
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, засоби його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •8. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10.Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення
- •15.Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17.Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімі
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24. Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •27. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29. Види і форми спілкування
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій
- •33.Способи впливу на людей під час спілкування
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування.
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення проблем
- •38. Мистецтво перемовин.
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення.
- •40. Правила ведення дискусії.
- •Основні поняття діловодства
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів
- •44. Вимоги до тексту документів
- •Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
- •46.)Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47.)Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48 .Поняття про мовні штампи і кліше
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
Як і лексичні засоби, синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю не становлять чогось неповторного — їх можна знайти в будь-якому іншому функціональному стилі. Проте в діловому мовленні вони виявляються найяскравіше, саме за їх участю забезпечується інтелектуально-комунікативна (чи регулювально-волюнтативна) функція стилю.
У граматичному, а особливо у синтаксичному оформленні документів виявляється чи не найбільший серед інших різновидів мовлення потяг до автоматизації й стандартизації мови, викликаний прагненням до максимальної економії зусиль та часу — комунікативною доцільністю. Стереотипність, консерватизм граматичних засобів у офіційному стилі більше помітний, ніж лексичних.
Синтаксис ділових паперів (особливо словосполучень) характеризується численними мовними кліше — усталеними початками й закінченнями тих чи інших документів. Наприклад, оголосити подяку (догану), порядок денний, накласти стягнення, укласти угоду, нота протесту, встановлення стосунків тощо. У дипломатичному різновиді офіційно-ділового мовлення етикет «міжнародної ввічливості» визначив практично зручні правила звертання, так звані компліменти, або етикетну форму початку та кінця листування. Наприклад, вельмишановний добродію, пане; з повагою, з пошаною тощо. До речі, ці клішовані вирази характерні також для інших видів документів, зокрема комерційних листів.
Характерною ознакою мови ділових паперів є наявність розщепленого присудка — заміна простого присудка у формі особового дієслова словосполученням інфінітива з віддієслівним іменником. Як от: не зобов’язатися, а взяти зобов’язання; не постановити, а прийняти постанову; не протестувати, а виявити протест тощо.
Найбільш частотним у мові ділових документів є використання прийменників для, до, що керують родовим відмінком, з, який керує орудним та знахідним відмінками, у (в) — давальним тощо. Наприклад: Передати справу до прокуратури для притягнення до відповідальності винного у нестачі матеріально-товарних цінностей або У зв’язку з обмеженим збутом продукції використання потужностей для виробництва … недоцільно.
Характерною особливістю офіційно-ділових паперів є утворення складних відіменних прийменників. До таких сполучень належать: відповідно до, згідно з, у відповідності з, у зв’язку з, на додаток до і т. д. Як правило, цими складними прийменниками починається певний діловий документ (заява, наказ, протокол тощо). Офіційно-ділові стандарти-словосполучення, штампи, кліше функціонують як результат загальної тенденції розвитку стилю до стандартизації (як обов’язкова ознака офіційно-ділового стилю).
Для офіційно-ділового стилю особливо характерне вживання переважно неозначено-особових, безособових та інфінітивних синтаксичних конструкцій.
Загальний характер викладу в мові ділових паперів позначився не лише на доборі форм присудка, а й на його місці — у кінці речення.
55. Мовні помилки, їх види.
Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Дисертанткою чітко розмежовано мовні, мовленнєві і немовні анормативи.
Мовні помилки поділяються на лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні, комунікативні відповідно з мовним рівнем, на якому вони виникають
Синтаксичні похибки обумовлені, з одного боку, мовної модою (змішання стилів, заперечення попередніх традицій), а з іншого - слабким володінням ресурсами мови, невмінням вибрати такий спосіб формулювання думки, який відповідав би загальноприйнятим у даний момент стильовому стандарту.
Змішання стилів - одна з найбільш поширених порушень. Часто його допускають як свідомо, але невиправдано, так і через недбалість. Виявляється воно і на рівні синтаксису - у виборі нехарактерних для даного стилю слів, і на рівні синтаксису. Вживання іноземних модних слів без урахування їх значення, наявних еквівалентів та контексту призводить до неясносностей, помилок і курйозів. Наприклад, не зрозуміле сенс таких висловлювань, як: Ми чекаємо експансії креативних людей або Створюйте свій імідж з урахуванням нових тенденцій у моді. Слово експансія означає поширення чого-небудь за початкові межі (експансія епідемії, експансія насильства і терору на телеекрані).
1) власне орфографічні помилки – неправильні варіанти написання/набору слів, що засвідчують порушення орфографічного правила і для яких альтернативно існує мовна одиниця, написання якої встановлюється орфографічною нормою.
2) невласне орфографічні помилки – спотворюють значення лінгвоодиниці, але не фіксують порушення орфографічної норми.
Надлишкові невиправдані сполучення - плеоназм і тавтологія - також поширений порок тексту. Плеоназм - це вживання зайвих за змістом, порожніх слів та слів-паразитів; тавтологія - невиправдане вживання одних і тих же або однокореневих слів, що приводить до появи в тексті смислової надмірності. Плеоназм і тавтологію треба відрізняти від експресивних сполучень типу давним-давно, подобру-поздорову, волею-неволею, хмара хмарою і подібних.