Розділ 2 самобутність мотивів та авторського стилю івана малковича

2.1. „Художній світ” як категоріальне поняття

„Художній світ письменника”, „художній світ літературного твору” – це словосполучення, що мають категоріальний (термінологічний) статус. Поняття художній світ досить поширене в літературознавчих роботах. Однак ця категорія ще не отримала достатньої наукової однозначності й чіткості. Скоріше, навпаки, наявна тенденція розглядати це поняття як описове, нечітке, таке, що не має категорійної визначеності. Художній світ нерідко ототожнюється з твором, із сукупністю творів певного письменника, з картиною світу як філософською категорією тощо. Художній світ як узагальнююче поняття в аналізі літературного твору виражає загальну властивість мистецтва бути цілісним.

У словниках літературознавчих термінів та в літературних енциклопедіях, що видавалися ще кілька десятиліть тому, ці поняття навіть не згадувалися. Проте термін „художній світ” уже коментується у популярному „Літературознавчому словнику-довіднику” за редакцією Р. Гром’яка та у „Літературознавчій енциклопедії. Т. 2” Ю. Коваліва. А це засвідчує, що розпочався процес онауковлення цих вільних у вживанні термінів. У „Літературознавчому словнику-довіднику” за редакцією Р. Гром’яка дається таке визначення: „Художній світ – створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо)” [25, с. 730]. Художній світ є другою, вищою духовною реальністю. Це поняття конкретизують у зв’язку з його суб’єктом (художній світ письменника) і формою втілення (світ художнього твору). Єдність художнього світу забезпечується темою, ідейним пафосом, композицією і стилем твору, тобто змісто- і формотвірними чинниками. У „Літературознавчій енциклопедії. Т. 2” Ю. Коваліва поняття „художня дійсність” трактується тотожно до терміна „художній світ”. Вона виступає явищем відмінним від довкілля, але рівнозначним йому. Художня дійсність постає у двох планах – автора та героя. Завдяки цьому розмежовується авторська свідомість і стає можливим діалог, унаслідок чого створюється ілюзія об’єктивності художньої дійсності, де існують персонажі, переплітаються внутрішні та зовнішні події, виникають конфлікти. Органічність художньої дійсності, як зазначає Ю. Ковалів, залежить від майстерності автора, його світобачення, естетичних смаків [24, с. 566]. Уперше обґрунтував необхідність аналізу літературного твору як цілісного художнього світу Д. Ліхачов у 1968 р. На його думку, специфіка твору полягає не в правдивості відображення реальності. Д. Ліхачов критикує поверхневий аналіз без розуміння особливих творчих ракурсів при перетворенні дійсності. Найголовніші властивості внутрішнього поетичного світу – цілісність, системність, власний смисл і закономірності [26, с. 76]. Вищезазначені характеристики випливають із подвійної природи художнього твору: з одного боку, він є відображенням світу реальності, з іншого – результат активного перетворення її письменником. Тобто будівельним матеріалом для створення внутрішнього світу виступає довкілля митця, але створює він цей світ залежно від власних уявлень про те, якою має бути реальність [26, с. 78]. Тому художній світ характеризується умовністю: певним спрощенням або, навпаки, більшим багатством щодо реального [26, с. 79].

У працях сучасних вчених (М. Гіршмана, Р. Гром’яка, І. Єсаулова, В. Федорова та ін.), які у свою чергу спираються на ідеї М. Бахтіна, Д. Ліхачова, О. Скафтимова цілком справедливо стверджується, що креатований письменником у літературному творі художній світ є моделлю універсуму, „всесвітом у мініатюрі”. Разом із тим, слід говорити і про художній світ митця, який варто розглядати як інтегральну категорію, втілений у художній творчості результат діяльності автора, плід його уяви, реалізацію творчого потенціалу.

Індивідуальний світ і художній світ митця не тотожні, але вони виникають, існують і змінюються за однаковими законами – законами людської психіки. Світ існує як певна структура лише тоді, коли людина усвідомлює його таким, і руйнується, перетворюється на хаотичні уламки одночасно із розпадом або зміною цього усвідомлення. Тому „картина чи модель світу (реального або художнього), як результат осмислення людиною власного буття, завжди відповідає рівню розвитку її свідомості, одночасно відображаючи обставини формування цієї свідомості” [18, с. 35]. Особливо яскраво ця сутність людської психіки виявляється, коли ми маємо справу з художнім світом митця, який усвідомлює себе і світ через творче осмислення буття. Кожен поет, художник створює свій неповторний варіант світосприйняття, власний художній світ, який виділяє його серед інщих. Художній світ є потужним засобом впливу на читача, а отже, він є складовою поетики твору. Проте, ця складова не стоїть поряд з „технічними” виражальними засобами.

Художній світ – фундаментально-змістовий засіб. Дослідник Г. Клочек зауважує: „Про художній світ можна і треба говорити як про феномен, утворений подвійною інтенціональністю. З одного боку, його своєрідність визначається особливостями художнього мислення автора, його світобаченням (світорозумінням, світосприйманням). З іншого боку, про нього треба говорити як про феномен, що присутній у свідомості реципієнта, сформований там у процесі сприймання твору. Художній світ, витворений інтенцією митця, скорегований в процесі сприймання інтенцією рецепієнта, і тому є „продуктом”, сформованим інтенцією автора та інтенцією читача” [19, с. 5].

Категорію художнього світу можна кваліфікувати як „естетичний об’єкт”, як зміст естетичної діяльності (споглядання), спрямованої на твір” [20, с. 124]. Цей концепт Бахтіна є близьким до концепту Інгардена, який вважав, що „сам твір у схематичному вигляді є художнім предметом, а конкретизація – естетичним предметом” [21, с. 124]. Послідовниками ідей Р. Інгардена на сучасному етапі постають М. Гіршман та І. Єсаулов. На їхню думку, художній світ твору виникає та існує лише в сьогочасній свідомості реципієнта (І. Єсаулов). М. Гіршман так визначає досліджуване поняття: „Поетичний світ – ідеальний, духовний зміст твору. Художній текст, висловлювання – необхідна форма існування цього змісту. А твір у його повноті – це двоєдиний процес перетворення світу в художньому тексті і перетворення тексту в цілісний світ” [27, с. 9]. За твердженням вчених, цілісність художнього світу забезпечується через діалог автора і читача, їхнє гармонійне сходження.

Художній світ твору як естетичний об’єкт „живе” в свідомості читача. Тривалість цього „життя”, рівень його актуалізації так само як і частота „повернення” до нього визначається багатьма чинниками, які в своїй сукупності складають те, що можна іменувати критеріями оцінки художності.

Художній світ постає „енергетичним феноменом” [19, с. 5]. Його енергетика породжується візуальною виразністю, смислогенеруючою настроєвістю, гуманістичною спрямованістю та багатьма іншими чинниками, серед яких не завжди очевидною, але завжди сущою є його цілісність, системна організованість.

Енергетика художнього світу визначається енергетикою автора як особистості. Своєрідність художнього світу визначається своєрідністю світобачення (світорозуміння, світосприймання) митця. Звідси – і один з найважливіших методологічних постулатів: аналіз художнього світу письменника – це дослідження його бачення, його художнього мислення, це „з’ясування характеру відношення пізнаючого до пізнаваної дійсності, наявну в нього загальну концепцію дійсності і її специфічний відтінок” [19, с. 37]. Йдеться про першу фазу (перший крок) дослідницького алгоритму. Наступний крок – виявлення залежності між своєрідністю художнього світу, його домінантами та поетикальною (виражально-зображувальною) технікою. Домінанти художнього світу виконують функцію внутрішніх системотворчих чинників.

Сучасний дослідник О. Пипенко звертає увагу на дворівневу концепцію художнього світу: „Художній світ, що розглядається як естетичне буття, має принципово двошарову природу: він співвідноситься як з художньою формою, так і зі змістом естетичного об’єкта” [24, с. 23]. Художній світ літературного твору чи окремого письменника є тим об’єктом дослідження, пізнання якого виступає пізнанням сутнісного моменту явища (чи то окремого літературного твору, чи то творчості окремого письменника).

На думку Ю. Безхутрого, художній світ має свою структуру, зумовлену особливостями взаємодії автора (авторською позицією і концепцією світу) і героїв, специфікою форм оповіді, часу і простору, він носить образний характер. „Це справді інтегральна система, яка разом із тим утілюється у конкретних творах даного автора” [23, с. 22]. Час і простір, візуальність, предметність, кольористика, озвучення і т.д. – операціональні категорії характеристики художнього світу. Художній світ – системно організоване утворення, і тому усі його складові, які представлені щойно названими категоріями, перебувають у системних зв’язках. Виявлення системних зв’язків потребує простеження організуючої дії домінуючого компонента. Йдеться про внутрішній системотворчий чинник. Художній світ – це феномен, що створюється в свідомості читача в процесі сприймання художнього тексту. Ось чому аналіз поетики тексту з рецептивних позицій передбачає виявлення системи прийомів (засобів), які утворюють у свідомості читача своєрідний світ.

Отже, „художній світ письменника” – це словосполучення, що має термінологічний статус. У найширшому розумінні художній світ – результат психічної діяльності митця, спрямованої на осягнення буття в усіх його проявах та на людину з притаманним їй складним комплексом духовних запитів і матеріальних потреб. Художня реальність, не є аналогом світу реального і не претендує на документальну точність відображення дійсності. Індивідуальний світ і художній світ митця не тотожні, але вони виникають, існують і змінюються за законами людської психіки. Художній світ варто розглядати крізь призму світогляду автора, адже вся творчість пронизана внутрішніми зв’язками. Він характеризується умовністю, поєднуючи вигадку та реальність як основу творчого імпульсу митця.

Художній світ являє собою цілісну концепцію дійсності, втілену в текстуальну площину твору мовностилістичними та іншими зображально-виражальними засобами. Письменник створює свій неповторний варіант світосприйняття, власний художній світ, який виділяє його серед інщих, виступає потужним засобом впливу на читача, одночасно це феномен, що створюється в свідомості читача в процесі сприймання художнього тексту.