27. Історія журналу „Зоря”

Жл „Зоря” (1880-1897) закріпив успіхи народовської Ж. Народження жлу стало проявом ініціативи Омеляна Партицького, який був його видавцем у 1880-1885. ОП був відомий мовознавчими, етнограф. та істор. працями, літ-го таланту не мав. Його світогляд був обмежений, консервативний, це позначилося й на жлі, він навіть не подав до першого номеру програмової статті. Також друкувалися поет. твори низького рівня Гушалевича, Масляка, Маркова, Млаки. Автори зосредж. на історич. сюжетах, опрацьовуючи їх у рутенсько-сентиментальному дусі. Публіцистика пройнята відвертим моралізаторством, майже не було творів із підрос. У. До плюсів можна віднести широкий друк перекладних творів із зарубіжних літ-р: Тургенев, Гоголь, Гребінка. У вресні 1882 „З” оголосила конкурс на краший укр. літ. твір. Виграв „Захар Беркут” Франка. З того часу починається співробітницство ІФ з „З”. У 1883-84 ІФ опублікував численні оповідання: „Мавка”, „Поєдинок” (у цьомі оповіданні ІФ перейшов до експресіонізму), вірші, літерат.-публіцист. праці „Жіноча неволя в руських піснях народних”(намагався віднайти родинні утиски жінки в укр. сім”ї, але це йому не вдалося), „Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах” (протестував проти схоластики у викладанні укр. літ). ІФ залучав до участі в жлі таких авторів: Олена Пчілка, Леся Українка, Борис Грінченко. За короткий час обличчя жлу змінилося. О. Партицькиий вирішив віддати часопис Франкові, але НТШ, до якого входив ОП злякалося втраити свій рупор у вигляді жлу і вирішили створити редакц. комітет та включити туди ІФ, але він образився та пообіцяв більше нічого не писати до жлу, але обіцянки не дотримав. 1885 – повернення „З” до рутентства. Знову публ-ся бездарні твори, деградував відділ критики. ОП знову звернувся до ІФ. У №18/1885 з”явився переклад Ф вірша Я. Врхліцького „Дрімаючий монах”, а у рубриці „Літ. хроніка” – рецензія на одеський альманах „Нива”. У цей напружилися стосунки ІФ з Драгомановим, коли ІФ опубл. у „З” листування Д-ва з Тургенєвим. Але Д-в протестував проти появи свого прізвища у народовському жлі. Важлива праця ІФ не як письменника, а як ж-ста. Опубл. біоргаф. довідки про Свидницького, Шеховича, Федьковича, Шевченка, виступив як літю критик з розглядом „Альманаху жіночого”, „Буковинського альманаху”. Як історик написав праці „Ювілей 300-літньої ріниці Ставропігії”, „Пісні про знесення панщини”. Продовж. співроюітничати О. Пчілка, Ом. Огоновський. Слід відзначити працю В. Коцовського „Маркіян Шашкевич і замітки до історії народного відродження русинів в Галичині”. За час повторного приходу Франка (кінець 1885-86) жл якісно змінив своє обличчя, виробилася структура номера – публікація літ-ної новинки, аврхівні мат-ли, далі вірші, твори з історії літ-ри. За цей час ІФ у листуванні випрошував твори для жлу у Кониського, Пчілки, Познанського, Комарова, Грінченка... У кінці ІФ відійшов від жлу, замисливши власне видання „Поступ”, яке йому не вдалося здійснити. Більше до „З” як редактор він не повертався, але тут друкувалися укр-кі варіанти тих творів, що ІФ писав польською мовою. Розвиток жлу рподовжувався і за редагуванням у 1887 Григорієм Цеглинським. Рівень худ. літ-ри знизився, поруч з талановитими письменниками Кулішем, Федьковичем, Л. Українкою знову з”явилися прізвищ нездар Масляка, Данила Млака. У №21/1888 був опубл. „Пролог” ІФ, що був величним твором укр. політ. лірики, наснажений антиімперським змістом. Еволюціонував відділ прози та драматургії. Тут друкуавлися перекладні романи. У 1888 з”явився оригінальний роман Нечуя-Левицького „Старосвітські батюшки і матушки”, цей твір вже публікувався в „Киевской старине”, але у перекладі рос. мовою: у 1889 – роман Н-Л „Над чорним морем”, дослідженн яжиття укр. інтелігенції. Н-Л утвержував новий жанровий різновид – ідеологічний роман, у якому не події, а дискусії складали сюжетну лінію. У 1890 надрукувалося і 5 оповідань ІФ: „На лоні природи”, „До світла!”, „Гава і Вовкун” та ін. Наприкінці 1880-х жл пеертворився на всеукр. трибуну для обговорення всеукрю проблем. Розпочав дискусіію Б. Грінченко у №10/1888 опубл. статю „Хто винен?”. Стаття була спонукальною і звернена до підрос. укр-ців. Причною малої кількості укр-х книжок називає власну недбалість письменників. У наступній статті „Де ж наша робота?” заявив, що цензура – це не виправдання. Ці виступи були актуальними та своєчасними. До „З” стали надходити відгуки на них. У №3/1889 стаття М. Комарова «Хто ж винен і де наша робота» висловлюює обурення позицією БГ, пропонував кожному скаржитися на цензуру, кожному діячеві необх. якомога частіше говорити про наше нац. питання. Не залишився байдужим і Драгоманов, який все життя боровся проти інертності укр. письменства. У статті в №4/1889 „Ще на тему: „Хто винен?” драгоманов бачив виід з ситуації у наздоганнянні європ. думки. Стаття у №8-11/1889 „В справі вдносин українців до російскої літератури” висвітлені традиційні для Драгоманова ідеї: величність рос. літ-ри, пропонує перекладати укр. літ-ру іншими мовами. Статті Гріннченка, Комарова та Драгоманова породили в УЖ тривалий обмін думками. Вони народили Чудака (псевдонім Драгоманова). Новий період в історії „З” розпочався у 1891, коли його гол. редактором став Василь Лукич. Змінив обличчя „Зорі”, перейшов на фонетичне письмо. „З” стала ілюстрованим часописом: портрети діячів, карпатські краєвиди. Урізноманітнився зміст. Праця „Сучасний літопис життя сусп-го” містила огляд подій громад. життя укр-ців в Росії. У відділ худ. літ-ри ВЛ намагався залучити усіх помітних писменників. Провідним автором був Н-Л, що друкував тут великі повісті.Борис Грінченко надрукував тут свох програмові повісті „Сонячний промінь” та „На розпутті”, пройняті актуальною сусп.-політ. пробоематикою того часу. Знаменним була публікація драматургічних творів Карпенка-Карого, Кропивницького, Старицького, ІФ, Бориса Грінченка. Публікувалося багато „шухлядних творів”, передсуім Шевченка, Руданського. „З” пробудила до нац. життя П. Грабовського, який на засланні в Сибіру читав, а потім дописував до „З”. Виступив з багатьма оповіданнями М. Коцюбинський, дебют Ольги Кобилянської з повістю „Людина”. Худ. відділ „З” вівся дуже професійно. Були перекладені на укр. мову вірші Тургенєва, Пушкіна. Гол. публіцистом виступив БГ. Була передрукована з „Правди” його актуальна стаття „Галицькі вірші”, з ним полемізував ІФ, захищаючи галицьку поезію. Діалог Франка з БГ притягнув до себе ще кілька учасників, перетворившина полеміку. Завершив дискусію БГ статтею у №15-16/1892 „Кілька слов про нашу літературну мову”, яку присвятів проблемі чистоти мови. Щоберезня у літ.-критичному відділі друкувалося багато мат-лів про Шчевченка. Слід візначити працю Кониського „Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя”, яка стала видатною пам”яткою шевченкознавства. Також дркувався фольклор, у якому героями анекдотів ставав Швченко. У відділі „Статті з історії, літ-ри, етнографії та ін.” Василь Лукич публікував багато власних статей про письменників. У 1897 - новий редактор О. Боровиковський, т.щ. В. Лукич занйшов постійну роботу в області правознавства. ОБ нічого не став міняти в рубриках жлу. У 1897 програмова стаття П. Грабовського „Дещо про творчість поетичну”, у якій він висловлювався проти примітивного рівня творчості деяких авторів. У останніх двох роках „З” була дискусія Франка та Щурата з приводу модернізму у тв-ті ІФ. У №21/1897 з”вилося оповіщення пропереход жлу на новий рівень з новою назвою „Літературно-наук. вісник”. Значення:1. друкований орган НТШ 2.високий профсіоналізм журналістів ІФ та Василя Лукича 3.залучення провідних писменників 4. співпраця галичан та укр-ців 5 1ший ілюстрований народовський часопис, 6. пережив достойний фінал