11. Суржик як показник низької культури мовлення.

Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища — арго, жаргон, креол, лінгва франка. Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

Назва суржик походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші» Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов. Суржик і літературні мови

Всі сучасні літературні мови є сумішшю тих чи інших стародавніх мов, оскільки включають певні елементи лексики і граматики цих мов. Тобто сучасні літературні мови — це колишні суржики. Будь-яку літературну мову можна розглядати як певний стандарт, введений суспільством у власних інтересах, зокрема для спрощення і стандартизації господарського життя. Відомо, що всі стандарти — річ минуща, тому рано чи пізно всі сучасні літературні мови світу мусять відійти у минуле і дати дорогу новим літературним мовам, новим стандартам, які очевидно виникнуть як певні суржики (суміші) на базі вже існуючих стандартів.

12. Нормативність і правильність мовлення.

Нормативність або правильність мовлення — одна з визначальних ознак мовленнєвої культури. Мовлення нормативне, якщо воно відповідає нормам української мови. Оволодіння мовними нормами відбувається разом із засвоєнням мовної системи й у процесі комунікативної діяльності. Аналізуючи процес засвоєння мови її носіями, психологи, психолінгвісти та інші дослідники навчання мови вважають, що вона засвоюється через мовлення у процесі спілкування, яке є природною потребою кожної людини. М. І. Жинкін цілком справедливо наголошував навчати мовлення у процесі мовленнєвої діяльності, тому що зміст мовленнєвої діяльності та змістовий склад утворюваних мовних зв’язків формується тільки за допомогою спілкування людей.

Потреба в спілкуванні створює постійно діючий активний стимул до оволодіння мовною нормою. Суперечність між потребою у спілкуванні й недостатнім рівнем володіння мовною нормою стає внутрішнім механізмом розв’язання цієї проблеми. Звідси утвердження комунікативного підходу до організації роботи над формуванням нормативного мовлення студентів. За такого підходу оволодіння мовною нормою відбувається на комунікативній основі. Для цього в систему занять з української мови вводимо уроки культури мовлення, робота на яких здійснюється через систему завдань комунікативного характеру. Зміст таких уроків тісно пов’язується з попередньо вивченими лінгвістичними темами, ці уроки сприяють закріпленню знань основних положень лінгвістичної теорії, виробленню способів дії з навчальним матеріалом. Основним же завданням уроків мовленнєвої культури є оволодіння студентами нормами української мови, розвиток комунікативних умінь та якостей гарного мовлення. Студенти засвоюють норми використання мовних засобів, особливості функціонування їх у мовленні, такі заняття допомагають студентам свідомо підходити до мовленнєвої практики, удосконалювати мовленнєві вміння.

Разом з тим, таке спілкування є умовним, що зазвичай добре усвідомлюється учасниками. (Його умовність виникає насамперед із штучно створеної ситуації). Важливо сформувати у студентів правильне розуміння значення таких уроків.