2. Історія розвитку бонітування ґрунтів

Перші відомості про земельнооцінювальні роботи дійшли до нас із Древнього Єгипту і Месопотамії, де розвиток приватного землеволодіння на основі рабської праці вимагав оцінки земель з метою оподатковування. Особливо інтенсивно вводився земельний кадастр у зв'язку з розвитком іригації в дельті Нілу. Інтенсивно розвивався земельний кадастр на основі якісної оцінки ґрунтів і в епоху феодалізму, причому роботи ці проводилися в різний час практично у всіх країнах світу. Так, у Китаї стягування поземельного податку залежно від якості ґрунту проводилося уже в II ст. н.е., а в Японії земельний кадастр був введений у III ст., в Ємені й Ірані - у V ст. У XI ст. земельний кадастр був введений в Англії Вільгельмом Завойовником, а на Русі в цей же період була введена «Руська правда» за зразком візантійського земельного кодексу. З XV с. у Російській державі вводяться регулярні «Пісцові книги» із земельним кадастром. Розвиток земельного кадастру поступово привів до створення географії і картографії ґрунтів. У 1766 р. у Росії було почато «Генеральне межування» - загальнодержавна інвентаризація земель. У 1851 р. була створена перша ґрунтова карта Росії К.С. Веселовським, а в 1879 р. - нова карта В.И. Чаславським з метою загальнодержавної оцінки земельних ресурсів. Значною мірою при цих роботах використовувався опитувальний метод, характерний для земельно-кадастрових робіт минулого.

Революцію в оцінці ґрунтів зробив В.В. Докучаєв, що розробив зовсім новий підхід, в основу якого був покладений облік природних властивостей ґрунтів. В.В. Докучаєв розділив земельно-оцінні роботи на дві взаємозалежні частини: 1) визначення природної «правоздатності» ґрунтів, під якою він розумів їхню потенційну родючість, що зумовлена сукупністю найважливіших ґрунтових властивостей: 2) сільськогосподарсько-економічне обстеження ґрунтів. Провідне значення при цьому відігравала перша частина робіт, що служила основою і «критеріумом для інших». Проведений під керівництвом В.В. Докучаєва дослідження оцінки ґрунтів Нижньогородської губернії показав реальну можливість і необхідність використання властивостей ґрунтів для їх бонітування.

Розвиваючи ідеї В.В. Докучаєва, Н.М. Сибірцев розробив детальну методику грунтово-оцінних робіт і концепцію грунтово-оцінного районування, підкресливши важливість обліку умов мінерального живлення рослин і необхідність зонально-регіонального підходу в бонітуванні ґрунтів.

3. Методи бонітування ґрунтів

Основним методом бонітування ґрунтів, прийнятим вУкраїні, є розроблений Ґрунтовим інститутом ім. В.В. Докучаєва метод, в основу якого покладені ідеї В.В. Докучаєва і Н.М. Сибірцева. У цьому методі складаються бонітувальні шкали на основі ґрунтових властивостей (вміст гумусу й елементів живлення, кислотність, водно-фізичні властивості й ін.) стосовно найбільш потенційно родючого ґрунту, за якого прийнятий типовий потужний чорнозем, бал якого складає 100. Далі в цю шкалу вносяться виправлення з урахуванням середньої врожайності культур на різних ґрунтах.

Існує й інший підхід, коли для бонітування ґрунтів використовуються тільки ґрунтові ознаки, від яких істотно залежить врожайність культур, що встановлено численними експериментами, а сама врожайність у розрахунку балів бонітету не враховується. При цьому передбачається введення в бонітувальні шкали поправок на гідротермічний режим, еродованість і інші особливості місцевості. У цьому методі кожному з 5-11 обраних властивостей привласнюється визначене відносне чисельне значення відповідно до його ролі у формуванні врожаю; сума всіх чисельних значень ознак дає бал ґрунту (І.І. Гантимуров, 1963; С.Н. Тайчинов, 1967).

Нарешті, іноді застосовується і підхід, при якому бал бонітету обчислюється тільки за середньою врожайністю культур. До цього підходу необхідно відноситися з дуже великою обережністю, оскільки, як відомо, врожайність, навіть багаторічна середня, лише в малій мірі відбиває потенційну родючість ґрунтів, і порівняння двох ґрунтів за врожайністю можливо лише при абсолютній рівності усіх факторів сільськогосподарського виробництва, що не завжди піддаються обліку. Цей метод можна використовувати тільки для первинних зіставлень, але не як основний.