36. Механізм розподілу та використання прибутку підприємства.

З огляду на економічну природу прибутку його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу валового внутрішнього продукту і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства.

У механізм розподілу ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності і самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу прибутку. В умовах різноманіття форм власності не існує єдиної схеми розподілу прибутку.

Входження підприємств у ринкові відносини вимагає докорінної зміни механізму розподілу доходів відповідно до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахування від прибутку в держбюджет. Згідно з Господарським кодексом України, державні комерційні підприємства за рахунок прибутку утворюють спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх господарською діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цих фондів, їх розміри, порядок формування і використання встановлюються законом. З розвитком ринкових відносин вплив держави на господарську діяльність підприємницьких структур, розподіл і використання прибутку зменшуватиметься

37. Загальна характеристика витрат та поточних витрат підприємства.

Витрати виникають в процесі формування і використовування ресурсів для досягнення певної мети. Звичайно вони є різноспрямованими, діляться на інвестиційні і поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) — виготовленням продукції (наданням послуг).Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату виробничих працівників, інструменти і ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (зміст приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу і т. п.).Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Зрозуміло, що будь-які витрати завжди направлені на досягнення певного результату. Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції.Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використовування всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології і організації виробництва. Для визначення собівартості продукції важливе значення має склад в неї витрат, що включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробництвом (втрати від браку, недостачі і псування матеріалів, втрати від простоїв і т. п.), в межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку. По ступеню однорідності витрати діляться на елементні і комплексні. Елементні витрати є однорідними по складу, мають єдиний економічний зміст і кваліфікуються як первинні. До них відносяться: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, Комплексні витрати є різноманітними по складу, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують по економічному призначенню при формуванні калькуляції і організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад, загальновиробничі, адміністративні витрати; витрати на збут; втрати від браку продукції і т. п.).Постійні витратиє функцією часу, а не об'єму продукції. Їх загальна величина (в певних межах) не залежить від кількості виготовленої продукції. До постійних відносяться витрати на зміст і експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва і управлінські витрати. Змінні витрати— це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від об'єму виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати зраджуються прямо пропорційно об'єму виробництва. До них відносять переважно витрати на сировину, основні матеріали, що комплектують вироби, а також відрядну заробітну платню робітників. Непропорційні витрати не мають прямої пропорційної залежності від об'єму виробництва. Вони підрозділяються на прогресуючі і дегресуючі. Прогресуючі витрати збільшуються в більшій мірі, ніж об'єм виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення об'єму виробництва вимагає великих витрат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Дегресуючими звичайно є витрати на експлуатацію машин і устаткування, різноманітний інструмент (обладнання) Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути обчислений прямо на її фізичну одиницюНепрямі витрати (заробітна платня обслуговуючого, управлінського персоналу, зміст і експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, вживаних на підприємстві методів нормування і обліку.