ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ПЕТРОВИЧА ДОВЖЕНКА

(1894 - 1956)

30 серпня 1894	Народився в околиці В’юнище містечка Сосниці на Чернігівщині в родині хлібороба. Два важливих чинники формували душу малого Сашка: жалість і теплі почуття до близьких ; раннє відчуття краси, навіяне природою.
1903	Навчається в Сосницькій чотирикласній парафіяльній школі.
1907	Зарахований до Сосницького міського чотирикласного училища. Навчається на відмінно. Захоплюється читанням, кресленням, малюванням.
1911	Вступає до Глухівського вчительського інституту. Вперше знайомиться з українськими книжками у товаришів („Літературно-науковий вісник” і газета „Нова Рада”).
1914	Вчителює у Житомирі, викладає фізику, природознавство, географію, історію, гімнастику. Одружується з учителькою Варварою Семенівною Криловою.
1917-1919	Вступає до Комерційного інституту та Академії мистецтв у Києві.
1920	Завідує партійною системою в м. Житомирі. Працює секретарем Київського губернського відділу міської освіти.
1921-1923	Перебуває на дипломатичній роботі. Працює в консульствах УРСР у Варшаві та Берліні. Вступає до приватного художнього училища в Берліні.
1923-1926	Працює в Харкові в редакції газети „Вісті ВУЦВК” художником-ілюстратором і карикатуристом. Зближується з діячами літературно-мистецьких угруповань „Гарт” і „Плуг”.
1926-1927	Працює режисером на Одеській кінофабриці. Ставить комедії за власними сценаріями – „Ягідка кохання”, „Вася-реформатор” (1926), пригодницький фільм „Сумка дипкур’єра” (1927), в якому зображено нелегку роботу. патріотизм перших радянських дипломатів.
1928	Одружується вдруге з відомою актрисою і режисером Юлією Іполитівною Солнцевою. Працює на Київській кіностудії. Ставить кінофільм „Звенигора”, в якому втілено мрії народу про вільне життя без панів, голоду і трагедій.
1929	З’являється кіноповість „Арсенал” про повстання робітників київського заводу „Арсенал” проти Центральної Ради у січні 1918 року.
1930	Здійснює постановку кіноповісті „Земля”, в якій зображено процес колективізації на селі початку 30-х років ХХ століття.
1930-1931	Туристична подорож (Франція, Німеччина, Англія, Чехословаччина).
1932	Великий успіх „Землі” на фестивалі у Венеції. Створює перший звуковий фільм „Іван” про будівництво Дніпрельстану.
1933-1935	Працює на кіностудії „Мосфільм”. Виїжджає у творчу подорож на Далекий Схід. Пише кіноповість „Аероград” про охорону кордонів СРСР.
1939	Створює історико-революційну епопею „Щорс” про червоноармійського командира Миколу Щорса, який загинув у боях з військами УНР.
1939-1940	Працює політпрацівником в Галичині.
1941	Пише сценарій фільму „Тарас Бульба”.
1941-1956	Працює над своїм „Щоденником”.
1946-1948	Працює на студії „Мосфільм”. Пише кіноповість „Мічурін”, ставить документальний фільм „Країна рідна”, готує нотатки епопеї „Золоті ворота”.
1949-1952	Читає лекції у Всесоюзному державному інституті кінематографії. Написав кіносценарій „Прощай, Америко”, низку статей з питань кіномистецтва. Закінчив кіноповість „Антарктида”.
1952-1956	Виїжджає на будівництво Каховської ГЕС. Пише кіноповісті „Зачарована Десна” (1954-1955), „Поема про море” (1955-1956), за яку був удостоєний Державної премії.
25 листопада 1956	Помирає у Москві. Похований на Новодівочому кладовищі.
1958-1964	Ю.Солнцева здійснює постановку широкоформатних фільмів за кіноповістями О.Довженка – „Повість полум’яних літ”, „Поема про море”, „Зачарована Десна”, „Незабутнє”.
1994	Оголошено ЮНЕСКО роком О.Довженка на честь сторіччя з дня його народження.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Кіноповісті олександра довженка „україна в огні”

Кіноповість „Україна в огні” – багатоплановий, багато проблемний твір. Звернення автора до моральних проблем, загальнолюдських цінностей робить його близьким і хвилюючим для всіх поколінь. Сценарій фільму складається з 50 епізодів-картин, а кожна з них – з певної кількості кінокадрів. Епізоди, що лягли в основу цих розділів, мають таку виняткову силу, що сягають символів:

• люди у ярмах і шлеях в середині ХХ століття орють землю;

• цнотлива і скромна дівчина відчайдушно пропонує себе першому стрічному, але нашому воїну, аби не дістатися ворогові;

• хлопець обіцяє коханій повернутися до неї, щоб з ним не трапилось;

• двоє українців душать один одного на колючому дроті концтабору через переконання;

• батько записує дочку на німецьку каторгу;

• син-дезертир вбиває власного батька;

• мати жене сина-поліцая дрючком у партизани.

Світ знову розколовся на „своїх” і „чужих” незалежно від ступеня кровної спорідненості, тому кожна така картина – відображення кричущих суперечностей, якими сповнене життя нашого народу, безмежної, як зовнішньої, так і внутрішньої трагедії України під час війни проти фашистської Німеччини.

Україна – це насамперед українці. Вони у повісті постають працьовитими, відважними, терпеливими, з одвічним потягом до краси. Разом із тим столітні пута рабства привчили їх до покірності, політичної несвідомості та байдужості, страху. Їх не вчили власної історії, тому не стали в пригоді у боротьбі проти ворога ніхто „із славних прадідів, великих воїнів”.

Навіть фашистські офіцери дивуються: „До чого народ зіпсовано. Все доносять...”. Ернест фон Крауз говорить: „У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії... Вони вже 25 літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби!.. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...”.

О.Довженко показує багатодітну й щасливу родину Запорожців, яка дружно співає улюблену материну пісню „Ой піду я до роду гуляти”. На чолі роду – голова колгоспу Лаврін Запорожець. Мати, Тетяна Запорожчиха, центр родини, її душа. Сини: Роман – лейтенант прикордонних військ, Іван – артилерист, Савко – чорноморець, Григорій – „майстер урожаю”, Трохим – рільник, щасливий батько 5 дітей. А ще „дочка Олеся – всьому роду втіха”. Дружну, роботящу родину розвіяла війна. У перші ж дні вона забрала життя сміливого, але нерозважливого Савка, поранила матір, кинула у вир боїв синів. Батька, Лавріна Запорожця, чекало гірше за смерть – звинувачення у зрадництві, бо він став старостою. Примушував людей орати землю, тягнути ярмо замість коней – щоб зліші були, не корилися ворогові та йшли в партизани. Склав список найкращих сільських парубків та дівчат для відправки до Німеччини, подавши при цьому знак партизанам, щоб вони визволили молодь. Але знайшовся зрадник – і ось уже Запорожець за колючим дротом концтабору. Потім звільнення. А далі звинувачення у зрадництві. За всі пережиті страждання, щирий патріотизм та добрі справи на Лавріна чекає лише ганебна смерть запроданця. Така неприкрита правда життя. Тільки випадок рятує його – приїжджає з-за Дніпра син Роман, командир партизанського загону.

Закінчується повість так, як і починалася, - щасливою зустріччю хоч і поріділого, але багатого на красивих і сильних людей роду Запорожців. Знову лунає улюблена материна пісня, хоч і без неї (мати загинула разом зі своїм селом). Отже, рід залишився жити, і О.Довженко вбачає в цьому символ безсмертя українського народу.

Кіноповість „Україна в огні” написана О.Довженком у дуже стислі строки, так само швидко він зняв і фільм. Але замість визнання і вдячності митцеві кінофільм і повість були засуджені й заборонені. Фільм взагалі не вийшов на екрани, а повість уперше опублікована вже після смерті письменника.