- •Розділ 3. Особливості розвитку та характерні риси сучасних релігійних конфліктів в країнах європи
- •3.1. Зміст та основні форми релігійних конфліктів у сучасній Європі
- •3.2. Загальна характеристика поширення релігійних конфліктів у Європі
- •3.3. Основні шляхи та засоби врегулювання релігійних конфліктів на європейському континенті
- •3.4. Проблеми і перспективи врегулювання релігійних конфліктів
3.2. Загальна характеристика поширення релігійних конфліктів у Європі
Присутність мусульман в Європі – це об'єктивна реальність. Співіснування різних етнічних груп, що сповідують різні релігійні напрямки – необхідність, що вимагає взаємних поступок навіть у тому, що раннє здавалося незмінним.
Переважна більшість мусульман підтримують тісні зв'язки з історичною батьківщиною. Дотримання головних релігійних ритуалів та обрядів є невід'ємною частиною життя значної частини мусульман, навіть перебуваючи в центрі світської Європи.
Іслам і мусульманський спосіб життя стали невід'ємними атрибутами багатьох країн Західної Європи. Розширення мусульманського присутності призвело до зростання його ролі у внутрішньополітичному житті європейських держав, трансформації політичного спектра західних країн, створення нової політичної ідентичності, оскільки видозмінилися стійкі образи політичних партій.
Зростання чисельності та впливу мусульман, що живуть на Європейському континенті, супроводжується створенням організаційних структур, що захищають інтереси мусульман мирним шляхом, - політичними і економічними методами.
Мусульманські організації покликані консолідувати багатомільйонне мусульманське населення Європи з тим, щоб прискорити процес інтеграції. Ідеологічною основою цих організацій виступає, безперечно, іслам, але для їх структурування та визначення ступеня впливу не меншу роль грає етнічний і релігійний склад мусульманських меншин.
У країнах Західної Європи, в силу широкого розповсюдження процесу секуляризації, утруднене розуміння і визнання ісламу, що відбивається у відсутності інституціонального узаконення цієї релігії, і спричиняє до виникнення ксенофобії в європейському середовищі.
Реалізація вимог мусульман неминуче тягне до змін соціально-політичних основ держав Європи, до яких самі держави, як показує дійсність, не завжди готові. Крім впливу зсередини, яке пов'язане з присутністю в Європі численних мусульманських громад і в основному відчувається на соціальному рівні, європейські держави опинилися під впливом урядів мусульманських країн, жителі яких іммігрували до Європи. Складною проблемою сучасності є необхідність відділення релігійного вчення від його політичних проекцій. Сьогодні світ зіткнувся з різного роду проявами «політичного ісламу», що приймає все більш агресивні форми.
У другій половині XX століття спостерігається нова хвиля мусульманської імміграції в країни Західної Європи, що стало наслідком як зміни суспільно-політичної та економічної ситуації в самій Європі, так і загострення політичних конфліктів в країнах арабського світу, традиційно сповідували іслам. Іслам перетворився на силу, здатну вплинути на ситуацію в ряді європейських держав, де відчутно «ісламське присутність» і сьогодні. До їх числа можна віднести Францію, Німеччину, Великобританію. Етнічний і конфесійний склад мусульман, що проживають в цих країнах, різноманітний і визначений як їх колоніальним минулим, так і наступними подіями, що вплинули на міграційні процеси зі Сходу на Захід. Ядро мусульман в кожній країні складають вихідці з окремої країни мусульманського світу або групи країн.
Іслам залишається найважливішим фактором, що визначає ідентичність мусульманина, хоча строката картина різноманіття мусульманського світу свідчить про відсутність в даному середовищі єдності. Гетерогенність мусульманської умми ускладнює інтеграційні устремління як прогресивних верств мусульманства в Європі, так і європейської громадськості. Життя європейського мусульманина регламентується, насамперед, нормами Корану і Сунни. Світські закони рідко просочуються в цей вакуум: багато мусульман вкрай релігійні, і будь-яке прагнення змінити їхній спосіб життя, прирівнявши до світському укладу, зустрічає невдоволення і протест. Ідентифікувати мусульманина можна по чотирьох основних аспектах: зовнішньому вигляду, традицій в харчуванні, ритуалам, вірі. Але не слід думати, що ці устремління мусульман є основним вододілом між ними і західноєвропейським суспільством. Іммігранти-мусульмани, в цілому, приймаються європейцями. Проблеми, з якими мусульманам доводитися стикатися, пов'язані із загальною антипатією громадян Європи до іммігрантів взагалі, а не з релігійною нетерпимістю.
На створення відомих програм імміграційної політики впливає історичне минуле європейських країн, їх методи колоніальної політики. В Німеччині протягом тривалого історичного проміжку ігнорувалося мусульманське присутність. Виниклі в країні мусульманські громади сприймалися як тимчасові.
Досвід Франції, де іслам займає друге місце по числу адептів, демонструє іншу стратегію інтеграції. Асиміляційна політика не допускає збереження релігійної та етнічної строкатості на політичній арені. Запропоновані моделі інтеграційної політики домінують у величезному спектрі варіантів проживання мусульман на території того чи іншого європейської держави, хоча пропоновані програми зводяться до простих поступок мусульманським громадам в приватних питаннях, що не усуває, в цілому, комплексу проблем.
Питання «офіційної» присутності ісламу в європейських суспільствах пов'язаний з його інституціоналізацією і діяльністю ісламських організацій. Цим і пояснюється наявність у Франції і в Німеччині великої кількості мусульманських організацій і союзів, створених за етнічною, національною і релігійною ознакою, що заважає створенню в Європі сили, здатної об'єднати представників численних мусульманських громад навіть в межах однієї європейської держави.
Політизація ісламу явище нормальне, оскільки обгрунтовано характером віровчення, єдністю громадського і політичного в ісламі. Інша справа, що форми і методи політичної участі ісламу в європейській дійсності можуть мати негативні наслідки.
Носіями радикальних ідей в ісламі є недержавні (радикальні) мусульманські організації Європи. Вони виступають за збереження автономної замкнутості мусульманських громад, за їх витіснення з культурно-різноманітного світу європейських держав.
У даному дослідженні знайшов обгрунтування факт, що не можна розглядати мусульманські громади тільки як джерело загрози європейській безпеці. Не можна проводити політику безпеки лише на основі військової складової. Сьогодні важливо не знищення окремих угруповань екстремістів, а позначення ліній відмінності між ісламом як релігійної концепцією і його інтерпретаціями та зловживаннями з боку ісламських радикалів.
