14. Листи читачів як джерело економічної інформації для журналістського матеріалу.

Відповідно до ст. 306 ЦК України, листи є власністю адресата та можуть використовуватися шляхом опублікування лише за згодою особи, яка надіслала їх, та адресата. Але з цього правила є винятки - наявність громадського інтересу. Тож підставою для публікації приватних листів може бути суспільна значущість викладеної у них інформації, навіть якщо відсутні дозволи на публікацію як особи, яка їх написала, так і адресата.  

Стаття 36 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» прямо зазначає: «Редакція не зобов'язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій». Конституційно гарантована свобода діяльності ЗМІ передбачає, що журналіст/редакція самостійно обирають для своїх публікацій теми та інформацію (ст. 2 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації»). Більше того, забороняється попереднє погодження матеріалів або примушування засобів масової інформації опублікувати чи заборонити до публікації якусь інформацію. Такі дії розглядаються як цензура або втручання в професійну діяльність журналістів і ЗМІ відповідно до ст. 45-1 ЗУ «Про інформацію».  

Стандарт Європейського Суду з цього питання полягає в тому, що ніхто не може впливати на вибір журналістом як джерел інформації, так і самої інформації, яку він хоче публікувати.

В українському законодавстві ця норма закріплена також в ч. 2 ст. 45 Закону України «Про інформацію»: «Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм та джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом».

Безумовно, що публікація критичних листів не до вподоби об’єктам критики, які часто звертаються з позовами як до редакції, так і до автора. Редакція відповідає за те, щоб зміст опублікованого нею листа не містив:

   - закликів до   захоплення    влади,    насильницької    зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;

    - пропаганди війни, насильства та жорстокості;

    - розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

    - розповсюдження   порнографії;

та не мав на меті:

    - вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь;

    - втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

   - розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника

Опубліковані газетою листи необхідно зберігати як документальні докази, які можуть бути використані в суді на підтвердження добросовісності журналіста.

«Відкриті листі» 

Часто журналісти переконані, що публікація в газеті «відкритих» листів, адресованих Президенту України, Кабінету Міністрів, Раді Суддів, Генеральному прокуророві та іншим не менш поважним інстанціям автоматично звільняє редакцію від відповідальності, оскільки інформація вже є поширеною. Але це не так.

Існує достатньо широка судова практика з цього питання, яка досить чітко визначає наступне:

      -    суд встановлює факт існування листа, перевіряючи його «справжність»;

-         використання «відкритого листа» є правомірною дією журналіста;

-         необхідні докази оприлюднення листа його авторами;

-         аналіз тексту «відкритого листа» включає загальні критерії щодо достовірності інформації, її суспільної значимості, розділення фактів та оціночних суджень, дотримання принципу збору інформації з різних джерел тощо.

Часто «відкриті листи» пишуть не лише посадові особи та не завжди від імені громади.

Тож, законодавство не передбачає автоматичне звільнення медіа від відповідальності за використання (публікацію) листа читача. Лист, який прийшов у редакцію, є одним з джерел інформації, а факт, викладені у ньому, підлягають перевірці. Обов’язок перевірки інформації покладено на журналіста відповідно до статті 26 Закону України «Про пресу» та частини 3 статті 277 Цивільного Кодексу України.

Для забезпечення належного захисту після публікації листа журналіст повинен щонайменше:

      -     зберігати оригінал листа та конверт, у якому прийшов лист (зареєструвати його у книзі вхідної кореспонденції – для ЗМІ);

-         переконатися, що існує проблема, описана в листі;

-         звернутися до особи, яка критикується (задля дотримання принципу представлення точки зору опонента).

Якщо журналіст виконав свої обов’язки щодо перевірки інформації, але все ж припустився фактичної помилки, він підлягає додатковому захисту, передбаченому частиною 6 статті 17 Закону «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» та звільняється від відповідальності, оскільки «був добросовісним та перевіряв інформацію».