Лекція 8

Тема: Агровиробниче групування і бонітування грунтів

1. Основні поняття і терміни

Бонітування ґрунтів (від лат. bonitas - доброякісність), чи якісна оцінка ґрунтів, - це порівняльна оцінка якості ґрунтів, їхньої потенційної родючості (продуктивної здатності) стосовно природних чи культурних фітоценозів, особливо стосовно сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів можна розглядати як спеціалізовану (прикладну) класифікацію ґрунтів за їхньою потенційною родючістю, побудовану на об'єктивних ґрунтових показниках, що корелюють із продуктивністю (врожайністю) і якістю вирощуваних на них рослин.

Показником якості ґрунтів є бонітет, що виражається звичайно в балах по відношенню до найкращого ґрунту, бал якого приймається рівним 100.

Термін «бонітування ґрунтів» використовується, коли мова йде про різні класифікаційні поділи ґрунтів, наприклад при порівнянні чорноземів із сірими лісовими, каштановими й іншими ґрунтами. Якщо визначається відносна якість ґрунтів, що розрізняються за своєю класифікаційною належністю, але об'єднаних у єдиних територіальних одиницях, то необхідно говорити про бонітування ґрунтового покриву.

Більш широким поняттям є оцінка земель, що розглядається як система заходів, спрямованих на одержання інформації як про якість (бонітет) ґрунтів і ґрунтового покриву, так і про її (його) економічну цінність. Істотне розходження тут полягає в тому, що при оцінці земель приймають до уваги не тільки ґрунти і ґрунтовий покрив території, але і характеристику конкретного географічного простору в економічному аспекті (площі, відстані, забезпеченість комунікаціями, конкуруючими трудовими ресурсами, землекористування і ін.).

Бонітування ґрунтів, як і оцінка земель, є складовою частиною земельного кадастру (франц. cadastre від пізньолат. capitastrum - реєстрація, перепис населення, що підлягає оподатковуванню), під яким у даний час розуміють державну систему вивчення, оцінки, обліку і розподілу земельного фонду країни. У капіталістичних країнах земельний кадастр - це реєстр, що містить зведення у відношенні господарського стану, розмірів, вартості і прибутковості земельної власності.

Історично виниклий ще в древньому світі кілька тисячоліть тому як інструмент однієї з форм поземельного оподаткування служить у класово-поляризованому суспільстві цілям зміцнення приватної власності на землю й експлуатації позбавлених засобів виробництва виробників, в умовах соціалістичного суспільства, де земля є загальнонародною власністю, земельний кадастр має важливе народногосподарське значення як інструмент раціонального використання й охорони земельних ресурсів у рамках земельного фонду країни.

Залежно від господарського призначення і використання земельний фонд, тобто загальна кількість земельних ресурсів країни, в Україні поділяється на п'ять основних категорій: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів; 3) землі промислового, транспортного, курортного, заповідного й іншого несільськогосподарського призначення; 4) землі державного лісового фонду; 5) землі державного запасу. Зазначені категорії земельного фонду розподіляється між землекористувачами, що закріплюється відповідними державними актами.

Агровиробниче групування ґрунтів - це виділення серед усієї розмаїтості ґрунтів якоїсь території однорідних груп ґрунтів, що характеризуються однаковими чи близькими агрономічними показниками і потребуючих однотипних грунтово-меліоративних заходів.

Існує два підходи до агровиробничого групування ґрунтів. При першому з них агровиробниче групування передбачає об'єднання ґрунтів, що мають близькі водно-фізичні, теплофізичні і хімічні показники при однаковій потребі в грунтово-меліоративних і грунтозахисних, включаючи протиерозійні, заходах.

Принциповою основою другого підходу до агровиробничого групування ґрунтів служить облік потреб сільськогосподарських культур у тих чи інших ґрунтових умовах. Так, можуть бути виділені групи ґрунтів, у різній мірі придатні для зернових культур, картоплі, льону, бавовнику, рису, цукрового буряка, соняшника, люцерни.

Особливе групування ґрунтів зроблено за їх придатністю під сади, виноградники, плантації інших специфічних рослин. Важливо підкреслити зональний принцип агровиробничого групування ґрунтів з урахуванням зонального районування сільськогосподарських культур.

Бонітування й агровиробниче групування ґрунтів є основою для економічної оцінки земель, під якою розуміють визначення порівняльної цінності земель як засобу виробництва з урахуванням економічних показників її якості.

Економічна оцінка землі проводиться з урахуванням її використання і повинна ґрунтуватися на природно-економічних факторах. При цьому приймають до уваги такі фактори, як спеціалізація господарств, рівень їхньої рентабельності, собівартість виробничої продукції, основні сільськогосподарські культури даної території. Методика економічної оцінки землі (1976) рекомендує використовувати такі показники, як вартість валової продукції, врожайність, окупність витрат, диференціальний доход. Звичайно ця робота ведеться не ґрунтознавцями, а економістами на основі зведень, що представляються ґрунтознавцями.