівнів — лексична до лексичного, а твірна — до словотвірного. Отже, словотвірна база не входить повністю в похідне слово і твірну основу, а твірна основа повністю є складником похідного слова. Твірна основа як спільна ланка мотивуючого і мотивованого (твірної бази і похідного слова) виявляється при всіх способах словотворення, в тому числі і неморфологічних.
СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
В.Горпинич:
Науково прийнятного визначення способу словотворення сучасна лінгвістика ще не сформулювала. Існують такі визначення: 1) "Спосіб словотворення — це спосіб змінювання твірного слова чи словосполучення, внаслідок якого виникає нова лексична одиниця" або "формальна схема побудови похідного слова" (М.В.Нємченко); 2) "Способом словотворення називаються ті дії, які здійснює мова, утворюючи нове слово" (Б. М. Головін); 3) "Під способами словотворення слід розуміти тип словотворення або метод, за допомогою якого утворене те чи інше слово" (М. Д. Степанова); 4) "Способи словотворення — це узагальнено-диференційоване визначення того, як утворені й утворюються нові слова" (О.І.Моісеєв); 5) "Способи словотворення — це групи похідних слів, об'єднаних основним компонентом форманта" (О. М. Тихонов). Усі вони є робочими і якоюсь мірою розкривають поняття способу словотворення, але повністю не відповідають основним вимогам наукових дефініцій.
Найадекватнішим є визначення 1.1. Ковалика: "Під лінгвістичним поняттям "способи словотвору" розуміються структурно різні шляхи и прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів. Способи словотворення — це комплексна система використання різних структурних словотворчих засобів ... утворення дериватем ... на всіх етапах розвитку мови".
"Спосіб словотворення — це більша, ніж словотвірний тип, одиниця класифікації, що об'єднує ряд типів, які характеризуються одним і тим самим видом форманта (префікс, суфікс, постфікс і т. п.) в абстрагуванні від конкретних матеріальних втілень цього форманта в різних типах" (Граматика-70).
Існує дві основні класифікації способів словотворення:
а) за лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотвірних засобів (словотвірних ресурсів), вона називається традиційною;
б) за видом словотвірних формантів, точніше, за основними компонентами словотвірних формантів.
За лексико-граматичним характером словотвірної бази та словотвірних засобів розрізняють морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний.
Традиційна класифікація бере початок у працях В. М. Троїцького (1940), який розрізняв морфологічний, синтаксичний і семантичний способи. Теоретично обґрунтував та ввів у науковий і практичний обіг лексико-граматичну класифікацію В. В. Виноградов, доповнив її безсуфіксним (рваный —рвань, черный — чернь) та морфолого-синтаксичним способом. Пізніше її розширив М. М. Шанський, обґрунтувавши наявність ще й абреавіатурного способу.
За видом основних компонентів твірних формантів виділяються такі способи словотворення: 1) суфіксальний (ох+ну-ть); 2) префіксальний (пра+мова); 3) постфіксальний (навчати+ся); 4) суфіксально-префіксальний (при+береж+ний); 5) суфіксально-постфіксальний (кристал+ізувати+ся); 6) суфіксально-префіксально-постфіксальний (пере+морг+увати+ся); 7) префіксально-постфіксальний (на+їсти+ся); 8) основоскладання (водомет); 9) словоскладання (Івангород, швидко-швидко); 10) абревіатурний (УТН); 11) зрощення (вельмишановний); 12) семантичний ("Таврія" — марка машини); 13) універбаційний (((Вечірка "—"Вечірній Київ"); 14) конверсійний (наречена); 15) флективний (Ярослава); 16) акцентуаційний (замок — замок).
Існує практика поділяти всі способи словотворення на морфологічні і неморфологічні. До морфологічних відносили всі способи, при яких похідне слово утворювалося за допомогою морфем (суфіксальний, префіксальний, безафіксний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний, абревіатурний, флективний, основоскладання), всі інші — до неморфологічних. Звичайно, підстави для такого поділу були тоді, коли словотворення розглядалося як різновид морфологічних явищ, сам словотвір мислився як підрозділ морфології, а морф вважався твірною одиницею слова. Однак після того як словотворення осмислилося як самостійний рівень мови, коли було обґрунтовано поняття словотвірного форманта та вивчено його функції і дериватологія вийшла з-під опіки морфології, зникло наукове підґрунтя для поділу словотвірних способів на морфологічні і неморфологічні. До того ж, як слушно зауважує О. А. Земська, термін "морфологічні способи словотворення" не передає адекватно зміст означуваного поняття і спричиняє недоречні асоціації зі словом "морфологія".
У працях І.І. Ковалика, О. А. Земської та інших дериватологів залежно від кількості твірних основ у похідних словах способи словотворення поділяються на дві групи. До першої групи належать способи творення слів з однією твірною основою, до другої — способи творення слів з кількома твірними основами (словоскладання, основоскладання, зрощення, абревіація, універбація). Сама собою ця класифікація не є надто плідною в пізнанні словотвірних закономірностей. Та не це її слабке місце. Річ у тім, що вона вступає в суперечність з науковим уявленням про словотвірну структуру похідного слова як про бінарну величину — твірна основа + формант. Якщо визнати, що похідне слово може мати кілька твірних основ (твірна основа + твірна основа + формант), то це означає оголосити псевдонауковою в лінгвістиці одну з фундаментальних закономірностей про бінарний характер мовних явищ і процесів розвитку, а у філософії відкинути єдність діалектичних протилежностей як форму існування і розвитку явищ природи.
Крім того, твердження про те, що у твірному слові може бути кілька твірних основ, вступає у суперечність і з поняттям про словотвірне значення. Відомо, що словотвірне значення формується внаслідок взаємодії форманта з твірною основою. Якщо твірних основ кілька (а вони різні за значенням — пор. чорнобривці < чорні брови), то в похідному слові слід чекати і кілька словотвірних значень. А це нонсенс.
У похідному слові одне словотвірне значення і одна твірна основа, але вона може складатися з кількох лексичних основ {чорнобривці квіти — чорн+о+брив+ці, білосніжний колір — біл+о+сніж+ний). Тому в похідних словах немає диференційної ознаки для класифікації способів словотворення за кількістю твірних основ у похідному слові. Але явище кількості лексичних основ (не твірних основ) у слові як семантичній одиниці може бути диференційною ознакою для поділу слів на прості і складні: якщо в слові є одна лексична основа, то таке слово називається простим (туман, пшениця); якщо ж у слові є кілька лексичних основ або їх частин, то воно називається складним (синьоокий, нововолодимирівський, завгосп, рибартіль, облагробуд). Способи словотворення можуть розрізнятися за кількістю лексичних основ або їхніх частин у твірній основі: у складних словах чорнобривці, білосніжний є по одній твірній основі — чорн-... ...-брив-..., 6ІЛ-...-СНІЖ-, кожна з яких складається з двох лексичних (чорн+о+брив-, біл+о+сніж-), а у простих словах туманний, сніговик також по одній твірній основі (туман-, снігов-), але кожна з них складається з однієї лексичної основи.
За наявністю чи відсутністю афіксів у складі словотвірних формантів способи словотворення поділяються на афіксні і безафіксні. Якщо в складі словотвірного форманта є афікс (субстанціальний або нульовий), то відповідний спосіб словотворення називається афіксним (суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, конверсійний, флективний).
Якщо ж у складі словотвірного форманта немає афіксів, то відповідний спосіб називається безафіксним (чисте словоскладання, зрощення, акцентуаційний, абревіаційний).
На думку О. А. Земської, поняття "спосіб словотворення" в синхронному і діахронному планах має різний зміст. У діахронному словотворі воно відповідає на питання, за допомогою яких засобів і яким шляхом утворилося похідне слово. У синхронному словотворі воно відповідає на питання, за допомогою яких засобів виражається словотвірне (дериваційне) значення похідного слова. Тому О.А.Земська вважає, що на сучасному етапі вивчення словотвору принципово важливим є розмежування діахронних і синхронних способів словотворення. Однак практично здійснити це розмежування їй не вдалося: один і той самий спосіб у неї може бути і синхронним і діахронним: зрощення типу сумасшедший — діахронний лексико-синтаксичний спосіб, а зрощення долгоиграющий — синхронний лексико-синтаксичний спосіб; перехід однієї частини мови в іншу типу прийменника благодаря — синхронний морфолого-синтаксичний спосіб, а перехід внаслідок тривалого історичного періоду — діахронний морфолого-синтаксичний спосіб.
На думку Г. О. Ніколаєва, спосіб словотворення безпосередньо пов'язаний з дериваційним процесом, тому будь-який спосіб словотворення діахронний. Поділ способів на діахронні й синхронні невиправданий, тому що всі похідні слова, незалежно від способу їхнього творення, є результатом словотвірних процесів і тому перебувають в однакових відношеннях щодо сучасної словотвірної системи.
За переконанням І. І. Ковалика, наявні способи словотворення у мові використовуються на різних етапах її розвитку, тому й немає достатніх підстав для того, щоб одні способи словотворення кваліфікувати діахронними, а інші синхронними, тому що способи словотворення по суті є панхронними. З цього погляду не можна плутати чи ототожнювати способи словотворення з аспектом вивчення словотворення, який дійсно може бути і синхронним, і діахронним.
Сутність самих способів словотворення і при синхронному і при діахронному аспектах залишається однією й тією самою, а провідні способи словотворення — суфіксація і основоскладання — діють з часів праіндоєвропейської мови і понині. Різною буває лише їхня активність у певні періоди історії.
Лекція № 3