
- •Моделювання економічного ризику
- •8.1. Теоретико-ігрова модель
- •8.1.1. Концепція теорії гри
- •8.1.2. Економічне середовище
- •8.1.3. Функціонал оцінювання
- •8.1.4. Функція ризику
- •8.1.5. Матриця ризику
- •8.1.6. Неперервний випадок
- •8.2. Інформаційна ситуація
- •8.3. Прийняття рішень в умовах ризику
- •8.4. Критерії прийняття рішень
- •8.4.1. Перша інформаційна ситуація (і1)
- •8.4.1.1. Критерій Байєса
- •8.4.1.2. Модальний критерій
- •8.4.1.3. Критерій мінімального сподіваного значення несприятливих відхилень від моди
- •8.4.1.4. Критерій мінімальної дисперсії
- •8.4.1.5. Критерій мінімальної семіваріації
- •8.4.1.6. Критерій мінімального коефіцієнта варіації
- •8.4.1.7. Критерій мінімального коефіцієнта семіваріації
- •8.4.2. Друга інформаційна ситуація (і2)
- •8.4.3. Третя інформаційна ситуація (і3)
- •8.4.3.1. Ряд пріоритетів. Перша формула Фішберна
8.4.1.4. Критерій мінімальної дисперсії
У випадку, коли
+
чи
,
оптимальне рішення
задовольняє умову:
:
(
;
Р)
=
(
;
Р),
де D–(
; Р) = (
(
;
Р))2
=
— величина
дисперсії для рішення xk.
Обчислення величини
;
Р)
можна здійснити також згідно з формулами:
.
8.4.1.5. Критерій мінімальної семіваріації
У випадку, коли
+
чи
,
оптимальне рішення
задовольняє умову:
:
,
де:
—
величина
семіваріації
для рішення xk;
(у
випадку, коли
величина семіваріації
= 0); к
= {
}
— вектор індикаторів несприятливих
відхилень для рішення хk
по відношенню до байєсівської оцінки
В (хк;
Р)
(k
= 1,
...,
m).
Наприклад, якщо , то
kj
=
.
Приклад 8.6. Виходячи з умови задачі про фруктового дилера (приклад 8.2), знайти рішення, яке є оптимальним з позицій:
а) критерію мінімальної дисперсії;
Розв’язання: а) Для обчислення дисперсій скористаємося отриманими під час розв’язання прикладу 8.4 оцінками Байєса для відповідних рішень:
;
47,5;
50;
42,5;
28,75.
Тоді:
;
(х1;
Р)
=
;
;
(х2;
Р)
=
;
;
(х3;
Р)
=
16,58;
(х4;
Р)
=
23,58;
(х5;
Р)
=
25,59.
Отже, згідно з критерієм мінімальної дисперсії (чи мінімального середньоквадратичного відхилення) найкращим слід вважати рішення х1, другий рейтинг має рішення х2, потім — х3.
б)
Оскільки F
= F+,
то індикатор несприятливого відхилення
kj
=
1 в тому
випадку, коли
.
Оскільки
j
= 1, ..., 5,
то
11
=
12
=
13
=
14
=
15
=
0, тобто
для рішення
х1
величина
.
Для рішення х2:
21 =
1; 22
= 23
= 24
= 25
= 0;
=
21
· р1
= 0,1;
.
Для рішення х3:
31 =
32
= 1; 33
= 34
= 35
= 0;
=
р1
+ р2
= 0,3;
.
Для рішення х4:
41=
42
= 1; 43
= 44
= 45
= 0;
=
0,3;
.
Для рішення х5:
51=52
= 1; 53
= 54
= 55
= 0;
=
0,3;
.
Отже, згідно з критерієм мінімальної семіваріації знову найвищий рейтинг має рішення х1, другий — х2, потім — х3.-
8.4.1.6. Критерій мінімального коефіцієнта варіації
Якщо ФО має позитивний інгредієнт (F=F+), то оптимальним слід вважати рішення
де
— величина
коефіцієнта варіації для рішення xk.
8.4.1.7. Критерій мінімального коефіцієнта семіваріації
Якщо F=F+ , то оптимальним слід вважати рішення
де
— величина
коефіцієнта семіваріації для рішення
xk.
Розв’язання. Якщо дилера задовольняє щоденний прибуток в 40$, то рішення х1 для нього є найкращим, оскільки воно є безризиковим ( (х1; Р) = 0).
Якщо ж щоденний прибуток в 40$ дилера не задовольняє, то перед ним виникає проблема вибору рішення, яке б враховувало в оптимальному співвідношенні як величину ризику, так і величину сподіваного прибутку.
Рішення цієї проблеми можна здійснити, зокрема, за допомогою критерію мінімального коефіцієнта варіації.
Використовуючи результати, отримані під час розв’язання прикладів 8.4 та 8.6, приходимо до оцінок:
тобто найкраще співвідношення між величиною ризику та величиною сподіваного прибутку забезпечує рішення х2, потім — х3.
Аналогічний результат отримуємо також під час використання коефіцієнта семіваріації (переконайтесь у цьому самостійно).-