3.2 Застосування російського законодавства в сфері pr технологій

В цілому правове регулювання PR-діяльності в політичній сфері здійснюється в рамках законодавства про вибори. Однак, аналізуючи російські реалії, досить легко виявити, що законодавці в текстах різних нормативних актах про вибори не використовують терміну «зв'язки з громадськістю». Більш того, в законодавстві можна знайти тільки непряме згадування політичного PR як одного з видів здійснення інформаційної діяльності в ході виборчих кампаній, а саме, у зв'язку з визначенням і регулюванням передвиборної агітації.

Стаття 2 Федерального закону «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації» від 12.06.2002 за станом на травень 2010 року визначає передвиборчі способи агітації як «агітаційні матеріали - друковані, аудіовізуальні та інші матеріали, що містять ознаки передвиборної агітації , агітації з питань референдуму і призначені для масового розповсюдження, оприлюднення в період виборчої кампанії, кампанії референдуму »[48].

Звернемося до більш детального визначення вимог щодо проведення передвиборної агітації, представленому в тому ж законі.

«Забороняється проводити передвиборну агітацію, агітацію з питань референдуму, випускати і поширювати будь-які агітаційні матеріали:

- федеральним органам державної влади, органам державної влади суб'єктів Російської Федерації, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування; - особам, заміщує державні чи виборні муніципальні посади, державним і муніципальним службовцям, особам, що є членами органів управління організацій незалежно від форми власності (в організаціях, вищим органом управління яких є збори, - членами органів, що здійснюють керівництво діяльністю цих організацій), за винятком політичних партій, при виконанні ними своїх посадових або службових обов'язків, крім випадку, передбаченого пунктом 81 цієї статті, та (або) з використанням переваг свого посадового або службового становища;

- військовим частинам, військовим установам і організаціям;

- благодійним і релігійним організаціям, заснованим ними організаціям, а також членам та учасникам релігійних об'єднань при здійсненні обрядів і церемоній;

- комісіям, членам комісій з правом вирішального голосу;

- іноземним громадянам, за винятком випадку, передбаченого пунктом 10 статті 4 цього Закону, особам без громадянства, іноземним юридичним особам; - міжнародним організаціям і міжнародним громадським рухам;

ж) представникам організацій, що здійснюють випуск засобів масової інформації, при здійсненні ними професійної діяльності;

- особам, щодо яких рішенням суду в період проведеної виборчої кампанії, кампанії референдуму встановлений факт порушення обмежень, передбачених пунктом 1 статті 56 цього Закону »[48].

На основі такого широкого легального визначення поняття «передвиборна агітація» багато експертів роблять висновок про те, що законодавці таким чином включили поняття політичного PR в зміст поняття «передвиборна агітація». Отже, по суті, політичний PR - це спеціалізована діяльність суб'єктів політики, спрямована на ефективне управління їх публічної комунікацією та підвищення політичної конкурентоспроможності за рахунок залучення громадської підтримки.

PR-діяльність в рамках виборчих кампаній є по суті одним із засобів досягнення основної мети передвиборної боротьби, а саме залучення на свою сторону якомога більшого числа виборців. Суб'єктами політичного PR можуть виступати будь-які суб'єкти політики - політичні партії, владні структури, політичні діячі, лідери і тому подібні [15].

«Організації, які здійснюють випуск засобів масової інформації, у разі оприлюднення (опублікування) ними агітаційних та інформаційних матеріалів (у тому числі містять достовірну інформацію), здатних завдати шкоди честі, гідності або ділової репутації кандидата, ділової репутації виборчого об'єднання, зобов'язані надати відповідному кандидату, виборчому об'єднанню можливість до закінчення агітаційного періоду безкоштовно оприлюднити (опублікувати) спростування чи інше роз'яснення на захист своїх честі, гідності або ділової репутації »[48].

Дана вимога логічно випливає з уже закріпленого в статті 46 закону «Про ЗМІ» «права на відповідь», яким володіє «громадянин або організація, відносно яких у ЗМІ поширено відомості, що не відповідають дійсності або ущемляють права і законні інтереси громадянина». Виборче законодавство лише гарантувало кандидатам можливість реалізувати це право до закінчення агітаційного періоду.

«Забороняється проводити передвиборну агітацію, агітацію з питань референдуму, випускати і поширювати будь-які агітаційні матеріали: ... представникам організацій, що здійснюють випуск засобів масової інформації, при здійсненні ними професійної діяльності» (підпункт «ж» п.7 ст.48 № 67-ФЗ) [48].

Саме ця заборона викликав найбільш жваві дискусії як у середовищі представників ЗМІ, так і в колах політичної еліти. Проблема тут полягає в тому, що легальне визначення поняття «передвиборна агітація» настільки широко (як уже було відзначено), що воно не дозволяє однозначно класифікувати діяльність суб'єкта виборчого процесу. При бажанні і відповідних можливостях «підвести» під це поняття можна практично будь-яку політичну інформацію, поширювану в період виборчої кампанії і що стосується кандидатів, у тому числі і коментарі журналістів. При розпливчастості визначення «передвиборна агітація» складно відокремити агітацію від політичної реклами, освіти та інформування виборців, висловлювання думки. За висловом А.А Гліскова і Г.М. Прокопорского (одні з авторів книги «ЗМІ і вибори (юридичні рекомендації)») «під настільки широке визначення агітації можна підвести навіть прогноз погоди»[25]. Безумовно, це відкриває шлях до різних зловживань. Наприклад, з'являється реальна можливість залучити редакції ЗМІ до відповідальності за недотримання термінів передвиборної агітації.

Дійсно, досить важко відрізнити передвиборну агітацію від будь-якої іншої агітаційно-пропагандистської діяльності, навіть якщо вона не настільки конкретно орієнтована на майбутні вибори.

Відсутність чіткого визначення терміну «агітація» не дозволяє однозначно позначити матеріали, що подаються засобами масової інформації, на агітаційні та неагітаціонние. Тому у противників зареєстрованого кандидата або партії з'являється можливість знайти в ЗМІ необхідний матеріал для подачі скарги на порушення кандидатом або партією правил ведення передвиборної агітації. Відповідно, суди і виборчі комісії можуть починати процедуру прийняття рішень про скасування реєстрації.

Крім того, заборона на ведення передвиборної агітації представникам ЗМІ при виконанні ними професійних обов'язків зовсім не означає заборону ЗМІ вільно публікувати думки експертів, відомих людей, «просто перехожих», листи читачів і т. д. Необхідно відзначити, що саме подібні дії часто використовуються як вельми ефективні PR-технології [15].

Що стосується санкцій за порушення вимог пункту 7 статті 48 № 67-ФЗ, то вони полягають в накладення адміністративного штрафу, а також у можливості суду призупиняти діяльність ЗМІ, які порушують законодавство, на період до закінчення виборчої кампанії. Подібні заходи в ході виборчої кампанії 2003 року щодо ефективно виконували превентивну функцію. Нарешті, згідно з російською загальної правової доктрини, і кримінальна, і адміністративна відповідальність можуть наступати тільки за винні діяння.Однак вина в тому, що стосується «вербальних діянь» повинна бути виражена тільки у формі прямого умислу. При цьому умисел щодо проведення агітації повинен бути доведений звинувачує стороною в ході судового процесу. У той же час довести умисел у діях такого роду дуже важко. Обмежувальні норми зіграли помітну превентивну роль в період виборчої кампанії 2003 року: прагнучи уникнути покарання, ЗМІ в цілому надавали перевагу ухилятися від спірних публікацій.

Однак головне, що необхідно відзначити, - суттєва негативна роль «жорсткого законодавства», яка виразилася в демонстративному потуранні щодо ЗМІ, по суті, агітували за правлячу партію.

Так, на передодні парламентський виборів в Росії Володимир Путін виступив на з'їзді партії "Єдина Росія" зі словами недвозначною підтримки цієї партії, які відтворили всі провідні ЗМІ країни. Прозвучало, зокрема, таке:

«... Я, дійсно ні разу не пошкодував про те, що проголосував за вашу партію .

... Саме «Єдина Росія» стала тією силою, яка створила в Державній Думі потужний блок центристських фракцій. Саме ви найбільш послідовно боролися за прийняття найважливіших для країни законів ...

... І, як результат, накопичили той політичний потенціал, який повинна мати партія, що претендує на роль провідної політичної сили.

... «Єдина Росія» стає дійсно інструментом об'єднання суспільства. Завдяки спільним зусиллям ми змогли досягти і суспільно-політичної, і економічної стабільності .... »[25].

Фактично лідер держави допустив передвиборну агітацію, що йому, як і ЗМІ, заборонено пунктом 7 статті 48 закону № 67-ФЗ. Проте голова ЦВК РФ О. Вешняков негайно заявив, що не вбачає в словах президента передвиборної агітації.

Таким чином, зовні дуже жорсткий закон виявляється на практиці фіктивним.Очевидно, у всякого законослухняного політичного журналіста виникає відчуття, що він всією своєю діяльністю щодо висвітлення виборчої кампанії порушує закон з його розширювальної трактуванням поняття «передвиборна агітація».

ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ.

Західні дослідники та аналітики в своїх працях виходять з того, що паблик рилейшнз- це взаємовідносини між владою та громадськістю. Таким чином, в даному процесі передбачається діалог між владою та суспільством. Але цей діалог в демократичному суспільстві повинен ґрунтуватися на добровільному бажанні суспільства та влади отримувати один від одного інформацію, бути відкритими і готовими до співпраці.

Для нас важлива теза, що громадськість можна розглядати або як сукупність споживачів, або як сукупність людей, які мають певне спільну думку. А головне завдання "public relations" - це донести точну інформацію до громадськості та отримати інформацію від громадськості і про громадськість, щоб потім використовувати її в керуючої діяльності.

Щодо регулювання діяльності ЗМІ під час виборів в національних законодавствах спостерігаються часом істотні відмінності. Відмінності в чому обумовлені особливостями політичної культури в різних країнах. Однак, незважаючи на наявність розкиду думок про необхідність і масштабах регулювання ЗМІ, скрізь визнається, що засоби масової інформації відіграють провідну роль в інформуванні електорату.  У багатьох країнах правове регулювання поведінки ЗМІ під час виборів практично відсутнє. При цьому подібна позиція пояснюється тим, що не існує причин для включення відповідних положень до національного законодавства. У відношенні цих країн необхідно відзначити, що «пробіл» у нормативній базі не варто трактувати однозначно. З одного боку, подібна ситуація спостерігається в країнах, де держава чи певна політична партія, група має монополію на ЗМІ, як, наприклад, в Зімбабве. В таких випадках відсутність конкретних правил, що регулюють роботу ЗМІ на виборах, дає можливість уряду використовувати ресурс ЗМІ у своїх інтересах.

З іншого боку, неповнота нормативно-правової бази в даній сфері може означати, що в даній країні діяльність ЗМІ регулюється відповідними умовами. Тобто існує вільний обмін політичними ідеями в пресі й ефірі, і кожна партія має на справедливій основі доступ до ЗМІ для доведення своїх ідей до електорату.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищенаведене в даній роботі , можливо зробити такий висновок.

Природно, що у рамках кожної виборчої кампанії блокування використання опонентом чорних та сірих технологій здійснюється на рівні тактичних рішень і залежить від ситуації. На мій погляд, більш важливими є методи боротьби з цим явищем на рівні суспільства загалом.

Що ж потрібно робити?

По-перше, політики і вчені повинні чітко визначити, які технології вважати «чорними» і використання яких методів — неприпустимим. Просто з практичного погляду потрібно знати, що ховається під тим чи іншим терміном, як використати той чи інший ресурс.

По-друге, вимагає вдосконалення нормативно-правова база проведення виборчих кампаній. Так чи інакше, але одні заборони, які легко можна обґрунтувати, у законодавстві відсутні, інші, обґрунтування яких сумнівне, навпаки — присутні.

По-третє, необхідна інтеграція українського співтовариства політтехнологів для того, щоб встановити загальновживані моральні норми. Кінець кінцем, вибираючи собі помічників, політик повинен усвідомлювати, що від співпраці з «брудними технологами» постраждає насамперед його репутація. З іншого боку, така ситуація буде вигідна самим політтехнологам.

Проблема тут, правда, у тому, що більшість українських політтехнологів несамостійні і вони нерідко працюють тільки на одного замовника — політика чи партію. Ну, а «варязькі гості» часто просто «ріжуть капусту», не дуже зважаючи на потреби клієнта. Знайомлячись з матеріалами однієї невдалої виборчої кампанії, здійсненої великим московським агентством, я із здивуванням виявив, що російські фахівці ухитрилися навіть не з’ясувати, як називається український парламент.

По-четверте, необхідне банальне підвищення технологічного рівня виборів і всього політичного життя. Беру на себе сміливість заявити, що 90% «бруду», який виплив на виборах 2010 року, становитиме найгрубіші помилки політиків, допущені під час стратегічного планування кампаній ще навесні- влітку 2009 року. Спостерігаючи за іншими політичними ходами, ловиш себе на думці, що вони спеціально робилися для того, щоб «осоромити» політологів та соціологів, до яких якщо і зверталися, то тільки щоб послухати - і зробити навпаки. Легко уявити, на які «специфічні» заходи доведеться йти технологам у ході кампаній, щоб врятувати їх після невдачі на стратегічному рівні.

На жаль, система прийняття політичних рішень в Україні надто нетехнологічна й успадкувала гірші риси радянської системи. Як мінімум, досить вказати на зневагу порад фахівців, яким явно не довіряють. Адже в Україні є чимало фахівців, які могли б довести «касетний скандал» або до імпічменту, або до повного морального та політичного краху опозиції. Однак обидві ці сторони вважали за краще вражати країну і світ волаючим непрофесіоналізмом своїх дій.

Зазначимо певні концепти, які дадуть можливість дещо прояснити ситуацію відносно подальшого розвитку РR – білих технологій у виборчому процесі в Україні:

1) Впровадження РR-технологій в електоральні процеси України є запозиченням зарубіжного досвіду. Однак практика переконує у неефективності механічного копіювання технологій, апробованих у інших державах, зокрема, у Росії, США, Франції тощо. Тому важливо враховувати місцеву специфіку при розробці власних процедур і методик впливу на електорат.

2) Аналіз РR-технологій як засобів маніпуляції свідомістю електорату дозволить в майбутньому більш глибоко та всебічно з`ясувати результати поточної виборчої боротьби, легітимності формування депутатського корпусу.

3) Учасники виборчих змагань за умов зростання інформаційних навантажень на пересічних виборців розпочали активніше вдаватися до символізації своїх агітаційних звернень, водночас зважаючи на вплив політичних стереотипів на електоральну поведінку.

4) Політичні партії та блоки тепер мають глибше проникати в суть сучасних інформаційних технологій, які передбачають поєднання традиційних та новітніх форм і методів проведення агітаційно-комунікаційних кампаній. Ті політичні партії та блоки, які зуміють це зробити цивілізовано, матимуть додаткові шанси на перемогу.

5) Досвід українських виборів говорить про необхідність законодавчої регламентації питань застосування РR-технологій, створення цивілізованих норм і правил виборчої боротьби та незалежних ЗМІ, обмеження використання «брудних» технологій та адмінресурсу.

Надалі технологам необхідно працювати не лише над РR-проектом для клієнтів, а й донести до громадськості, розкрити сутність власне РR в Україні та визначити фактори, які впливають на ефективність проведення РR-кампаній в Україні.

У майбутній виборчій кампанії до парламенту, на мій погляд необхідно звернути увагу на етичну сторону виборів.

Вибори — це гра, у якій не всім судилося стати переможцями. Під час виборів спостерігається така моральна вада як наслідування принципу «для досягнення мети підходять всі засоби» або ж «брудні» технології. Не зумівши виграти вибори, багато кандидатів не уміють достойно їх програвати. Тому час від часу з’являються пропозиції кандидатам підписати «етичний кодекс» як на період передвиборчої кампанії, так і на депутатське майбутнє. В Україні практично склалися всі передумови для того, щоб перейти до наступного етапу в еволюції свого сучасного політичного дискурсу та інтелектуальної організації політичного управлінського процесу – від першочергового, майже хаотичного та крикливого багатослів’я за умов, коли опоненти не чують і не хочуть чути одне одного та нинішньої з гарно відпрацьованим політичним театром до розвинутої системи соціально-політичного партнерства, чіткою покроковою програмою дій і жорсткою відповідальністю перед суспільством за свої передвиборчі обіцянки. Важливо навчитися політичним акторам не лише у словесних баталіях перемогти одне одного, а й у тому, щоб по можливості прояснити ситуацію з того чи іншого питання. Політики мають не лише апелювати до народу (чи його частини) за підтримкою, а й створити всі передумови для успішного функціонування за умов різномаїття інтересів та позицій єдиної системи дійсно всенародної влади, яка буде захищати культурно, політично та економічно багатоманітний народ.

Актуальність етичної теми для вітчизняних політиків, як починаючих, так і тих, хто вже зарекомендував себе у політичній сфері, пов’язана з тим, що у них немає досвіду життя у демократичній країні. Але навіть там, де існують розвинуті традиції демократії, нерідко зустрічаються моральні «збої». Так, У.Черчіль закликав: «Не критикуй свій уряд, коли знаходишся за кордоном, і ніколи не стомлюйся це робити у себе вдома».

Який же вихід для виборчого процесу у ситуації, що склалася в Україні? Для ефективного використання технологій РR у виборчому процесі необхідна наявність низки умов:

- Головною умовою існування РR має бути високий рівень розвитку громадянського суспільства, наявність основних громадянських прав і свобод.

- Законодавчої бази, яка б містила чіткі механізми покарання за використання некоректних правил виборчої боротьби, оскільки функціонування «партії влади», корпоративно-клановий характер структурування влади значно ускладнює застосування політичних РR у виборчих кампаніях, об’єктивно сприяє розвитку адміністративних РR-технологій, що уповільнюють становлення інститутів громадянського суспільства в Україні.

- Наявності незалежних ЗМІ, поліпшення якості інформаційного забезпечення.

- Відповідного рівня політичної культури у виборців; необхідність врахування рівня розвитку політичної свідомості і правової культури всього українського суспільства.

- Наявність ринку політичних РR в Україні, оскільки у нас в країні він ще не достатньо розвинутий, не має стійкого попиту на послуги подібного роду. В Україні не розвинута культура споживання РR-послуг в політичній сфері.

- Наявність інтегруючої ідеї, яка б об’єднувала все суспільство.

- Політична стабільність і структурованість, формування демократичної політичної системи в Україні, які б унеможливлювали вихід на політичну авансцену кон’юктурних політиків і партій.

- Проведення аналітичних досліджень з оцінки стану політичної та економічної ситуації в країні.

- Проведення навчальних семінарів та конференцій з актуальних проблем PR-діяльності.

- Забезпечення індивідуальних потреб громадян.

- Важливо виробити у суспільстві ставлення до РR не як до інструмента обдурювання, маніпулювання свідомістю, а як до інституту, який формує імідж і налагоджує діалог влади і суспільства.

Вивчення РR у виборчій сфері дозволяє виявити тенденції розвитку електоральної поведінки, ступінь залежності окремих груп інтересів від нелегітимних РR-технологій. Це дасть можливість визначити політико-правові механізми, які могли б сприяти переважаючому використанню у виборчій кампанії політично і суспільно легітимних технологій РR, виробити рекомендації із вдосконалення законодавчої бази українського виборчого процесу, зокрема, Виборчого кодексу України, необхідна розробка національного українського професіонального кодексу РR, без якого досить складно оздоровлювати суспільство. Досвід українських виборів говорить про необхідність законодавчої регламентації питань застосування РR-технологій, створення цивілізованих норм і правил виборчої боротьби, обмеження використання «брудних» технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1.Закон України « Про вибори народних депутатів України» зі змін.і допов. станом на 17.11.2011 №4061-VI

2. Закон України « Про вибори Президента України» зі змінами і доповн.станом на 01.01.2011р.№ 1661-VI

3. Кримінальний Кодекс України.[Електронний ресурс]/Режим доступу:zakon.nav.ua

4. Адміністративний ресурс на виборах та методи протидії.[Електронний ресурс]/-К.,НаУКМА,2009.

5. С.Л.Грабовська, Л.С.Сочколяс та інш./ Адміністративний ресурс у виборчій кампанії та способи його нейтралізації С.Л.Грабовська, Л.С.Сочколяс та інш.[Електронний ресурс]/:-Л.ЦПД,2005-160с.

6. Авченко В. /Политтехнологии в Росии.Авченко В.//:- М.-2010, с.178.

7. А.Коваленко/ Стаття. Історія народження українського піару.Аналітичний огляд А.Коваленко. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: //http//vubir.cpe.org.ua/item-62.

8. Бебик В.М. Базові засади політології:історія,теорія, методологія,практика(Монографія) В.М.Бебик//: -К.:2000.-с.34.

9. Брегеда А.Ю. /Політологія. Навч.- метод.посібник для самост.вивч.дисц. . Брегеда А.Ю.//:-К-2006.-с.-28.

10. Гаєвський Б. /Українська політологія Гаєвський Б. //:-К.-2009.-с.-17

11. Г.А.Пилипенко/ Стаття.Сучасні політичні технології Г.А.Пилипенко.//[Електронний ресурс]/Режим доступу:root@sevtu.sevastopol.ua.

12. Глобализация и информационные войны//Информационная политика.[Електронний ресурс]/ Режим доступу: //http//vubir.cpe.org.ua/iteх-12.

13. Г.Пол/ Ассоциация исследования новых средств коммуникаций.Новые средства медиа, новые агенты влияния и способы применения PR-технологий. Г.Пол //Printed in United States of America-2010.

14. Грибанова Г. И. / Деструктивные технологии в избирательных кампаниях и пути борьбы с ними . Грибанова Г. И. //Политжурнал. – 2001. – Вып. 3. – (декабрь).

15. Гуманитарные технологии и политический процесс в России. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: //http//vubir.cpe.org.ua/iteв-19

16. Г.Франк / «Маніпульована людина»1964р .Г.Франк.[Електронний ресурс]/ Режим доступу :http//ua.story/15692.

17. Інформаційне законодавство України: науково-практичний коментар / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. – К.: ТОВ „Вид-во „Юрид. думка”, 2006. – 232 с.

18. Императивы устойчивого развития и манипулирования общественным сознанием[Электронный ресурс ]/Режим доступу:http://www/polittech/ru/121682.

19. Карнышев А. Д., Жуков К. С., Шестак В. Ф. /Психология и технология политического соперничества. Карнышев А. Д., Жуков К. С., Шестак В. Ф. //: – М., 2001. – С. 156.

20. Каптерев С. Е. / Политическая коммуникация: основы управления избирательным процессом. Каптерев С. Е. //: – Н. Новгород: ННГУ, 2003. – С. 208.

21. Кiсельов К.В. / «Деякі види деструктивних технологій» Кiсельов К.В.//:- «Суспільство, вибори, ЗМІ, 1999 рік: між чистими і брудними політичними технологіями».

22. Киселев К. В/ Деструктивные технологии и принципы их нейтрализации .Полития. Киселев К. В.// :– 1999. – № 2 (12). – С. 89 – 91.

23. Королько В.ГПаблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. Королько В.Г //: – К.: Вид. дім "Скарби", 2001. – 400 с.

24. Короткий оксфордський політичний словник/Пер.з англ.;За ред..І.Макліна, А.Макмілана.-К.:Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005.—789с.

25. Кошелюк М.Е/Технологии политических выборов. Кошелюк М.Е. .// Спб.»Питер»,2004.Собственная информация журнала « Новости СМИ» №11 ,2009.

26. Кудряшова М. С. / /Гуманизм и политика . Кудряшова М. С. //:- Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12: Полит. науки. – 2006. – № 2. – С. 64.

27. ЛебедеваТ. / Исскуство обольщения. Паблик рилейшнз по-французки. ЛебедеваТ.//:-М.,1996

28. Л.М. Чортова/ «Деструктивні технології на виборах до Курганської області» Л.М. Чортова /[Електронний ресурс]// Режим доступу: http//preduc/h16/ru

29. Любашевський Ю.Я/ Хронологія та розвиток PR-технологій в світовому просторі .Любашевський Ю.Я./[Електронний ресурс] Режим доступу:http//preduc/h10/ru

30. Максимов О.О. / «« Чисті »і« брудні »технології виборів: російський досвід» .Максимов О.О.//: - М.; Дело, 1999. - 448с.

31. Малишевський М.М. / «Технологія і організація виборів» Малишевський М.М. //:- Мн.; Харвест, 2003. - 256с.

32. Матвєєв Р.Ф./ Теоретична і прикладна політологія.М.:, 1997, Матвєєв Р.Ф. //-К.: «Ваклер»- 2002

33. Матеріали Всеросійського семінару-конференції . Єкатеринбург, 1999. - С.4. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http//preduc/h19./ru

34 Мойсеєв В.А./ Паблік рілейшнз.Навч.пос. Мойсеєв В.А.//:-К.: «Академвидав»,2007.-224с.

35. Нарижный Д.Ю./ Роль политических технологий в современном обществе .Нарижный Д.Ю. //:-Грані.-1999-№4(6).-с.36-42

36 .Нарижный Д.Ю.Сурмин Ю.П./ Проблемы имиджей кандидатов в Призиденты Украины. Нарижный Д.Ю.Сурмин Ю.П.//:- Гуманитарный журнал.-1999.-№ 2.-с 66-75.

37. Наріжний Д.Ю./.Політичні технології та проблеми демократизації в Україні . Наріжний Д.Ю //:-Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз:Матеріали наук.-практ.конф.2002.-т.-1.-с.78-81.

38. Наріжний Д.Ю./ Технології політичного маркетингу.Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні:Матеріали наук.-практ.конф. Наріжний Д.Ю.//:-К.2001-т.3.-с.17-23.

39. Недбаєвський С.Л./.Єтико-психологічні аспекти побудови іміджу українського лідера .Недбаєвський С.Л.[Електронний ресурс]/ Режим доступу:http//www/manipulation/ua.1191 40. Нежданов Д.В. / «Політичний маркетинг».Нежданов Д.В.//: - СПб.: Пітер, 2004. - 160с. 41. Ольшанський Д.В./. «Політичний PR» .Ольшанський Д.В //:- СПб.; Пітер, 2003. - 544с.

42. Пойченко А.М. /Конфлікт у політичному житті сучасної України: теорія і технологія розв`язання. Пойченко А.М. //:-К.:УАДУ,2007.-92с.

43. Політологія .Підручник для студ.навч.вищ.закл./За ред..Бабкіної О.В., Горбатенко В.П.- К.:Вид.центр. «Академія» 2002-528с.

43. Полторак В. / Політичний маркетинг та організації виборчих кампаній. Полторак В. //:-Соціологія:теорія., методи, маркетинг.:-2002.-№1.-с.61-79.

44. Расторгуев С.П /.Информационная война . Расторгуев С.П.// :-М.2008.с.230.

45. С.Г. Кара-Мурза/. «Манипуляция сознанием ». С.Г. Кара-Мурза //:-М.: изд-во «Эксмо»; 2003г.; 830с.

46. Сурмін Ю.П., Наріжний Д.Ю./ Виборчі технології . Сурмін Ю.П., Наріжний Д.Ю.//:-Д.:Пороги, 2001.-120с.

47.Сурмин Ю.П.,Нарижный Д.Ю./ Сущность, основные парадигмы и тенденции развития избирательных технологий. Сурмин Ю.П.,Нарижный Д.Ю.//:-Ч.1//Грані.-2002.Т-2.-с.17-23.

48. Федеральный Закон « Об основный гарантиях избирательный прав и права на участие в референдуме граждан РФ» от 12.06.2002.№67-ФЗ доп . и изм. по сост.на май 2010г.

49. Я.Мактра./ Манипулирование сознанием. Я.Мактра. //:- «Українська правда». Аналітичний журнал.-К.-2006.