XI. Пресові аґентури, організації та школи
К. Костів
Пресові аґентури, бюра и кореспондентські пункти
В історії розвитку української преси велику ролю відігравали пресові аґентури, організації та школи журналістики з радіомовленням і телебаченням. Кожна держава має сьогодні свої власні інформативні органи: пресові синдикати, концерни, бюра, аґентства и місії, що діють у межах своєї країни и за кордоном.
Під інформаційним аґенством чи агентурою треба розуміти організацію або установу чи бюро, що збирає інформації, новини про події дня, різні повідомлення, фотоілюстрації, кліше та інші матеріяли и передає їх за допомогою пошти, телефону, телеграфу, радіо, телебачення тощо для опубліковання в пресі або для все-прилюдного відома через радіомовлення и телебачення. Колись найбільше поширеним засобом зв'язку був телеграф, а тому такі інформаційні аґенства часто називалися телеграфними аґенствами.
Не раз пресові бюра мають тимчасовий характер, цебто організуються тільки хвилево на час важливих подій, конференцій, спортових змагань та імпрез, але можуть бути и постійно діючими установами чи організаціями, що працюють при аґентурі и постачають пресовий матеріял цілій мережі видань.
До 1914р. першим осередком української інформаційної служби став Відень. В. Кушнір у 1907 р. заснував там перше Українське Пресове Бюро для ознайомлення Західньої Европи про Украшу. Відтак для поширення української справи за кордоном Р. Залозецький і А. Жук заснували 1912р. у Львові Український Інформативний Комітет, що постачав інформації про Україну европейській пресі.
Під час Першої Світової Війни Союз Визволення України у Відні перебрав на себе ролю інформаційної служби. Видавав бюлетені и різні публікації 11-ма чужими мовами. Таку ж діяльність у цьому часі виконувала також Головна (згодом Загальна) Українська Рада у Відні. У грудні 1918 р. організовано у Відні Українську Пресову Службу, керівник О. Куцак. Це був український інформативно-пропаґандивний осередок, фінансований спочатку посольством ЗУНР, а з 1919-1920 рр. – посольством УНР. На інформаційну службу призначувано значні фонди з державного бюджету. УПС мала свої бюра чи кореспондентські пункти в Лондоні, Софії, Римі, Газі, Копенгагені, Берліні, Будапешті, Гельсінках, Празі и Берні.
За відновленої української держави 1918-1920 рр. постав ряд пресових бюр при українських посольствах за кордоном, що виконували ролю інформаційної служби (Берлін, Париж, Лондон, Рим, Вашінґтон, Прага, Копенгаген, Відень). В Україні 1918 р. були засновані при Мінстерстві Внутрішніх Справ Державне Бюро Преси та Українське Телеграфічт Аґенство (У Т А) За большевиків УТА було скасоване, а створено в Харкові комуністичне Радіо-Телеграфічне Аґенство України, що стало філією Телеграфічного Аґенства Совєтського Союзу (ТАСС) при Раді Міністрів СССР. ТАСС існує з 1925 р., має широко розгалужену інформаційну мережу в СССР і за кордоном із відділами в Ню Йорку, Берліні, Відні и Пекіні та кореспондентськими пунктами по всіх столицях світу.
Пресова Квартира Українських Січових Стрільців постала восени 1914 р., її очолювали Т. Мелень, О. Назарук, I. Іванець і М. Угрин-Безгрішний, видавала „Вісник Пресової Кватири", журнал „Червона Калина", Календар-Альманах на 1917 р. „Тим, що полягли", гумористичний журнал „Самохотник" і журнал „Самопаль".
Пресова Квартира Начальної Команди Української Галицької Армії діяла від січня 1919 р. до січня 1920 р., мала 7 відділів: організаційний, видавничий, вічовий, історичний, інформаційний, бібліотечний і театрально-музичний; шефами були I. Ерденберґер, I. Герасимович, О. Левицький. По підлеглих корпусах працювали бюра пропаґанди, а по бриґадах – освітні старшини; видавали пресові органи: „Стрілець" і „Козацький Голос".
Між двома світовими війнами постала низка аґентур і пресових бюр, що ознайомлювали світ із правдою про Україну. Українська Пресова Служба постала 1931 р. в Берліні. Це булоо інформаційне бюро, видавало цінні публікації та бюлетені для ознайомлення чужого світу з актуальними українськими проблемами, діяло до 1939 р.; мало філії в Ню Йорку, Женеві, Лондоні, Римі, Празі и Відні. Редакторську працю виконували М. Селешко, В. Стахів, Р. Ярий, А. Луців, Я. Чемеринський-Оршан і М. Прокоп.
Українська Преса у Львові – це фактично видавничий концерн, який створив I. Тиктор на комерційній базі, проіснував від 1923 до 1939 рр. УП видавала такі пресові органи: „Новий Час", „Народна Справа", „Дзвіночок", „Наш Прапор", „Комар", „Український Лемко", як також календарі та книжки. В УП працювало понад 100 осіб і цей концерн виявив найбільшу видавничу діяльність в галузі преси в Західній Україні під польською окупацією поміж двома світовими війнами.
У 1926-1930 рр. виходила в Берліні двічі на місяць за редакцією 3. Кузелі „Східньоевропейська Кореспонденція". Подібні кореспонденції чужими и українською мовами публікувалися також у Чехо-Слоччині, Франції, ЗДА, Канаді, Бразилії, Бельгії, Голляндії, Великобританії, Естонії, Швеції та в інших країнах.
Після Другої Світової Війни українську інформаційну службу виконує передусім Український Конґресовий Комітет Америки в Ню Йорку, що з 1944 р. видає „Український Квартальник" англійською мовою, якого редактором понад 10 років був М. Чубатий.
Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР) видавало з 1948 р. бюлетені українською мовою, що появлялися друком в Україні.
Українська Католицька Асоціяція Преси – це ідеологічно-професійна організація, заснована 1952 р. з осідком спочатку у Філядельфії, ЗДА, а з 1969 р. у Торонті, Канада; має свої філії в Західній Европі, Австралии Арґентині; об'єднує українські періодичні католицькі видання, має бл. 100 членів. УКАП очолювали наступні голови: Г. Лужницький, Л. Мидловський, о. П. Хомин.
Український Публіцистично-Науковий Інститут заснований 1961 р. в ЗДА з осідком у Шикаґо з метою інформувати українську и міжнародню опінію про українське питания. УПНІ видав серію цінних публікацій-брошур англійською и українською мовами; його очолювали М. Шлемкевич і Т. Лапичак; перестав існувати 1976 р.