Види і властивості уваги

В одних випадках людина змушує себе бути уваж­ною, в інших - предмет привертає увагу до себе, навіть усупереч її бажанню. Залежно від активності людини, співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнен­ня увагу поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну. Ці види є й етапами її розвитку в онтогенезі.

Мимовільна увага. Об'єкти своїми особливостями, значенням для особистості, відношенням до мотивів діяльності привертають до себе її увагу. Зовнішні об'єк­ти викликають мимовільну увагу, оскільки вони пов'я­зані з потребами, інтересами, прагненнями, почуттями, досвідом людини. Мимоволі вона уважна до того, що її цікавить, має життєво важливе значення для неї, акти­візує і підтримує її діяльність.

Мимовільна увага - зосередження свідомості людини на об'єкті, зумовлене його особливостями як подразника [6; С. 231].

Довільна увага. Людина виявляє активність, ста­вить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати увагу на їх досягненні. Вона виявляє вольові зусилля, щоб бути уважною, особливо до того, що спочатку було непривабливим, нецікавим, долає зовнішні та внутріш­ні перешкоди.

Довільна увага - стан зосередженості психіки, насамперед сві­домості, на зовнішніх об'єктах і внутрішніх станах, що досягається свідомим вольовим зусиллям, спрямовується і регулюється особи­стістю.

Довільна увага - результат усвідомленої спрямова­ності на об'єкт, вона сконцентровує свідомість на по­грібному в певний момент; здійснюючи певний кон­троль, є однією із психологічних умов досягнення мети.

Післядовільна увага. Починаючи нову діяльність, людина усвідомлює потребу в ній, мобілізуючи волю, докладає зусиль, щоб сконцентрувати на них розумові сили. Спочатку це дається непросто, але згодом вона заглиблюється у справу, стає уважною мимовільно, адже її зацікавлює зміст. Під час довільного зосе­редження людина звикає до справи, зацікавлюється нею, а її увага набуває ознак мимовільного зосереджен­ня, стає вторинною мимовільною (післядовільною).

Післядовільна увага - інтенсивна та усвідомлена зосередже­ність на предметах діяльності, що не потребує вольових зусиль.

Залежно від змісту діяльності увага спрямовується на зовнішні предмети, явища і рухи власного тіла, які є об'єктом відчуттів та сприймань, або на внутрішню (психічну) діяльність. У зв'язку з цим виокремлюють зовнішню (сенсорно-перцептивну), рухову і внутрішню (інтелектуальну)увагу.

Зовнішня увага. Вона є складовою перцептивної діяльності, наочно-дійового мислення, забезпечуючи їх успішність: точність і повноту сприймання матеріалу, виокремлення його ознак у процесі маніпулювання з ним.

Зовнішня увага - мимовільна, довільна чи післядовільна зосе­редженість людини на об'єкті, який сприймають органи чуття.

Внутрішня увага. Вона є необхідною умовою продук­тивності певних видів діяльності (теоретичного аналізу, написання тексту, музики та ін.). Яскраво виявляється, наприклад, під час розв'язування завдань подумки.

Внутрішня увага - зосередженість на уявленнях пам'яті, емоціях, почуттях, думках, умовах і способах розв'язання завдання тощо.

Зосередження на внутрішній (психічній) діяльності пов'язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, мислено аналізувати їх, управляти суб'єктивними ста­нами та індивідуальними особливостями психічної діяльності. Важливе значення при цьому має внутрішнє мовлення.

Різні види уваги забезпечують перебіг зовнішньої та внутрішньої активності людини.

Увага характеризується певними властивостями, що специфічно проявляються у різних людей і різних ситуаціях.

Наявність уваги свідчить про зв'язок свідомості з певним об'єктом і внутрішнім станом, її зосередженість на них. Особливості цієї зосередженості визначають основ­ні властивості уваги, до яких належать: концентрація, стійкість, коливання, переключення, обсяг, розподіл.

Концентрація уваги. Характеризує зв'язок індивіда з об'єктом, засвідчує рівень його інтенсивності. Як пра­вило, людина зосереджується на одному об'єкті, її увага ніби поглинається ним. Сила поглинання залежить від його значення. Щоб утримати об'єкт у полі своєї уваги, людині необхідно докласти вольових зусиль.

Концентрація уваги - рівень зосередженості людини на певному об'єкті та внутрішньому стані.

Стійкість уваги. Показником її є тривалість зосере­дження, цілеспрямованості як необхідних внутрішніх умов виконання завдання. Ця властивість залежить від складності об'єкта, змісту і сенсу для людини дій, вла­стивостей її нервової системи.

Стійкість уваги - тривалість збереження інтенсивної (концентро­ваної) уваги на об'єкті, явищі, події тощо.

Рівень її залежить від складності завдань, кількості і сили старань, потрібних для їх розв'язання, а також від суб'єктивного ставлення до справи. За певних умов навіть у дітей 10-11 років увага може бути стійкою тривалий час.

Стійкість уваги тим вища, чим динамічніший і ціка­віший образ об'єкта діяльності. Важливою передумо­вою цього є і здатність людини відкривати в об'єкті нові зв'язки та відношення. Увага триваліша там, де сприй­мання, мислення постійно збагачують зміст образу. Од­номанітність об'єкта знижує рівень її стійкості.

Увага до об'єкта зумовлює необхідність дії, яка ще більше зосереджує увагу на об'єкті, мобілізує розумові сили. Оптимальні труднощі, які долаються в процесі роботи, посилюють стійкість уваги.

Протилежне стійкості - відволікання уваги об'єк­тами, що не стосуються діяльності. Нестійка увага частіше й легше відволікається побічними стимулами, внаслідок чого знижується ефективність пізнавальної чи продуктивної діяльності. Мимовільно відволікають її різкі та сильні зовнішні подразники, раптові й дина­мічні ситуації, емоційні чинники. Утриманню уваги сприяють спеціальні тренувальні вправи за несприят­ливих умов [5; С. 156].

Коливання уваги. У сприйманні ледве помітних по­дразників вони відбуваються через кожні 2-5, макси­мум 12 секунд. Здебільшого призводять до мимовільно­го відволікання її від об'єкта.

Коливання уваги - зміна інтенсивності її зосередженості та стій­кості.

Переключення уваги. Фізіологічною основою пере­ключення уваги є гальмування оптимального збуджен­ня в одних ділянках мозку і виникнення його в інших.

Залежить це від характеру об'єкта, сенсу дій, індивіду­ально-психологічних особливостей людини.

Переключення уваги - перенесення уваги з одного предмета на інший, з однієї дії на іншу.

Здатність до переключення характеризує гнучкість уваги, що відрізняє одну людину від іншої. Якість його знижується при переході від нескладних дій до складні­ших, від значущої діяльності - до нецікавої. Відбуваєть­ся переключення уваги з різною швидкістю, що зале­жить від змісту діяльності та індивідуальних особливо­стей людини. Полегшується воно за наявності зв'язків між змістом попередньої і наступної діяльності, інтересу до неї й усвідомлення її важливості, не дуже глибокого зосередження на попередній діяльності, уміння пере­ключати увагу. Ускладнює переключення уваги інерт­ність нервових процесів. У деяких видах діяльності швидкість переключення уваги є вирішальною. Впра­вляння у її поліпшенні підвищує швидкість нервових процесів мозку, що важливо у багатьох видах діяльності.

Переключення уваги допомагає людині орієнтувати­ся в житті, швидко справлятися з новими завданнями. Здатність до цього виробляється у процесі практичної діяльності. Розумний режим переключення уваги має важливе значення для гігієни розумової праці, є необхідною умовою підтримання оптимального рівня працездатності.

Переключення може бути мимовільним (відволікан­ня уваги, спричинене подразниками, які привертають до себе мимовільну увагу). Прикладом відволікання є неуважність - ступінь концентрації уваги, за якого суттєво звужується поле свідомості. В одних ситуаціях вона знижує продуктивність діяльності (неуважність молодшого школяра), в інших - підвищує (неуваж­ність ученого, який розв'язує теоретичну проблему, до зовнішніх об'єктів).

Розподіл уваги. Нерідко людині доводиться викону­вати одночасно кілька видів діяльності, зосереджую­чись на різних процесах та об'єктах: водій автомобіля одночасно стежить за ситуацією на дорозі, станом авто­мобіля, даними приладів тощо. Більшість різновидів професійної праці вимагає розподілу уваги.

Розподіл уваги - здатність людини одночасно утримувати у сфері свідомості кілька об'єктів, виконувати кілька видів діяльності.

У процесі переключення уваги одна дія (звична) виконується автоматично, інша - свідомо. При цьому нова діяльність пов'язана з осередком оптимальної збу­дженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а опанована раніше - з ділянками мозку меншо­го збудження.

Обсяг уваги. За цією ознакою увага є вузькою та широкою. Середній обсяг уваги дорослої людини стано­вить 4-6 об'єктів, дитини - 2-3 і майже не відріз­няється від обсягу короткочасної пам'яті. При сприй­манні об'єктів, які складаються з великої кількості вза­ємопов'язаних елементів, обсяг уваги збільшується, наприклад, людина може одномоментно сприйняти слово із 14 літер.

Обсяг уваги - кількість об'єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті за найкоротший час.

Усі властивості уваги універсально проявляються в її видах та мають індивідуальні особливості.

У процесі діяльності властивості уваги виконують різні функції і перебувають у різних відношеннях. Так, стійкість і концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, яке змінюється розподі­лом, залежать від обсягу уваги. Водночас кожна вла­стивість є відносно самостійною: висока концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням (неуважність), що характерне для людей, зосередже­них на проблемі. Особливості прояву властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямовано­сті, мотивації пізнавальної та емоційно-вольової дія­льності людини [4; С. 96].