58. Конституційно – правовий статус Президента України .

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України визнавався не тільки главою держави, але й главою виконавчої влади. Чинна Конституція України вивела Президента України за межі класичної тріади гілок влади, передбачивши для нього особливе, самостійне місце в державному механізмі.

Глава держави – це здебільшого одноосібний вищий орган Державної влади, який є уособленням держави і виконує представницькі функції. Залежно від обраної форми правління та багатьох інших політико-правових чинників його роль у державному механізмі різних країн характеризується суттєвими відмінностями. Йому може надаватися різний обсяг повноважень, які до того ж можуть бути реальними або номінальними.

Використання у ч. 1 коментованої статті терміна «глава держави» не означає, що Президент поставлений Конституцією над усіма іншими органами державної влади і не передбачає встановлення субординаційних зв'язків між ним та парламентом або урядом. Його роль у державному механізмі полягає не в тому, щоб бути над гілками влади, а в тому, щоб бути поряд з ними, забезпечуючи єдність державної влади і державної політики, цілісність державного механізму. Не перебуваючи з іншими органами державної влади у відносинах влади – підкорення, Президент України наділяється достатнім обсягом повноважень, щоб неупереджено, авторитетно й оперативно забезпечувати узгоджене функціонування всіх гілок влади, вирішувати конфлікти, що виникають всередині державного механізму.

Частина 2 коментованої статті проголошує Президента України гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, формулюється функціонально-цільове призначення цього інституту, головний політико-правовий вектор його діяльності. Згідно з Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. державний суверенітет – це верховенство, самостійність, повнота і неподільність державної влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Конституційне закріплення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету означає, що глава держави повинен використовувати всі свої повноваження для забезпечення існування України як незалежної, самостійної держави.

Як правило, терміни «державний суверенітет» і «територіальна цілісність» вживаються разом як єдине політико-правове явище, оскільки лише комплексне їх забезпечення здатне зберегти міжнародно-правовий «статус кво» держави. Для того щоб Президент України мав реальні можливості для гарантування державного суверенітету й територіальної цілісності України, його конституційний статус як глави держави підкріплений значними повноваженнями у зовнішньополітичній сфері України і як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Поряд із забезпеченням державного суверенітету й територіальної цілісності України на главу держави покладено завдання гарантувати додержання Конституції України. Йдеться про те, що Президент України, ефективно використовуючи надані йому повноваження, має забезпечити реальність реалізації конституційних приписів, стабільність встановленого конституційного правопорядку. При цьому він може діяти як безпосередньо, самостійно вирішуючи конкретні питання, так і опосередковано, через інші органи державної влади, вимагаючи, щоб вони нормально функціонували й оперативно вирішували питання, віднесені до їхньої компетенції.

Конституційне визнання Президента України гарантом прав і свобод людини і громадянина цілком логічно випливає з проголошення людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності й безпеки найвищою соціальною цінністю. Оскільки саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, то й для Президента, який цю Державу уособлює і представляє, ці соціальні цінності мають становити серцевину його діяльності. Але це зовсім не означає, що глава держави повинен вирішувати всі питання, пов'язані із забезпеченням прав людини і громадянина Роль Президента як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина є багатогранною. Насамперед це положення коментованої статті стосується діяльності самого глави держави, яка має бути взірцем відповідності Конституції і бути спрямованою на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Крім того, виконуючи цю функцію, Президент має право вимагати від усіх органів державної влади неухильного дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Якщо Президент вважає неконституційними певні правові акти Верховної Ради України, він має право звернутися до Конституційного Суду з відповідним конституційним поданням. Якщо закон України, що надійшов йому на підпис від Верховної Ради України, на думку Президента, є неконституційним, він має скористатися правом вето і повернути його до парламенту на повторний розгляд; коли ж конституційність закону є сумнівною, він може підписати його і водночас звернутися з конституційним поданням до Конституційного Суду України. Дія нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути зупинена Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду. Щодо актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то Президент може з мотивів невідповідності цих актів Конституції або порушення прав і свобод людини і громадянина скасувати їх.

Виступаючи в ролі гаранта Конституції, прав і свобод людини і громадянина, Президент України уповноважений з названих позицій оцінювати зміст діяльності відповідальних перед ним і підконтрольних йому органів, а також керівників тих державних структур, щодо яких глава держави приймає рішення з кадрових питань.

Президент України володіє й рядом інших правових можливостей впливати на рівень конституційної законності, реалізацію прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, через звернення до Верховної Ради України він може викласти власне бачення цієї проблеми й орієнтувати парламент на реалізацію першочергових законопроектів у тій чи іншій сфері суспільного життя. Реалізу-ючи право законодавчої ініціативи, глава держави може вносити проекти законів про зміни і доповнення до Конституції та законів України. Контролюючи уряд, Президент впливає на формування проекту Державного бюджету України, витрачання державних коштів, що безпосередньо зачіпають рівень соціальної підтримки населення, реалізацію соціально-економічних прав громадян. В арсеналі Президента України є й такі інструменти індивідуального захисту і забезпечення прав громадян, як вирішення питань громадянства, політичного притулку, здійснення помилування, нагородження державними нагородами тощо.

Президент України як глава держави і гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина і як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України при виконанні своїх державних функцій відповідно до Конституції та законів України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України. Він вживає заходів шодо припинення діяльності незаконних воєнізованих формувань, а також будь-яких спроб використання Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Президент України розглядає перед внесенням на затвердження Верховною Радою України розроблені Кабінетом Міністрів України загальнодержавні програми у сфері національної безпеки і оборони, програми військового, військово-політичного та військово-технічного співробітництва України з іншими державами та між народними союзами.

Як представник України на зовнішньополітичній арені, як керівник зовнішньополітичної діяльності держави Президент України забезпечує проведення активної зовнішньої політики України, рівноправне і взаємовигідне співробітництво України із зарубіжними державами, сприятливу зовнішньополітичну атмосферу, повноцінне входження України до світового співтовариства, запобігає втручанню у внутрішні справи України з боку інших держав.