26. Історія журналу „Правда”

Жл „Правда” став першим довготривалим проектом народовців. Заснований як літ.-наук. видання, гол. видання другого періоду народов. Ж. Три періоди існування 1867-1890. Жл виник за ініціативою Куліша. У перши рік випуску підписував до друку Лонгин Лукашевич, а потім Анатоль Вахнянин. 1ше число „П” вийшло 1/4/1867. Куліш був основним рушієм жлу. Він встановлював худож., публіцист. та загальнокульт. рівень. Було опубл. такі його твори: повісті „Майор”, „Теклюся”, „Потомки українського гайдамацтва” та автобіографію „Жизнь Куліша”. Багато публіцист. праць, наприклад, „Герценів дзвін” (висловився проти соціалістич. теорії як такої, що дестабілізує сусп-во), віршований переклад бібл. книги Іова. Куліш виступив ідеологом „П”. Друкувався також Федькович, його оповідання: „Опришок”, „Безталанне кохання”. Обидва твори представляли пізній романтизм. Наслідування Шевченка у вірші „До Данила Млаки”, який можна назвати критикою поетич. словом, цикл лірич. мініатюр „З окрушків” з інтимними автобіогр. мотивами. На місце першорядного авора літ. відділу висунувся Іван Нечуй-Левицький. Дебютував у „П” як прозаїк: повісті „Дві московки” (проблема солдатчини), „Причепа”(проблема укр.-пол. стосунків) та оповід. „Рибалка Панас Круть”. Усі твори затрерджували цінність питомих укр. начал, необхідність узгоди з природою та ментальністю. Стиль НЛ відзначався новаторством – взірцевий реалізм. Особл. значення для Галичина мала мова НЛ, почерпнута з живого народ. джерела. Також критичні твори НЛ: „Критич. огляд”№29-32 1868. Ця стаття містила аналіз драм Онука „Мотря Кочубеєвна” та Дмитра Старицького „Послідній кошовий запорізський”. Взірцева рецензія, є міркування рпо актуальність історич. теми, аргументовані висновки. Твори М. Вовчка – повість „Кармелюк” та казка „Невільничка”. У перший рік видання багато уваги приділялося висвітленню програми народовців (Н). О. Партицький у статті „Одповідь московським журналам” №20/1867 сформ. гол. ідеї своєї партії – відмежовування від москвофільства. Публікувалися „Драматург. замітки”. В. Наввроцький один із перших в укр. літ-рі дав огляд укр. природного середовища та вказав на зв”язок географії та нац. х-ру. У 1869 між Кулішем та Н стався конфлікт, спровокований москвофілами; і К залишив журнал. На шостому числі видання припинилося, позбавлене могутнього ідейного рушія у особі Куліша. 1872-1880. Редактором був Огоновський, а потім Лнгин Лукашевич. У 1878 – спроба розділити часопис на літ.-наук. та політ. частини. „П” в цей період продовжувала відігравати роль центрального видання. Знову друкувався Федькович: 12 поезія та комедія „Як козам роги виправляють”. Плідно співпрацював Нечуй-Левицький: уривки з повісті „Хмари”, з повісті „Екзамен”, казка „Запорожці” – донесена думка про причину занепаду У, що крилася в іноземному ярмі, яке накинули поляки, росіяни, євреї. Відчувався вплив на НЛ історіософії Костомарова; „Баба Параска та баба Палажка” – худож. одслідження укр. долі, нац. х-ру; повісті „Микола Джеря” та „Кайдашева сім”я”, змалювання бунтар. х-ру селянина та змалювання засад індивідулізму, властивих укр. народові. У „П” відбулося народження ще одного письменника Панаса Мирного: вірш „Україні”, оповід. „Лихий попутав”. ПМ подав новий тематич. рівень – змалював вчорашніх селян, міських робітників. Нарис „Подоріжжя від Полтави до Гадячого” дослідники вв. початком творчої історії роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Також писав Олекса Стороженко, який не писав укр. мовою від підписання Валуєв. циркуляру. Жл публікував оригінальні (автобіогр. оповідання „Олівець”) й перекладні („Фауст” Гете) твори Франка. Також слід відмітити перекладацьку працю Михайла Старицького, І. Білика, С. Руданського. На роль ідейного лідера у 2му періоді висунувся М. Драгоманов, що змушений був там друкуватися за відсутністю інших жлів. опубл. такі тіори: „Русские в Галиции” (уже була опубл. в „Вестнике Европы”), „Література рос., великорос., укр-ка і галицька” – помилковість у багатьох твердженнях: немає різниці між моквофілами та народовцями, укр-ці та росіяни – два різновиди одного народу, рос. культура, творена і росіянами і українцями – наднаціональна, всеросійська, укр. літ. наділялася статусом провінційної, їй пропонувався розвиток знизу-вгору. Наміри Д були благородні: виятгти укр. нац. рух з провінційності, рутенщини, але шлях для цього він вбачав помилковий. Але важливим було те, що ця праця спонукала до дій, до більшої освіченості укр. інтелігенції. Стаття „Антракт з історії українофільства” – засудження рос. уряду за поліц. методи, засудження укр-ців за те, що мало працюють над створенням своєї літ-ри. Публікації, попри негативну тенденційність, створювали престиж журналу, він не міг не друкувати праці Драгоманова, реалізувалася засада плюралізму думок. „П” залишалася єдиним органом, у якому вироблялася практична політика народовців. Програмова є стаття О. Терлецького „Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці”. Критика і москвофілів, і народовців – за паствність, провінц. замкнутість, відгородженість від провідних європ. цілей. Ця стаття – перше слово діячів, що перебували під впливом Драгоманова. Приклад плідної наук. праці стала стаття Неч.-Л. „Ескіз укр. міфології” – реконструкція пантеону богів, що створювалися укр-цями на засадах естетичності, немає поторних божеств. Вел. значення мала стаття НЛ сьогочасне літ. прямування” у 1878. Вивів три засади – реальність, національність, народність. Прчини припинення видання у 2му пероді: розвиваються ін. видання, що відтягують передплатників, подальший розиток народовства, що набував більш складної структури. 1881-1887. Інші політ. умови спричинили те, що „П” стала органом правого крила народовців, орієнтованих на австр. уряд. Ініціатором відновлення видання став Кониський, редагував О. Барвинський. Основна лінія жлу – намагання замирити українців з поляками – замовчувалася, що дало змогу на перших порах притягти до співробітництва відомих авторів. Велика програмова стаття Драгоманова була дуже сильно відкоригована редакцією та залишила без підпису, що розлютило Д, та він пішов з жлу. У знак солідарності пішов Франко. Н-Л у 1888 розмістив повість „Пропащі” – тема пошуку людиною щастя, його опвідання „Афонський пройдисвіт” у 1890. Але поступово Н-Л відійшов від жлу. Панас Мирний надрукував „Казку про Правду та Кривду” та більш не друкувався тут. Критика була зрілою. Стаття Б. Грінченка „Галицькі вірші” розвиває ідеї зіпсованості галицької мови з боку лексики, говорить, що це шкодить змістові. Друквалися дослідження про Шевченка. У ретій період погрішився жл, але відігравав роль носія культури, він „помер совєю смертю”, вичерпавши себе на тлі розвинутої народовської Ж того часу. Значення: 1.перший довготривалий проект народов. Ж 2.здатність до відродження свідчить про життєспромож. народ. Ж 3.став місцем першодруку численних творів красного письменства та літ. критики 4.активний чинник розвиток укр. мови 5. став плацдармом для єднання письменників 6. плюраліст. позиція 7 зростання нац. самосвідомості.

.